Важливо

Броніслав Куманський: Чому я пропоную саме Інгульськ

Відразу ж після прийняття Верховною Радою законів про декомунізацію України, зрозумівши, що питання перейменування Кіровограда переходить зі сфери слова у площину діла, я відгукнувся на це статтею в газеті «З перших уст», у якій про майбутню назву міста, зокрема, писав: «Можна було б повернути первісне ім’я Єлисаветград. Колись такої думки був і я, мовляв, ідеться ж про святу Єлизавету, з часом зв’язок з іменем Єлизавети Петрівни забудеться. Не забудеться, і це засвідчують цинічні дії Москви, яка вже й територію нашої області приписує до так званої Новоросії.

Тож маємо викорінювати не тільки комуністичні, а й імперські назви з української топоніміки. Нині сміливіше і свідоміше дивимося на ганебні сторінки, пов’язані з нашим Приінгуллям, – спорудження фортеці для подальшого загарбання козацьких земель, зосередження в ній російських військ для віроломного нападу на Запорозьку Січ. Тому назву Єлизаветград слід відкинутиапріорі». І тоді ж я обережно висловився за, умовно кажучи, географічну назву: «Я б не виключав з обговорення і так звані географічні варіанти – Інгульськ (є ж Луганськ, Верхньодніпровськ, Ужгород)…». Обережно тому, що не підтримую категоричності в цьому делікатному питанні і з повагою ставлюся до думки інших.. А свою – що як комуністична, так і імперська назви нашого міста не повинні навіть розглядатися, ще раз підтвердив у наступній статті на цю ж тему.

Днями у Кіровограді пройшла науково-практична конференція з перейменування міста за участю провідних учених-істориків України. Після неї у «Темі дня» на обласному телебаченні відповів на запитання ведучого голова Українського інституту національної пам’яті. Володимир В’ятрович. В тому числі і на те, чого слід чекати від перейменування.

Кіровоградці часто запитують: «А що це дасть?». Поміняє країну. Не згадуючи зараз злочини комуністичного режиму, зауважу: однією з головних причин того, що Україна й досі борсається у невизначеності – економічний, правовій, культурній, є те, що вона ще не скинула із себе тягар патерналізму, як на рівні держави, так і самих громадян. У росіян це сконцентровано у вислові «Вот приедет барин, он и рассудит» (наводжу російське прислів’я, бо патерналізм в Україну прийшов саме з кріпосницької Росії), українці теж сподіваються на когось: «Казав пан кожух дам…», але не так побожно, як там. Бо наше прислів’я закінчується скептично: «…та слово його тепле». Комуністична ж (новоімперська) практика лише поглибила параліч волі як одних, так і других.

Що дасть безпосередньо нам із вами відмова від комуністичних, проімперських назв, пам’ятників, символів? Перш за все свободу мислення, вибору, дії, розуміння, що ніхто тобі нічого не подарує, якщо ти не немічний, що повинен усе добувати сам, робити себе сам, а держава має лише тобі сприяти. Змінить нашу свідомість, ще й до сьогодні скуту вірою у добродійність держави і дармову гречку.

Та не про це зараз мова. Справу зроблено, закони про декомунізацію підписані президентом, тепер, як казав один політичний діяч, «за работу, товарищи», тобто, в даному випадку – за перейменування. Її нам вистачить, щоб достатньо попотіти на дискусіях, конференціях, у пресі і владних кабінетах – топонімічне поле настільки засмічене, що дай, Боже, вкластися у відведені строки, до того ж, не всім те поле хочеться полоти.

У пошуках майбутньої назви нашого міста головне не наступати на ті ж самі граблі – граблі волюнтаризму. Натомість пропонувати, аргументувати і чути інших, коли вони тобі опонують. Кожен із нас має власну думку, власні уподобання. Хочу і я поділитися своїми міркуваннями з приводу того, чому вже не просто пропоную як один із варіантів, а віддаю перевагу саме назві Інгульськ. Роблю це з двох причин. Перша та, що називати поселення, міста, навіть окремі території за місцем їхнього розташування є загальною практикою. Прикладів багато, лише країн, назви яких пов’язані з географічним районом, рельєфом, природними об’єктами у світі налічується понад дев’яносто. А що вже говорити про населені пункти. Друга – що так звана «географічна» назва не вимагатиме перейменування в залежності від політичної кон’юктури. Буду радий, якщо когось переконав.

А стосовно «аргументації», що слово Інгул – тюркського походження, то, може, почнемо добиратися й до родоводу Дніпра?

Броніслав Куманський, surma6.at.ua


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*