Вчитель географії, історик, краєзнавець і професійний фахівець, що досліджує минуле нашого краю 45-річний Леонід Балацький закликає місцевих істориків долучитися до краєзнавчих розвідок та вивчення минулого олександрійських сіл. За його ініціативи вже видано 7 краєзнавчих книг, що описують історію виникнення й розвитку села Долинське, Войнівка, Протопопівка, Бандурівка, Куколівка, Миколаївка та селища Приютівка. Як же зародилася ідея досліджувати власне минуле, хто її підтримав та сприяв виданню книг, про все це та багато іншого цікавого він розповів нашому кореспонденту у своєму інтерв’ю.
-Леоніде Юрійовичу, ви народилися в Долинці, а з 96-го мешкаєте і працюєте у Войнівській школі, добре знаєте історію й того й іншого села, яка розвивалася на ваших очах, а також багатьох людей, бо виховали не одне покоління учнів. Отож що саме і коли спонукало вас зайнятися краєзнавством?
-Ідея виникла спонтанно. У 2012-му. Поштовхом стала потреба в знаннях, цікавість, любов до рідної землі. Тим більше, остання «Історія міст і сіл України», а точніше Української РСР, датована 1972-м роком. Відтоді жодних книг чи суттєвих досліджень в краєзнавстві Олександрійщини не з’являлося. І мені стало цікаво вивчати наше минуле. Та й за фахом я і вчитель – географ-біолог, і вчитель – історик. Знайшов однодумців – місцевих бібліотекарів, вчителів історії та географії й просто небайдужих односельців. Перший історико-географічний опис Долинського написав сам (у 2012-му), а інші книги – вже в співавторстві.
-Окрім дослідження історії місцевих сіл, багато часу ви присвячуєте й місцевому осередку «Українського географічного товариства», керівником якого є. Як поєднує обидва ці захоплення?
-Робота в товаристві, яке, до речі, було створено в 2012-му, також допомагає мені з видавництвом книг. Суть в тому, що перш ніж опублікувати ту чи іншу книгу, я разом зі своїми вихованцями, членами «Історико-краєзнавчого гуртка» з Войнівської школи виходжу на місцевість і перевіряю чи відповідають дійсності зібрані мною данні, приміром, географічні карти й описами сіл, а разом з тим й історії з життя, чи не закралися в них грубі помилки. Тому лише після вилазок на місцевість, я використовую зібрані напрацьовані, але вже як живий та перевірений матеріал.
-Наскільки мені відомо, у рамках роботи Товариства реалізовано низку історико-краєзнавчих проектів. Назвіть хоча б ключові.
-Приміром, довготривалий проект «Річки Кіровоградщини», який передбачав – піший або велосипедний пробіг від витока річки до її гирла. Так, зокрема, у 2013-му ми практично дослідили Аджамку, за рік – Омельник, а ще за рік – Цибульник. Разом з тим традиційним у нашій роботі стала організація науково-практичних конференцій краєзнавчого характеру.
-Ваші краєзнавчі дослідження не залишилися непомічені. Рік тому ви заслужено здобули почесне третє призове місце на обласному Краєзнавчому конкурсі імені Володимира Ястребова, й отримали там диплом краєзнавця. Чи додало це наснаги в роботі?
-Звичайно ж, це додаткове заохочення й поштовх до нових звершень. Поштовх глибше вивчати історію сіл та їхніх героїв, яку не варто забувати. Поштовх доповнювати старі напрацювання і розширювати видані книги. Тим більше, історія сіл досить цікава й насичена, просто мало вивчена. Треба розуміти, що чимало документів втрачено й загублено, інколи відновити їх практично неможливо. Добре, що активну участь у вивчені історії рідного краю і свого села беруть саме маленькі дослідники – школярі, бо вони найбільш завзяті та допитливі.
-Ви, як досвідчений географ-біолог та історик, вчитель –методист, краєзнавець, що можете сказати про доцільність перейменування назв міст та сіл, вулиць? Чи актуально це сьогодні?
-З моїх досліджень, за останні сто років це вже третя хвиля перейменування населених пунктів. Я переконаний, що старі назви обов’язково потрібно змінювати, але тільки не на ті, що були за часів Російської імперії. Наприклад, Кіровоград краще назвати Інгульськ або Златопіль, але не Єлисаветград. Це що стосується міст. А що стосується вулиць, то у нас вистачає і своїх видатних людей ( це можуть бути сучасники – комбайнери, вчителі, інженери) або приміром видатні постаті минулого – Ярослав Мудрий, Марко Кропивницький, Богдан Хмельницький. Після зникнення Радянського Союзу у кожному населеному пункті лишилося багато подібних назв, що пов’язані з іменами видатних політиків. На моє особисте переконання, краще їх пов’язувати з топонімічними назвами. Наприклад, назвою річки, балки, територій. Тема, звісно актуальна, адже є закон і цього для нас достатньо, щоб не залишати її поза увагою.
– Виходить, що історія повторюється і не вчить…якщо ми знову повернулися до перейменування. Чи не так?
– Всі сучасні події випливають з подій давнього минулого. Як з маленьких струмочків, утворюється величезна ріка. Історія потрібна, щоб вчитися на помилках, щоб не повертатися на друге коло. У даному випадку – перейменування – то вже назріле питання.
-Давайте, повернемось до краєзнавства. На даний час над чим працюєте?
-Зараз працюю над вивченням історії села Захарівка Світловодського району та села Мар’ївка Онуфріївського. Скоро світ побачить дві нові книги – чергові історико-географічні описи.
-Дякую за цікаву й змістовну розмову. Наснаги вам у повсякденній роботі й пошуковій діяльності.
Спілкувалася Наталія Луценко.