«Дитячі мрії збуваються, треба тільки працювати», – так вважає кропивницька майстриня Олександра Пренко, яка запатентувала власний спосіб виготовлення тканинних виробів. Вона відійшла від традиційного створення килимів та почала виготовляти власних тканих ляльок. Своєю творчістю пані Олександра передає своє бачення на історію та культуру нашої країни. Саме через це її іграшки розкуповуються не тільки в Україні, а й за кордоном. Також майстриня із задоволенням навчає цьому ремеслу дітей.
51-річна кропивничанка Олександра Пренко народилася в місті Каспійськ, республіка Дагестан. У студентські роки переїхала в Україну на навчання, тут і залишилася. Зараз вона проживає у місті Кропивницький, де очолює студію “Килимарство” в центрі естетичного виховання «Росток», а також виховує сина Єгора. Олександра Пренко запатентувала власний спосіб виготовлення тканих ляльок – це означає, це її власна технологія і право на продаж таких виробів 16 років від моменту реєстрації має тільки вона.
Чому саме килимарство?
– Я з самого дитинства була творчою дитиною. Ходила на різні гуртки: художня школа, плетіння тощо. А килимарство для мене було близьким. Мені подобалося відчувати пальцями, як створються чергове диво. Як з кожної ниткою ти наближаєшся до мети.
В якому стилі Ви працюєте?
– Я працюю в народному стилі. Хоча раніше, з дітками, я ткала різних казкових персонажів. Але потім зрозуміла, що якщо ти живеш в Україні, якщо тобі подобається історія і культура цієї країни, ти повинен віддатися народному стилю.
Скільки часу Ви витрачаєте на виготовлення виробу?
– Дивлячись, що саме я буду робити. Якщо я роблю янгола довжиною 5 см, то на нього піде близько 45-60 хвилин. Ну, а якщо лялька довжиною 50 см – то це може бути і місяць.
Що Ви запатентували як особливий спосіб виготовлення виробів?
– Я відійшла від традиційного виготовлення килимів та гобеленів, і почала плести маленьких героїв (янголів-охоронців, гривники, єврики, долярики і т.д.).
Як Ви дійшли до цієї ідеї?
– Взагалі, це почалося ще з дитинства. Тоді я дуже хотіла бути відомою, бути не такою, як усі. Хотіла винайти щось особливе, що до мене ще не робили. Ось, як Едісон винайшов лампу, наприклад. Я довго працювала над тим, що є у мене зараз. І можу з упевненістю сказати, що моя дитяча мрія збулася і я цьому дуже рада.
Чи були якісь проблеми з патентом?
– Ні. Ніяких проблем з патентом не було. Я лише зібрала потрібні документи і почекала 1 місяць. Звичайно, що це все коштувала грошей, адже за “дякую”, ніхто нічого робити не буде. На той час внесок за патент коштував близько тисячі гривень.
Чи роблять такі ж самі вироби у нас в Україні?
– Так, мабуть роблять. Адже я проводила масу майстер-класів по всій Україні. Та ніхто не продає їх, адже патент на такі ляльки маю лише я, і продавати їх маю право лише я.
Пані Олександро, я знаю, що Ви багато подорожуєте по роботі. Де саме Ви були?
– Та, багато де я була. Мене в різні країни запрошують на ярмарки, виставки і тощо. І в Туреччину, і в Польщу, Білорусь (Слов’янський базар), в Болгарію на ярмарок.
Яка подорож Вам найбільше запам’яталася?
– Напевно, більш за все запам’яталася поїздка до Туреччини. Просто там не треба було взагалі витрачати гроші, адже організатори, самі за нас платили. Хоч і потрібно було кожного дня сидіти біля своїх виробів, та все ж ми змогли відвідати багато історичних пам’яток Туреччини. Кожного дня ми мали вільні години, для того, щоб прогулятися дивовижними вулицями міста, подивитися на пам’ятки архітектури і т.д. Ну, а якщо чесно, то кожна поїздка по-своєму цікава і незабутня. Адже ти кожен раз знайомишся з різними людьми. Щоразу опиняєшся в різних містах, які по-своєму гарні.
А чи були проблеми з мовою, коли ви були закордоном?
– Звичайно, були проблеми, адже я не знаю на достатньому рівні англійську/ французьку мови. Доводилося викручуватися. Наприклад, був момент, коли я “на пальцях” питала дорогу, і мені так само жестами відповідали. У шкільні роки була “біла пляма” , коли я не вчила іноземні мови. Але я не здаюсь, зараз вчу англійську мову. І, думаю, до наступної поїздки я вже матиму достатній рівень, щоб не пояснювати людям “на пальцях”, що мені треба.
Чи є такі вироби, які користуються особливою популярністю?
– Так, є. Просто це залежить від побажань самого покупця. Одні купують янголів-охоронців, адже бажають бути весь час захищеними, інші – закохану парочок, бо шукають свою другу половинку. Але більшість людей купують гривники, долярики і єврики, адже всі ми хочемо жити в достатку.
Чи є у Вас особливі правила “заманювання” покупця?
– Якщо чесно, то ні. Але одне я роблю точно – посміхаюся. На посмішку завжди приходять люди. Якщо ти не будеш посміхатися, ніхто до тебе не підійде і нічого не купить. Головне, щоб потенційний покупець підійшов до твоєї точки, тоді ти з посмішкою запропонувати йому свій товар. І я впевнена, що від тебе він точно піде з покупкою і посмішкою на обличчі.
Ви ж зараз у школі №13 ще ведете свій гурток, вірно? Чи можуть до Вас на навчання прийти діти, які не навчаються в цій школі?
– Звичайно, можна. Головне, щоб бажання було, а все інше – це дрібниці. Я запрошую діток повчиться килимарству. У нас в класі завжди весело, ми п’ємо чай з печивом. Тож, якщо хтось хоче записатися – ми завжди раді новим людям. Краще записуватися з 7 років. Щоб дитина розуміла, що вона робить, і що від неї хоче “ця тьотя”.
Що ж, велике Вам дякую, пані Олександра. І бажаємо надалі бути такою життєрадісною і натхненою.
– Дякую. Я ще хотіла побажати читачам не залишати свої дитячі мрії в минулому. Адже вони можуть стати, чимсь більшим в майбутньому.
Фото із соцмережі Олександри Пренко