Як на сотню заселених дворів і триста мешканців, то в Брусівці Устинівського району забагато конфліктів. Провівши тут добру частину робочого дня у відрядженні, я, відверто кажучи, аж утомився вислуховувати скарги однієї людини на іншу, котра, буває приходиться скаржникові сусідом або ж і родичем.
Таке враження, що всі ці відверті й приховані непорозуміння – двигун, який приводить у рух життя брусівської громади. А без них (конфліктів) у цій гавані всі судна з обвислими вітрилами, човни, плоти й корита прибило б до берега, викинуло на мілину… Втім, один конфлікт таки переріс масштаби банальної сварки і вартий того, щоб ми сьогодні про нього написали, а керівники територій, прочитавши, зробили висновок. У Брусівці, де з кожним роком меншає наповнюваність класів у місцевій школі, немає дитячого садочка, лише один магазин, як не дивно, збереглася культурно-просвітницька робота, працює на повну ставку завідувачка клубу, є відомий усій області фольклорний колектив сільського клубу «Степові джерела». А клубу немає…
П’ять тисяч брусівських умовних гривень
33 підписи стоять під клопотаннями місцевих жителів перед обласною прокуратурою та головою Устинівської райдержадміністрації Анатолієм Абрамовим. «Звертаємося до вас, – пишуть люди, – щодо вирішення питання про продаж приміщення дитячого садка та колишньої колгоспної контори (де останнім часом знаходилася кімната відпочинку для молоді)… Багато років це приміщення було без нагляду, також почалося розкрадання будматеріалів. Жителі села за згодою Брусівської сільради зібрали на його ремонт кошти, діти, молодь самі ремонтували кімнати. Тут проводилися святкові заходи, весілля, іменини… Тепер це приміщення – власність Фігури П.Д. Та ми маємо сумніви щодо правомірності передачі Брусівською сільською радою цього приміщення у власність Фігури П.Д., оскільки на момент здійснення продажу воно не перебувало на балансі сільради… У 2009 році на сесії депутатами попереднього скликання вирішувалося питання тільки про продаж половини приміщення (контори). Жителів села не поінформували, що продається все приміщення. Відповідне рішення сесії переписувалося кілька разів без відома депутатів. І взагалі – як можна було продати приміщення, яке, по суті, є частиною паїв працівників колишнього КСП імені Франка? З дозволу тих же людей, котрі за 13 тисяч гривень у 2008 році продали новий, збудований у 1989-му Будинок культури вартістю 213 тисяч карбованців?.. Сільський голова Трощаненко М.В. дарує приміщення, хоча сама сільська рада розташована в будівлі, де колись розводили й вирощували молодняк птиці, коли в Брусівці існують проблеми з водопостачанням, а все село заросло бур’янами і всюди – стихійні сміттєзвалища? Голова Брусівської сільради працює за принципом «Не чіпайте мене і я вас не займатиму!»
З Устинівської райдержадміністрації у відповідь на лист із Брусівки, звертаючись до керівниці ініціативної групи, до слова, колишнього бухгалтера КСП і родички голови села, котрий, напевно, побив уже всі рекорди перебування на цій посаді (Микола Васильович Трощаненко керує селом з 1985 року!), Світлани Федорівни Шевченко, пишуть: «Ваше звернення розглянуте. Повідомляємо, що на даний час у приміщенні, де проходили репетиції ансамблю «Степові джерела», проводиться ремонт. Заняття ансамблю тимчасово проходять у приміщенні сільської бібліотеки – філії Устинівської ЦБС».
Відповідь, прямо скажемо, – найбанальніший зразок чиновницької відписки, хоча фактично так і є – ремонт проводиться. Але не з тим, щоб потім у відремонтоване приміщення повернути сільський клуб і ансамбль. Новий власник, Петро Фігура, як і належить власникові, має свої плани на цю будівлю. Небезпідставно в розмові зі мною він постійно називав її своєю хатою. Петро Дмитрович хоче встановити тут більярд, здавати його в оренду на весілля чи поминки. У нього на руках – усі «папери» на майно. Офіційно придбавши більше сотні квадратних метрів начебто безгоспної площі за…п’ять тисяч двісті гривень, він нині – повноправний господар і того, що колись було дитячим садком, і того, що служило колгоспною конторою.
А ми співаєм, а ми не плачем
У бібліотеці, про яку йдеться в короткому листі – відповіді з райдержадміністрації, я й застав жінок – учасниць ансамблю «Степові джерела». Тісно тут, як у рукавичці. Бібліотекарка Валентина Редченко компанії творчих людей рада, але на сторонній погляд брусівська бібліотека – місце зібрання читачів, співаків і театралів-аматорів – виглядає, як єдина вціліла комунальна квартира, куди, після пожежі в будинку, зібралися з пожитками всі мешканці. Жалюгідно виглядає. І скільки ще так виглядатиме – невідомо, бо Петро Дмитрович, хоч і дає ключі від своєї «хати» завідувачці клубу Оксані Чорноморець на проведення святкових заходів, квартирувати постійно не дозволить. Є ще один варіант – школа, куди директорка, Галина Анатоліївна Кваша запрошує Оксану Іванівну перебратися. Минулого року при клубові діяли гуртки – хореографії, вокального співу, художнього читання. Нинішнього ж року найцікавішою програмою в позакласному житті школярів лишилася телевізійна. Всього їх, учнів Брусівської загальноосвітньої школи I-II ступенів, – сімнадцятеро. Було б більше, але…
[nggallery id=47]– Частина дітей шкільного віку, мешканців Брусівки, відвідують школу в Лозоватці Компаніївського району, – безрадісно констатує факт Галина Кваша. – Приміром, працівники сільської ради школі в рідному селі давно не довіряють і в перспективу його розвитку, мабуть, не вірять. А жаль, бо керівництво мусило б подавати приклад у тому, що стосується патріотизму…Так, мені шкода завклубом, котра не має своєї кімнати, де могла б поставити комп’ютер, розвішати по стінах усі оті рушники й костюми, що зберігаються в скринях у неї вдома. Вона ж бо дуже активна людина, хороший організатор. Нещодавно одна з її вихованок, наша учениця Валентина Зубар, виграла районний конкурс «Перлини Устинівщини». Нехай би Оксана Іванівна, перебиралася сюди.
