Нещодавно люди, які рятують наші життя, відзначили своє професійне свято – День медичного працівника. Знявши на кілька годин білі халати, вони прийняли від своїх пацієнтів слова вдячності і знову стали до роботи – до боротьби за людське здоров’я. Цією вільною хвилинкою скористався кореспондент Першої електронної газети, якому вдалося поспілкуватися з лікарем-кардіологом з 35-річним стажем, головою постійної комісії обласної ради з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства Валентиною Гарагулею, яка вже 15 років очолює Олександрійську центральну районну лікарню.
— Валентино Корніївно, чому саме медицині Ви віддали перевагу з-поміж інших не менш достойних професій? З чого взагалі починали?
— Ще з дитинства мені подобалося лікувати тварин та птахів. Пригадую, як маленькою дівчинкою врятувала пташеня ластівки, перебинтувавши йому пошкоджену кінцівку. Так само робила перев’язки своїй улюбленій ляльці. Не можу сказати, що любов до медицини успадкувала від батьків, адже вони у мене були простими сільськими трударями. І так склалося, що остаточно з вибором професії визначилася перед випуском зі школи. На той час десятирічку відвідували представники різних вузів, з-поміж них і викладачі Дніпропетровського медінституту, які пропагували свої спеціальності та заохочували випускників до вступу. Це, напевно, і стало відправною точкою у моєму виборі.
— Отож, у 1973 році Ви вступили до Дніпропетровського медінституту, як далі складався Ваш професійний шлях?
— Шість років навчання на лікувальному факультеті медінституту промайнули як одна мить. Не встигла і озирнутись, аж ось — дипломування. За цей час я вже мала власну родину. Чоловіка Анатолія, до речі лікаря-анестезіолога, і півторарічного сина Олександра. Після інституту чотири роки ми з чоловіком пропрацювали в Онуфріївській ЦРЛ. Потім ще 11 років в Олександрійській міській лікарні № 1 (він — анестезіологом, я — кардіологом). У 1995 році Павло Роженцев, на той час головний лікар ЦРЛ, запросив мене до себе в лікарню і запропонував очолити терапевтичне відділення. І, звісно, я погодилась. Завідуючою працювала 5 років.
— Чи пам’ятаєте той день коли Вам запропонували посаду головного лікаря?
— Позаду вже довгих 15 років на керівній посаді, але такі моменти — не забуваються. Звісно, хвилювалася, бо перш за все відчувала величезну відповідальність за всю охорону здоров’я району, її медпрацівників і, звичайно ж, пацієнтів. Але згоду дала лише після того, як зрозуміла, що маю ще й гідну підтримку районної влади. У тому числі, підтримку від тодішнього голови райдержадміністрації Миколи Петруніна, його заступниці Ірини Воробйової, голови районної ради Анастасія Поліщука. Підтримав мене і депутатський корпус районної ради.
Читайте також: Кардіохірургія в Кіровограді: чи отримають пацієнти шанс на життя? (ФОТО)
— Якого принципу у виконанні своїх професійних обов’язків ви завжди дотримуєтесь? Або, інакше кажучи, яким є кредо Вашої професійної діяльності?
— Один з основних принципів, якого я дотримуюсь, й іншим раджу: „Ставтесь до людей так, як би ви хотіли, щоб вони ставились до вас”. Дотримуючись цього “золотого” правила у своїй роботі, я разом з тим залишаюсь вимогливим і принциповим керівником, який не боїться втілювати у життя інноваційні, креативні ідеї та йти в ногу з часом. Це стосується як управління, так і лікувальної справи.
— Яким, на Вашу думку, повинен бути хороший медичний працівник?
— У роботі, зрозуміло, — професіоналом, а по життю — гідною людиною, яка не забуватиме про порядність, милосердя та співчуття. Тому і в колегах, перш за все, ціную високий професіоналізм та людяність, вміння знаходити компроміси, бути толерантним і готовим переймати досвід у старших колег.
— А кого б могли назвати лікарем з великої літери, еталоном лікаря-професіонала?
— Перш за все, хочу назвати тих людей, з якими свого часу працювала пліч-о-пліч. Вони, без сумніву, заслуговують звання лікарів-професіоналів, хоча зараз більшість з них знаходиться на заслуженому відпочинку. А це, зокрема, колишні завідувачі відділень: Микола Бойко — хірургічного відділення ЦРЛ, Олександра Духнай — дитячого, Зоя Романенко — гінекологічного, Василь Павлюк — акушерської служби, Анатолій Гріневич — реанімації.
