Та ніч після обстрілів для них була дуже важкою. Вони не могли дочекатися ранку, щоб виїхати. Були прильоти по хатах і будинку культури. Найстрашніше було – не дочекатися ранку…
Сім’я Степаненків (прізвище та імена змінено) не евакуювалася з Херсонської області до останнього. Вони вірили, що прийдуть наші і звільнять Херсон. На щастя, дочекалися.
Їхню історію переповідають фахівці Кіровоградського обласного відділення ВБО “ВМ ЛЖВ”, повідомляє Перша електронна газета.
Однак, пригадує Ліда, 23 листопада посилилися обстріли і вони ледь дочекалися ранку.
«Виїхала вся вулиця, у кого були діти. У нашому автомобілі їхали 9 осіб – 4 дитини і 5 дорослих», – згадує жінка.
Вони їхали у село на Кіровоградщину, куди раніше евакуювалися їхні знайомі. Коли приїхали був сильний дощ. У хаті, яку їм виділили, було дуже сиро, розтопити було важко, адже дим повертався у середину. Сусідка забрала до себе на ніч Ліду з дітьми. Вранці вони пішли в сільську раду просити допомоги. Там виділили їм інший будинок, люди допомогли продуктами харчування й одягом. За це сім‘я – дуже вдячна.
Коли розібралися із місцем проживання, взялися за здоров’я. Чоловік весь час скаржився на біль у шлунку. Почали обстежуватися. Також сімейна лікарка рекомендувала всім пройти флюорографічне обстеження. У лютому туберкульоз підтвердили чоловіку і найменшій донечці.
«Із донькою ми рятувалися, як могли. Вона була ще крихітна. У пологових будинках Херсонської області не було вакцини, тому в неї не було щеплення. Ми чекали, але вакцин не було. Вже тут, на Кіровоградщині, ми зробили свідоцтво про народження. І пройшли необхідні обстеження», – розповідає Ліда.
Чоловіку і донечці лікарі розписали схему лікування. Також запропонували соціальний супровід благодійної організації «100 відсотків життя. Кропивницький». Родина потребувала підтримки, тому допомога для них була дуже на часі.
«Соціальна працівниця Світлана Дем’яненко нас підтримувала тоді, коли опускалися руки. Вона повторювала мені, що туберкульоз виліковний, головне продовжувати лікування. Велику підтримку ми отримуємо і від самої благодійної організації – одяг, розвиваючі іграшки, мотиваційні сертифікати на продукти харчування. Нещодавно, у день захисту дітей, до нас приїздили Оксана Куценко і Таня Чабанюк. Добрі, милосердні люди. Скільки допомоги нам привезли, що ми не очікували. Донька ледь не щодня змінювала сукні», – дякує жінка.
«Ми ледь дібралися в село, де мешкає Ліда. Були перепони на дорозі, машину не могли завести. Ми дякуємо партнерам організації за підтримку цієї родини, яка в нас під опікою. Колезі Олександру Камінському, який із друзями з церкви, суттєво підтримали. Ми знаємо, як зараз тяжко цій родині, але ми не залишаємо їх самих. Наша підтримка для них, як мотивація одужати», – каже координаторка напрямку супроводу хворих на туберкульоз Оксана Куценко.
Чоловіку і доньці Ліди лікувати туберкульоз ще півтора місяці. Довгий шлях боротьби уже позаду, попереду, вірять, будуть лише хороші результати. Наразі вони перебувають під соціальним супроводом проєкту «100 відсотків життя та якісних послуг на Кіровоградщині», що підтримано Глобальним фондом.
Ліда мріє, що всі хвороби будуть подолані, ворог – знищений. Тоді вони повернуться на Херсонщину. Візьмуть з притулку кота і собаку, і будуть підтримувати людей, як зараз підтримують їх.
Читайте також:
- “Мене підтримували всі” – переселенка з Херсону про нове життя у Кропивницькому
- Лікарі з Кропивницького і Дніпра роз’яснили міфи про туберкульоз
- «Я дуже хотів одужати і повернутися на фронт» – воїн, який підхопив туберкульоз