Старі документи згоріли, нові – в порядку
Сюди ж, до школи, щоб розповісти свою версію скандальної історії з клубом, під’їхав фермер і новий власник приміщення клубу Петро Фігура. Під’їхав греблею, котрою посуху і в негоду дістаються до школи сімнадцять учнів, учителі й технічний персонал. Греблю в одному місці такою розмитою, що, мабуть, після наступного великого дощу на цій дорозі до знань у калюжах плескатимуться карасі. Директорка дуже схвально відгукується про Петра Дмитровича, той допомагає школі з ремонтами і взагалі «хороший хлопець».
– Я не такий багатий чоловік, як розказують. Моя хатина он там, нагорі, в бур’янах, – так охарактеризував себе Петро Дмитрович, вийшовши з салону новенького «китайця», котрий і справді значно дешевший за новий “Мерседес”. – А приміщення я купив на аукціоні (інші люди кажуть, що нічого не чули про відкриті торги, але, може, то й наклеп – авт.). У мене є на нього всі документи. Кілька років завклубом займала приміщення, а я за нього платив. Цього року влітку я спитав, чи буде вона й далі займати кімнату, а вона каже: «Ні, в разі якоїсь потреби скористаюся приміщенням бібліотеки». Тому я спокійно завіз туди інструмент, зокрема – бетономішалку… А взагалі-то все це – чиста політика. Стояв собі новий клуб, його завалили. На черзі були – контора, дитсадок і баня. Я вирішив урятувати будівлю, а став ворогом. Щоб не було зайвих балачок, довелося через районний відділ культури укласти договір – на проведення святкових заходів. Плата символічна – 50 гривень на місяць. А тільки командувати в своїй хаті я їй не дам. До речі, на ці три приміщення не було документів – згоріли за дивних обставин…
Був би нужник? Чи квітник?
– А ви запитайте в сільського голови, – наводить на думку Світлана Шевченко, – куди пішли ті п’ять тисяч, що їх виручили з продажу садочка й контори? І чому саме п’ять тисяч, коли ця будівля напередодні розпаювання була оцінена у вісімдесят тисяч гривень? Біля неї ще ж прилеглої площі чимало? Якби споруду продали за сто тисяч і ті гроші пішли, скажімо, на відновлення роботи водогону – це ще можна було б зрозуміти…
– Наближаються чергові вибори, а отже комусь украй потрібні скандал і підтримка, – на свій лад пояснює ситуацію незмінний голова села Микола Трощаненко. – Світлана Федорівна Шевченко, яка пише на мене в різні інстанції, сама двічі балотувалася на сільського голову – не пройшла. Може, тепер удасться. Запевняю, що я не причетний до продажу дитячого садка й контори, ціну на приміщення формували експерти з Кіровограда. Воно руйнувалося і ще трохи – та й було б годне… на демонтаж. І був би в центрі села громадський нужник. А от новий клуб, на 150 місць, розібрали із відома всіх тих, хто на мене зараз пише. Де вони тоді були, коли його за 13 тисяч гривень реалізувала податкова інспекція – там одних будматеріалів на сотню тисяч? А зараз нам дійсно потрібні ще один магазин і банкетний зал чи більярдна кімната для дозвілля молоді.
Домагаючись свого, наші скаржники, часом, і справді трохи лукавлять. От, приміром, розповідаючи мені, як нераціонально сільрада скористалася безгоспним площами, коли в села немає і того, й іншого – зокрема, дитячого садка, куди, хоч зараз пройдись селом, можна привести за руку двадцять дітлахів, мої шановні брусівчани чомусь не згадали, що спроба відкрити садочок у селі нещодавно була. Що для того дошкільного закладу, при середній школі, вже було придбано килими, телевізор, іграшки. А привели батьки аж… одну дитину. І довелося заклад, фактично не почавши роботи, закривати…
Клініка
Утім, без вагань готовий стати на бік людей, котрі маючи фах, хист, бажання, досвід, мусять принижуватися, щоб усі ці набутки реалізувати. Оксана Чорноморець однозначно має право на «свій» клуб, як той чоловік – на свою хату. Питання дивних «розцінок» на площу в центрі села, де навіть житловий будинок коштує приблизно 20 тисяч гривень, лишається відкритим, але не головним. Важливіше – знайти для людей, котрі, попри всі життєві негаразди й несправедливості, мають бажання співати, ставити п’єси, розважати, втішати, веселити земляків приміщення. Новий сільський клуб, на фасаді якого Оксана Чорноморець могла б почепити нещодавно виготовлену в Устинівці вивіску.
– Взагалі-то в будівлі, де розташований ФАП, у нас є велика кімната, з півсотні квадратних метрів, там щовиборів у нас проходять голосування. Думаю, можна було б передати під клуб цю кімнату. Буквально завтра займусь цим питанням, – пообіцяв сільський голова. – Якщо тільки їм потрібна культура, а не політика…
Валерій Скороход
Фото автора