Поряд з нами сьогодні, на превеликий жаль, вже немає Миколи Бугаря, старшого терапевта поліклініки, Олександра Псьола, завідувача терапевтичного відділення, але ми пам’ятаємо цих медиків. Більшу частину свого життя вони віддано працювали на благо медицини району.
— Чи була у Вашій лікарській практиці така ситуація, яку Ви пам’ятатимете все життя?
— З 90-го року я працюю лікарем блоку інтенсивної терапії. За цей час виникало багато неймовірно складних ситуацій. Та, завдяки злагодженим діям професіоналів, нам вдалося врятувати життя не одного пацієнта. З того світу, у прямому сенсі, повертали вкрай тяжких. Знімали симптоми набряків легенів, виводили з артеріального, кардіологічного та анафілактичного шоку. І кожна складна ситуація закарбувалася у моєму серці, пройшовши крізь усе життя. З деякими пацієнтами, після одужання, маємо дружні стосунки. Та найбільша радість для мене особисто — це врятовані дитячі життя, життя юних, молодих пацієнтів. Але ж були випадки, коли хвороба не відступала і ми, лікарі, залишалися безсилими. Та найтяжче те, що в кардіології вкрай тяжкі пацієнти помирають у свідомості. Цей момент для мене, як лікаря, найскладніший. Нелегко усвідомлювати безвихідь, коли хвороба не відступає, а пацієнт з повним розумінням прощається з життям, та ще й лікаря підтримує, або заспокоює.
— Як Ви ставитесь до самолікування?
— Негативно. Вважаю, що пацієнт повинен бути обстежений і оглянутий лікарем-професіоналом, а при потребі пройти необхідне діагностування. Тим більше, що у нас в лікарні для цього створені всі умови. Втім, не заперечую, що і сама часто користуюся рецептами народної медицини (зокрема, фітотерапією, гомеопатією, оздоровчими бальнеологічними процедурами).
— Нині фінансова ситуація в країні доволі складна. Як вдається закладу не просто триматися на плаву, а ще й розвиватися?
— Це дійсно так — ми не стоїмо на місці. І я впевнена, пацієнти помічають, як на краще змінюється наш лікувальний заклад. За ці 15 років в ЦРЛ вдалося впровадити у життя деякі елементи сучасного реформування охорони здоров’я. Так, наприклад, у 2000-му році в селах району було лише 5 лікарських амбулаторій. Зараз їх 14. У всіх є свої фізіотерапевтичні кабінети, при чому обладнані новою сучасною апаратурою. Більшість амбулаторій мають власний санітарний транспорт. У 8-ми з них є свої стоматологи. Ми намагалися й намагаємося наблизити лікарів до людей. Та й до будь-яких реформ завжди готові.
Також у вигляді ефективної роботи «лікарняної каси» нам вдалося вдосконалити елементи страхової медицини.
У районі ця благодійна організація діє з 2001-го року, за рахунок чого медзаклад отримує додатковий прибуток приблизно на мільйон гривень, що використовується на медикаменти для членів організації. Це одночасно і додаткова підтримка районному бюджету, і безпосередньо пацієнтам.
Велику допомогу нам надають сільгоспвиробники, які забезпечили заклад сучасними ремонтами та новою апаратурою. Лише за останній рік за рахунок меценатів у лікарню придбано 3 електрокардіографа, велоергометр, центрифуги та небулайзерні інгалятори тощо. Фермери допомагають продуктами харчування. Особливо велика допомога надходить і від сільських та селищних рад у вигляді субвенцій. Ці кошти ми спрямовуємо на закупівлю медикаментів, продуктів харчування, оплату енергоносіїв.
— У Вас прекрасний колектив, добра слава лікарні відома у всьому районі. Напевно, працювати серед таких людей легко та просто?
— З 2009 року я удостоєна такого справді почесного звання, як Заслужений лікар України. Отримати його змогла, дякуючи тільки своєму колективу, вмінню працювати у єдиній команді, команді однодумців, які гідно тримають високу планку. Чудово й те, що лікарі не на словах, а на ділі, цінують свій фах, та й більшість з них, дійсно, найкращі фахівці. Сьогодні повний штат лікарні — це близько 450 осіб. І хоча по роботі найчастіше мені доводиться спілкуватися саме із завідувачами відділень, старшими медсестрами, та все ж таки свою увагу намагаюся приділити кожному, хто звертається до мене, як до керівника. Наради, конференції, спільні заняття, які проходять на базі ЦРЛ, лише об’єднують колектив. До речі, у 2012-му медзаклад отримав звання «Лікарня – доброзичлива до дитини». Завдячуючи ініціативному колективу, за ці роки ми взяли участь у 11- ти різноманітних проектах міжнародного та всеукраїнського рівнів. У тому числі, реалізували спільні міжнародні проекти: «Жінки Америки — жінкам України», «Жителі землі Нижньої Саксонії — дітям України», «Уряд Японії — народу України» та інші.
