У Кіровограді відбувся творчий вечір народної артистки СРСР, Героя України Ади Роговцевої. Тендітна і сильна водночас, ніжна і мудра, вона тримала увагу принишклої зали Кіровоградської філармонії протягом двох годин, які пролетіли, мов дві хвилини. Ада Миколаївна не везла за собою декорацій і помічників. Було достатньо мікрофона і сцени для того, щоб глядачі отримали неймовірну насолоду від того, що мали честь слухати і бачити.
«Оно ж така професія, що нічого не вкрадеш, значить, в хорошем окруженії будеш»
Як не дивно, та актриса розпочала творчий вечір зі згадки про люстрацію. На її думку, кожна людина потребує люстрації – «такої собі перевірки, як до тебе і до твоїх дій ставляться люди, які тебе оточують». Почавши свій монолог російською мовою, вона відразу перейшла на українську, пояснивши, що народилася і виросла в російськомовному середовищі – у Глухові, на Сумщині.
‒ Стою перед вами я, артистка, якій 77 років. Я прожила в Радянському Союзі, працювала в різних країнах і містах, бачила різних людей і працювала російською і українською мовою. Чому я стала актрисою? Я збиралася йти навчатися на факультет журналістики, тому що так хотіли мої батьки. А от подруги підштовхнули мене скласти іспити до театрального…
За словами Ади Миколаївни, ніхто з її родини не мав жодного стосунку до акторства. Батько працював в охороні в Хрущова, пройшов усю війну, хоча за фахом ‒ агроном. Мама – теж агроном.
‒ Один мій дід був столяром – незалежною людиною, ненавидів панібратства. Коли він відчув, що помирає, покликав усіх дітей і сказав: «Я сьогодні ввечері помру». Закинув руки за голову і заспівав українську народну… Отак співав, аж поки сонце не сіло. А коли сіло – замовк і помер. Таких легенд нашої родини у моєму житті багато, їх я не можу забути, про них написала у своїй книзі спогадів… А ще у мене було три бабці. «Червона», «біла» і «чорна». Ми навіть не пам’ятали, як їх звати. «Чорна» прабабуся – Агафія Тихонівна, мала чорне волосся, без волосинки сивини. Все своє життя я пам’ятаю її на печі. «Червона» бабуся ‒ Дарія Костянтинівна, мамина мама – мала довгу руду косу, розкішну фігуру і цікаву вдачу. Вона, закінчивши чотири класи церковно-приходської школи, писала каліграфічним почерком і читала мудрі книги. Була дуже гарною, особливою людиною. А «білу» бабусю – татову маму ‒ так називали через те, що вона посивіла у 40 років.
Саме «червона» бабуся навіяла мені, що цей світ яскравий і гарний. Вона була людиною парадоксальних проявів. Колись навіть у знак протесту проти нової дружини свого покаліченого сина поголила голову, позбувшись розкішної рудої коси…
Ада Роговцева розповіла, що саме завдяки своїй «білій» бабусі вона зрозуміла систему Станіславського – теорію акторської майстерності, признану у всьому світі.
‒ Коли мене прийняли до театрального інституту, я не знала, як же мені розповісти вдома, що я йду в артистки, а не в журналістки. Всі ж розуміють, з якою професією насправді асоціювалося слово «артистка». А в нашій комуналці якраз була тільки «біла» бабуся.
«Бабусю, я буду артисткою, ‒ сказала я, повернувшись додому. ‒ Ну шо ж рабіть, дочечка. Оно ж така професія, що нічого не вкрадеш, значить, в хорошем окруженії будеш. Але ж главноє, дочечка ось що: ти ж смотрі, от казалось би, а от же ж воно як, ‒ прорекла «біла» бабуся.
Таким чином вона виклала мені систему Станіславського, яка полягає в тому, що граючи злого персонажа, актор має шукати в своєму героєві нотку доброти і навпаки: показуючи на сцені позитивного героя, ми повинні знайти у своєму персонажеві те, з чим він бореться, щось негативне і неспокійне в його характері.
«Свідоцтво про життя»
Книга, яку презентувала Ада Роговцева під час творчого вечора, складається зі спогадів, зібраних зі щоденників та клаптикових записів. Її Ада Миколаївна писала протягом десяти років. Книга написана російською. І ось чому:
‒ Я не професійний письменник, але відчувала потребу розповісти про всіх дорогих мені людей: бабусь, дідів, тата і маму… А всі мої дорогі люди були російськомовними і всі їхні розповіді, жарти, «шутки-прибаутки» я пам’ятаю саме російською. А якщо хтось зацікавиться, то можна зайнятися перекладом на українську, ‒ пояснила Ада Роговцева.
Ми сьогодні усі знаходимося у депресивному стані. Стільки зараз ненависті у світі, скільки горя і біди. Все це від того, що ми втрачаємо здатність любити – один одного, суспільство, країну, планету.
Велика актриса наважилася розповісти зі сцени про найболючіше: втрату чоловіка Костянтина Степанкова та сина Костика, яких забрала тяжка хвороба.
‒ Я живу… Та як вам сказати.. Та я і не живу. Це велике питання до Господа, чому він дав мені таке випробовування. Два з половиною роки тому я поховала свого хлопчика. Я жила ним. Всі п’ятдесят років свого життя, що він подарував мені, я ним жила. Страшна хвороба зі страшними стражданнями забрала його від мене. Після його смерті я написала ось такі рядки:
Огорнуло горе, наче гора впала
Сину, моя зоре, що це нас спіткало?
Де не додивилась, що не зупинила
В господа просилась дати тобі сили
Дати тобі долю з ніжною любов’ю
Але ти від болю захлинувся кров’ю.
Крок ступить не сила, серце ‒ наче в прірву впало.
Обгоріли крила і мене не стало…
Тієї мене, якою я була, уже на цім світі немає. У мене є донечка Катерина, моя подруга, моя любов. Костик, мій син, лишив мені онуку Дашу. А в Катерини є хлопчик Олексій, йому 23 роки і маленький Матвій, якому три рочки. Вони є, я їм потрібна і я цим живу.
Ви знаєте, от позавчора Альоша підходить до мене і запитує: «Ада, а ти мені розкажи, як ти живеш? Що ти думаєш? Чому в тебе бувають такі очі?» І в нас потекла щира і відверта розмова. Господь так зробив, що молодість не знає того страху смерті, старості, одряхління. Мені необхідно було розказати, що людина, яка втрачає своїх близьких, стає все більше оголеною. Я вдячна йому, адже не так це було йому потрібно, як мені. Із цим не можна змиритися, але це треба приймати як Господню благодать…
«Це сьогодні не подія в вашому житті, а це свято у моєму житті – мати право говорити з вами», ‒ зізналася Ада Роговцева зі сцени. А для кіровоградців зустріч з легендою була і подією, і святом. Правда, подією, з нотками суму, викликаними сповіддю великої української актриси Ади Роговцевої.
Інна Тільнова, Нова Газета