Майоріють стяги, а вже вичищені казани чекають вечірнього кулішу та чаю. Хтось пішов збирати дрова, а хтось налаштовує гітару. Намети вже готові до кольорових снів стомлених січовиків. Так виглядають будні юних кропивницьких січовиків. Влітку вони проводять таборівки, а взимку – влаштовують «арт-події», аби стати ближчими до історії свого краю та приготуватись до нового табірного сезону.
Українське дитячо-юнацьке товариство “Січ” – неполітична виховна громадська організація, де дітей і молодь виховують гідними та відповідальними громадянами України. Товариство бере свій початок із 1990 року – тоді численні дитячі козацькі організації об’єдналися в одну і почали працювати разом. Процес об’єднання завершився 9 січня 1993 року. А вже у 1995-му вони ухвалили рішення про необхідність вступу до Світової організації скаутського руху у рамках майбутньої національної скаутської організації. У Кропивницькому ж товариство функціонує з 2002 року. Із 2015 року кошовим отаманом місцевої організації стала Альона Шендеровська, яка і розповіла Першій електронній про те, як проходять їхні таборівки та які події готуються для юних кропивницьких січовиків.
“Взагалі ми дітей навчаємо таким речам, які допомагають виховувати майбутніх захисників нашої держави, наприклад тактичній медицині, стрільбі зі зброї, різним стратегічним навичкам, – каже Альона Шендеровська, – Тому хотілось провести захід, який був би синтезом мілітарно-вишкільного та мистецького напрямків, щоб долучити саме маленьких. На базі бібліотеки для дітей та юнацтва ми організували арт-табір “Сторінками історії”. Він включав в себе і театральні заняття і, хореографічні флешмоби, і історичні цікавинки. Діти дізнались багато нового починаючи з минувшини і закінчуючи вже сучасними героями, нашими спецпризначенцями”.
У травні організація традиційно проводить Чорноліську Січ. Ця вилазка на травневі свята є відкриттям табірного сезону.
“Цього року ми провели п’ять таборів, починаючи з травня і закінчуючи вереснем. Табори намагаємось проводити на різних локаціях , які ми шукаємо аби дітям було цікавіше досліджувати нові місцини”.
Минувшина на власні очі:
“Цього року була цікава таборівочка, називалась вона Гайдамацька Січ. Ми домовились з власниками музею-садиби, і це дало дітям можливість доторкнутись до нашої минувшини своїми руками. Власник садиби збирає цікаві раритетні речі, і сама по собі місцина містична, язичницькі символи, оглядова вишка і дрібка козацького колориту.”
“Також ми їздили на електричці в Одеську область, там в Березівці у нас був табір на лимані. Це було надзвичайно цікаво, бо це був навіть не інший район, а інша область.”
Наприкінці кожного року, січове товариство спільно обговорює та планує заходи на наступний рік. Вони не припиняють своєї діяльності і взимку:
“Звичайно, через те що ми скаутська організація – то активніше ми функціонуємо влітку. Але упродовж холодних місяців ми теж не сидимо склавши року. Так регулярно нашою організацією проводяться загальноміські квести, козацькі розваги, благодійні концерти, патріотичні масові заходи, майстер-класи, народні свята ”.
Очима січовиків:
Пізнати СІЧ з середини допомогли учасники товариства, які відповіли на питання “чому саме УДЮТ СІЧ?”:
“На момент створення організації, вже маючи деякий досвід, ми хотіли розвивати організацію в дусі українського козацтва, тому обрали УДЮТ Січ, що базувалась в Києві, і додали деяких вдосконалень.
Ця організація є об’єднанням, що дозволяє юнакам та дівчатам як весело, так і цікаво та корисно проводити час, навчатись чомусь новому і знаходити друзів.
Особисто для мене це родина. Головним чинником організації вважаю те, що об’єднання людей може і хоче допомагати розвиватись і вдосконалюватись іншим і собі теж. Братерство, виховане на повазі один до одного, і рівності незалежно від віку, допомагає виховувати кожну людину з повагою до інших і країни”, – один із засновників кропивницького осередку Володимир Смоквина.
“СІЧ – це майбутнє. Майбутнє України, моєї дитини та мене разом з нею. Я потрапила в наметовий табір СІЧі в 15 році. Коли в голові вирували страшні думки: Чи дійде до нас війна? Скільки гине людей? Ось там я і побачила, що Україні бути!
СІЧ виховує молодь в дусі взаємоповаги, любові до Батькывщини, поваги до оточуючих, до навколишнього середовища. Як це відбувається? Весело, яскраво, з креативом.
Є свої традиції, є поважні, є жартівливі. Наприклад в таборі в нас обов’язково стоять дві щоглі з прапорами: прапор України та прапор СІЧі. Щоранку вони злітають у вись під спів гімну України й цілий день майорять над наметами, та щовечора спускаються під гімн Січи.
Січові табори, мабуть, найкраще місце відпочинку, та пізнання себе. Так, не «модний» табір на морі, зі зручними ліжками, просторою їдальнею та кінозалою, та за враженнями не поступиться.
Так, це неприбуткова, не фінансована організація, спонсори в черзі не стоять, але вклад в дітей, то є вклад в те оточення, яке буде в нас в майбутнім.” – Наталія Матвійчук.
“Я почав приділяти багато уваги “СІЧі” тому що, мені сподобалась сама ідея цієї організіції, і відданість справі тих людей які розвивають її. Те, що вони роблять для дітей, як навчають дітей загальним моральним принципам, я не хочу називати “правильним” тому що, є різні погляди на правильність, але вони показують саме людяність, якою б людина не була вона повинна залишатися людиною і поважати інших, себе і навколишнє середовище.
Від СІЧі я отримав шалену кількість емоцій, справжніх емоцій, бо тут не можливо якось їх приховати.
Я знайшов для себе наставника, якого дуже поважаю, нових товаришів та справжнього Друга.
Я б не сказав що СІЧ змінила моє світобачення, вона скоріше його закріпила.” – Дмитро Гречкін.
“У наш час дуже мало таких організацій, які б загартовували тіло, розум і найголовніше – дух.
Під час таборів і культурної діяльності учасники організації знайомлять дітей та підлітків з історією нашого краю.
Я вважаю, потрібно більше таких організацій. Тому що саме за допомогою них можна виховати свідомого громадянина України.
Цього літа я вперше побував у літньому таборі УДЮТ Січ і був приємно вражений. З перших днів молоді таборовики показали мені майстер-клас зі стройової підготовки, обізнаності в історії своєї держави .Все це досягалось тяжкою працею людей, які очолюють Січ і я дуже вдячний їм всім за патріотичне виховання молоді.
Особисто для мене Січ – це місце,де я можу дізнатись щось нове про свою Батьківщину,зустрітись і поспілкуватись з друзями ,познайомитись з новими людьми і просто поспівати від душі біля вечірньої ватри. ” – Олександр Тамразян.
Отже, СІЧ – це громадське об’єднання покликане виховати нове покоління на засадах самоповаги, поваги до інших та до держави. Також це спосіб загартувати його і підготувати до різних життєвих ситуації.
Автор: Юлія Беник Фото: зі сторінки Альони Шендеровської у Фейсбук