— Уже двадцять років живемо в часи різноманітних реформ, які торкаються і медицини. Які з них, на Вашу думку, були найбільш вдалими? Яким є Ваше бачення процесу реформування системи охорони здоров’я і чи необхідне воно взагалі?
— Медпрацівники ЦРЛ, які належать до вторинної ланки надання медичних послуг, вже давно є частиною цих реформ. До процесу змін та інновацій ми звикли. Одну із останніх реформ, яка стосується створення центрів первинної медико-санітарної допомоги, я особисто вважаю досить вдалою. Адже відтак кожен пацієнт буде знати свого лікаря, а лікар замість двох — трьох тисяч хворих обслуговуватиме тисячу — півтори. У селах, наприклад, хворі мають можливість пройти лікування у своїх місцевих амбулаторіях. І це теж позитив. Дуже вдало пройшла реформа екстреної невідкладної допомоги. Сьогодні «швидка» на сто відсотків укомплектована медпрепаратами, транспорт забезпечений пальним, зарплатня працівників теж зросла. А що стосується подальшого реформування, то зміни нам потрібні. Очікуємо посилення роботи поліклінічно-консультаційних структур, подальше удосконалення роботи центрів ранньої діагностики, забезпечення їх сучасною апаратурою. Основним перспективним впровадженням сьогодення є обов’язкова страхова медицина і достойне підвищення зарплати медпрацівників.
— Окрім суто професійної та адміністративної роботи, Ви займаєтеся ще й громадськими справами, зокрема, як депутат Кіровоградської обласної ради. І хоча не всі виборці об’єктивно оцінюють це, та все ж — чи хочеться і надалі працювати на цьому поприщі, представляючи інтереси громади в органах влади?
— Громадською діяльністю займаюся з 30-ти років. Сподіваюся, що працюватиму й надалі. Переконана, що ця сфера не менш важлива для мене, як і медична. А головне, це дозволяє напряму дізнаватися, що найбільше турбує громадськість, і по можливості – сприяти вирішенню їхніх проблем.
— Цьогоріч вам довірили ще одну не менш значиму громадську роботу і ви очолити обласну комісію з охорони здоров’я, материнства і дитинства. Це — почесно, престижно, але й відповідально. Чи не заважає основній діяльності?
— Це, дійсно, додаткова, напружена і відповідальна робота, яка потребує багато часу, фізичного і психологічного навантаження, відповідальності і толерантності у вирішенні багатьох питань. Це й додаткова можливість відстоювати інтереси ЦРЛ в області. Але імпонує й те, що саме цьогоріч медицині регіону приділяється найбільша увага з боку обласної влади. Зокрема, нашого земляка, нині губернатора Сергія Кузьменка та голови обласної ради Олександра Чорноіваненка.
— Давайте відійдемо від професійного і трішки торкнемося особистого. Існує така беззаперечна істина: ми є продовженням своїх батьків, наші діти — нашим. Наскільки мені відомо, ваш син Олександр обрав таку ж професію, як і ви, лікар-кардіолог. Зараз очолює блок інтенсивної терапії ЦРЛ. Пов’язати життя з медициною — було його самостійним рішенням, чи ви особисто налаштували його на це?
— Дійсно, він мріяв стати лікарем-анестезіологом, як батько. Але так склалося, що став кардіологом. Його дружина Оксана — стоматолог. Але сьогодні моя найбільша радість — це вже мої внуки Юлія та Андрій.
— Якою буде універсальна порада від Вас, як лікаря, для пацієнтів?
— Бережіть своє фізичне здоров’я і обов’язково візьміть собі за правило, що лише здоровий спосіб життя є запорукою довголіття, налаштовуйтесь на позитив і обов’язково даруйте свою любов та тепло близьким, рідним і оточуючим, цінуйте тих, хто поряд, хто завжди з вами. Будьте здорові!
Спілкувалася Наталія Луценко.