На малій сцені Кіровоградського академічного театру ім. М. Кропивницького вчора ожили твори російського сатирика. 17 грудня відбулася прем’єра моноспектаклю за Антоном Чеховим – «Новорічні тортури».
Перед святами люди зазвичай занурюються у передсвяткову метушню, сподіваючись, що цього року обов’язково відбудеться щось чарівне. І в погоні за цим новорічним дивом ми часто-густо забуваємо, що свята не для всіх радісні. Для когось це пекло самотності і нікому непотрібних ритуалів.
Моноспектакль «Новорічні тортури» – своєрідний світ гіркого сміху і екзистенційних розчарувань спустошеної людини, яку втілив на сцені Юрій Жеребцов.
Сценічна втілення Чехова до болю просте: дзеркало, декілька ялинок, магнітофон, легка гра зі світлом, один актор, дві історії, самотність і нудьга. Нічого більше, нічого зайвого. І в той же час, глядачі немовби занурюються у світ чужих загублених доль. І смішно, і слізно дивитися на іронічно-саркастичне ниття сценічних персонажів, яких уже ніщо не врятує.
За годину Юрій Жеребцов показав нам двох різних, але однаково нещасливих чоловіків. Перший – загнаний соціальними нормами і одвічними жіночими вередуваннями. Другий – замучений нудьгою і шлюбом без любові. Об’єднує дві історії час (дія відбувається перед різдвяними святами), а також відсутність віри і надії на майбутнє.
Юрій Жеребцов грав напружено – піт струмком стікав з його чола, голос злегка дрижав, і в той же час у залі було якось легко і невимушено. Розмови з глядачами, ненав’язлива жестикуляція, а в капелюх, що в кінці спектаклю проходив між рядами, хотілося кинути якусь гривню чи дві. Хоча то був всього лише один зі сценічних прийомів.
Варто попередити – це дійство не для всіх. Занадто багато треба вслухатися, напружувати звивини, намагатися зрозуміти і відчути, а головне – думати після спектаклю. Тим, кого починає накривати передсвятковий сум чи депресія, вистава суворо забороняється. А от любителям Антона Павловича Чехова буде про що поговорити.
Тетяна Колісник, Перша електронна газета