“Мене підтримували всі” – переселенка з Херсону про нове життя у Кропивницькому

У БО «100 відсотків життя. Кропивницький» з моменту початку повномасштабного вторгнення росії знайшли прихисток люди, які змушені були залишити свій рідний дім. Оксана Куценко працює координаторкою проєктів супроводу хворих на туберкульоз.

Про життя «до» та «після» вона розповіла Першій електронній газеті.

– Оксано, як вас застала війна?

– Війна мене застала вдома, як і багатьох українців. Я проживала у Херсоні. Ми почули гучні вибухи – були прильоти по аеродрому, стовп диму… Працівники відділу, в якому я працювала, мешкали по всій Херсонській області, і кожен працівник писав у вайбері, що окупанти рухаються повз їхні райони… Я вже розуміла, їхній напрямок – до нашого міста. О 12 годині 24 лютого вороги були у Каховці, біля ГЕС.

– Коли ви прийняли рішення евакуюватися?

– Це було у квітні торік. Тоді сину виповнилося 18 років. Ми були в окупації. Пройшла інформація, що будуть залучати у лави збройних сил російської федерації херсонців. І ми вирішили виїхати з міста. У Кропивницькому у мене навчається син, він мав у гуртожитку кімнату. Коли почалася війна, син був зі мною у Херсоні. Саме був сплеск ковіду і їх перевели на онлайн навчання. Ми вирішили їхати у Кропивницький.

– Ви починали тут все спочатку…

– Я прожила із сином місяць у гуртожитку. Трохи прийшла до тями… У травні прочитала, що в Альтернативній школі «Крок» плетуть сітки. І пішла до них плести. Я вдячна їм. Ось і на цих вихідних ми сплели чотири сітки для морської піхоти. На вихідних, якщо є змога, я ходжу до них. Торік до жовтня я туди ходила щодня, як на роботу. У нас там згуртувався чудовий колектив – викладачі, директорка школи Зоя Лебідь, багато переселенців, місцеві жителі.

Наші переселенці, які вже працювали у благодійних організаціях, зв’язали мене із херсонкою Лесею Бенедисюк. Ми зустрілися. У місті був отець із херсонської церкви Сергій Чудинович. Ми згуртувалися і створили у вайбері групу для переселенців. Ми втрьох її адміністратори. Ми поширюємо актуальну інформацію для херсонців – благодійну, психологічну, оголошення про виїзди в Херсон і так далі. І коли у Кропивницькому був автопробіг з приводу звільнення Херсону, ми через цю вайбер-групу згуртували херсонців.

Читайте також: “Мене звинувачували у тому, що я українець»: херсонський священник, який пережив полон і катування  

– Як ви дізналися про благодійну організацію «100 відсотків життя. Кропивницький»?

– Улітку в благодійній організації була видача гуманітарної допомоги для ВПО. Мені запропонували долучитися, і я організувала херсонців для отримання цієї допомоги. Склала списки з відповідними даними. Нас прийшло біля сотні людей, ми отримали допомогу. Я познайомилася з людьми, які працюють в організації. І вже пізніше мені запропонували прийти на співбесіду.

– Чи був знайомий вам напрямок, в якому ви працюєте?

– Я працювала у державній службі і жодного відношення до благодійної і медичної сфери не мала. Для мене це був новий напрямок. У благодійній організації мене підтримували всі. Рекомендації по роботі здебільшого надавала Аліна Кареліна як фахівець МІО і Лілія Сиротюк як адміністративний помічник.

Перед початком я ознайомилася із технічною документацією, нормативними документами, усе інше вирішувалося під час робочого процесу. Так я з командою допомагаємо людям, в яких виявляють туберкульоз. Я координую три проєкти. Це ті, що підтримуються Глобальним фондом і PATH. У Глобальному фонді під супроводом 366 людей. Але цифра постійно змінюється – одні завершують лікування, інші додаються. У проєкті PATH наразі 44 людини.

– Ви надаєте людям з туберкульозом необхідний соціальний супровід?

–  Так. Клієнти завжди зможуть звернутися до свого соціального працівника і отримати відповіді на питання з приводу супроводу лікування. Хворих на туберкульоз підтримуємо мотиваційними сертифікатами при умові, що лікування безперервне. Вартість сертифікату становить 400 грн.

Якщо є необхідність пройти обстеження у Кропивницькому, а клієнт проживає за межами міста, ми відшкодовуємо транспортні витрати. Якщо клієнт потребує дороговартісного обстеження – СКТ чи МРТ, має на це направлення, ми забезпечуємо, організовуємо, оплачуємо це обстеження. Людині треба лише вчасно приїхати на обстеження.

– А як щодо послуг психолога і юриста? Сьогодні це дуже затретувано.

– Є різноманітні юридичні консультації – щодо відновлення документів, спадку, затримання інформації з пенсійного фонду чи військової частини, якщо там клієнт перебував до встановлення діагнозу та багато інших.

Соціальний працівник при спілкуванні із клієнтом помічає, чи є в клієнта апатія, поганий настрій, погане ставлення до свого здоров’я, тоді ми залучаємо психолога. Ми не чекаємо. У нас були такі випадки, коли клієнт спочатку відмовляється, а потім знаходить час на консультацію і виходить конструктивна розмова і хороші відгуки.

– Чи доводилося вам працювати з діткам, в яких виявляють туберкульоз?

– Наразі опікуємося 12 дітками у проєкті Глобального фонду, 11 – у PATH. Кількість діток, хворих на туберкульоз, на жаль, зростає. Вони отримують таку ж допомогу, як і дорослі.

Завдяки підтримці проєкту PATH, у нас торік була змога роздати діткам додатково сертифікати на суму 350 грн для придбання продуктів харчування. Також у нас є змога підтримати діток одягом, іграшками. Минулого тижня роздали діткам молочні суміші. У нас є меценати і просто небайдужі люди, які пропонують нам допомогу. І ми їм за це вдячні. Це хороша мотивація для лікування дітей.

– Які ваші плани після війни?

– Повернутися додому. Маму повернути додому, яку забрали із Херсону через сильні обстріли уже після його звільнення. Я її вивезла з Херсону з допомогою колеги Саші Камінського. Ми віримо у перемогу, адже для цього кожен робить все можливе, і ми обов’язково її дочекаємося…

Читайте також: 

Вікторія Семененко

Поширити:

Залишити коментар:

коментар