Важливо

Декомунізація Кіровограда. Інгульськ, Кропивницький чи Златопіль?

Нині в Кіровограді тривають баталії стосовно перейменування міста. Згідно із Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» наш обласний центр мав би ще в лютому 2016 року отримати нову назву.

У радянські часи Кіровоград був названий на честь політичного діяча Кірова, який уособлює масштабні злочини радянського режиму, що визнані світовою спільнотою. Сергій Костриков-Кіров належав до вищого керівництва Комуністичної партії, що організувала штучний Голодомор по всій Україні. Внаслідок її злочинної діяльності у 1932-1933 роках лише на території Кіровоградської області померли, за різними даними, від 22 до 25 тисяч наших земляків. Саме тому не може навіть виникати сумнівів, що того, що Закон про декомунізацію потрібно сумлінно виконувати.

Безумовно, громада має право брати участь у виборі нового імені для рідного міста. Проте питання перейменування Кіровограда стосується не лише мешканців обласного центру, але й усієї країни – воно загальнодержавне і є питанням національної безпеки. Українське місто повинно мати українську назву. Саме тому, я, як голова громадської організації «Спільна дія», ініціювала проведення у Кіровограді Всеукраїнської науково-практичної конференції «Перейменувальні процеси в топоніміці як ціннісний вибір», аби експерти, науковці могли запропонувати свої варіанти назви міста.

Учасники конференції зробили такі висновки: повернення місту Кіровограду колоніальної назви Єлисаветград є неприйнятним, бо воно стверджує територіальні претензії Росії на українські землі, стимулює російську військову агресію, популяризує російських монархів, які знищили українську державність, перетворивши Україну на колонію, викликає різкий спротив більшості населення України. Крім того, вчені напрацювали критерії до перейменування міста, які враховують історичні особливості розвитку краю, світову традицію, ідеологічну незаангажованість, недражливість для місцевої громади, перспективність для економічного розвитку краю та популяризації у світі.

Із тих пропозицій, які обговорюються сьогодні у громаді, мені найбільше до душі назви «Інгульськ», «Кропивницький», «Златопіль». Існує світова та українська практика називати міста за назвою річки, на якій воно стоїть. Назва «Інгульськ» перегукується з історією нашого краю часів Української козацької держави. Тут було козацьке поселення Інгульська слобода, Інгульський Кам’янець. На цій території діяла Інгульська паланка – одиниця Війська Запорізького. Назва «Інгульськ» закорінює нас у козацьке минуле.

Має свої переваги і назва «Кропивницький», на честь видатного українського драматурга, засновника українського професійного театру Марка Лукича Кропивницького. Златопіль – є аполітичною назвою, незаангажованою, не прив’язаною до будь-яких особистостей, відображає суть нашого степового краю, до того ж здатна примирити усі політичні сили. Ця назва відображає кольористику як державної символіки, так і місцевих полів, степу.

Куля російського мушкету і куля з російського кулемета відлиті, щоб знищувати українців

У процесі декомунізації виник інший ризик – а саме ризик повернення географічним об’єктам імперсько-колоніальних назв. У Кіровограді зараз йде неймовірно важка і складна боротьба. Знаю, що є чимало прихильників повернення Кіровограду російської назви «Єлисаветград». Проте, не варто забувати, що ця назва уособлює російську імперію та її споконвічну загарбницьку та антиукраїнську сутність. Саме імператриці Єлисавета та Катерина II забрали землі, що належали вільному українському козацтву, а місцеве населення силоміць погнали зводити фортецю Святої Єлисавети, фактично, на кістках тих, хто гинув у процесі каторжної праці. На підтвердження загарбницької функції фортеці Святої Єлисавети, історик, краєзнавець Юрій Митрофаненко наводить народну пісню:

В одно врем’я під Єлисаветом

Много орлів ізліталось,

А в Москві-городі пани-генерали збирались.

Вони думали й гадали,

Як землю запорізькую одібрати.

Ой, коли б же нам, пани-генерали,

землю запорізькую одібрати,

То будем ми і потомки,

у їхній отчизні панувати.

Прихильники повернення імперсько-колоніальних назв хитро маніпулюють свідомістю громади. Наприклад, кажуть, що Єлисаветград – це назва, яку «місто носило на честь фортеці Святої Єлизавети». При цьому замовчують, що 1752 року з приходом російських військ на територію центральної України українців насильно виселели, а їхні землі захопили («віджали») тодішні олігархи Потьомкін і Текелі. Фортецю Святої Єлизавети будували як російську військову базу, і саме з неї царські війська провели сумнозвісну операцію знищення Запорізької Січі.

Російськими загарбниками було повністю знищено зародки української державності на Наддніпрянщині та Слобожанщині, знищено наше самоврядування, так само, як знищують зараз наші українські інституції на Донбасі… До речі, повертаючись до «святості» імені міста – за всю його історію жодної церкви, навіть каплички Святої Єлисавети в нашому місті не було, як і не проводились «хресні ходи» на честь цієї ж святої. Досить дивне вшанування «святої покровительки»…

Для мене куля російського мушкету з розкопок фортеці Святої Єлизавети (адже у фортеці був трибунал, де розстрілювали українських козаків) і куля з російського кулемета – привезена з Донбасу кіровоградськими десантниками, між якими 250 років різниці – однаково небезпечні. Ми не маємо права вкотре наступати на ті самі історичні граблі. Зрештою, ми не маємо права повертатись до імперських назв, адже саме за ідею можливого відтворення цієї імперії і розгорівся збройний конфлікт на нашій землі. Адже саме повернення староімперських назв із нетерпінням чекають у Кремлі.

Від початку війни на Сході України мені часто доводиться спілкуватися з військовими. Вони переконані, що повернення імперської назви в центрі України – це заклик для Росії «прийдіть до нас». З початком війни в Україні назва «Єлисаветград» себе вичерпала, бо пролилася кров наших дітей. Це – великий цинізм та нехтування смертю більше ніж сотні героїв та поранених земляків давати місту російську назву.

Маємо шанс об’єднати громаду навколо української назви для Кіровограда

Не можна бути громадянином України, патріотом своєї країни і жити в містах Єлисаветград, Катеринослав чи Потьомкін. Прошу вдуматися: чи перейменували би самі росіяни свої міста в честь Хана Батия або гетьмана Виговського?! Український народ, тим більше, не має права демонструвати своє «вєрноподданічєство» чужим царям.

Сьогодні ми маємо великий шанс об’єднати громаду навколо української назви міста, яка б не порушила патріотичних та національних почуттів, стала б надійним, політично нейтральним символом та найкращим чином сприяла б розвитку добробуту людей. А зараз – найголовніше: Кіровоград необхідно якнайшвидше перейменувати на будь-яку українську назву. Це може бути Інгульськ, Кропивницький, Златопіль. Єдине, що важливо – щоб це була не комуністична та не імперська назва.

Ірина Малик – голова громадської організації «Спільна дія», депутат Кіровоградської обласної ради VII скликання

“Радіо Свобода”


Comments:

2 відповіді до “Декомунізація Кіровограда. Інгульськ, Кропивницький чи Златопіль?”

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*