Важливо

Кіровоградський спецназ. Історія одного подвигу

Волонтер Віталій Дейнега на шпальтах Українська правда. Життя розповідає про маловідомі сторінки історії російсько-української війни і бійця кіровоградського 3-го полку спеціального призначення з підрозділу легендарного Редута, героя цієї неоголошеної окупантом війни.

Коли я був маленьким, мій покійний нині дідусь читав мені книги про другу світову. Про подвиги і героїчні вчинки радянських солдатів. Про те, як вони не здавалися, згорали живцем, лягали під танки, маленькими групами завдавали шкоди більш сильному ворогу.

Тоді я подумати не міг, що колись буду сам розповідати такі історії, але вже про наших солдатах. Читайте уважно, це правдива історія. Текст узгоджений з тими, про кого в ньому йдеться. Для мене величезна честь особисто знати багатьох героїв цієї історії.

Події, про які я розповім, відбувалися в середині травня минулого року. Для кращого розуміння треба згадати ситуацію в країні на той момент.

Наша армія, зліплена з “того що було”, блокувала обложений Слов’янськ. Добровольчі батальйони погано контролювалися і стихійно виникали. Волонтери тільки з’явилися як явище і займалися більше брониками і разгрузками, до перших волонтерських тепловізорів залишалося зо два тижні.

Ми всі сподівалися, що конфлікт закінчиться через пару місяців і сильно засмучувалися, коли військові говорили: “до кінця року як мінімум”. Всі чекали виборів президента. І вірили, що після них все відразу стане добре.

По інший бік фронту, який тоді був дуже умовним, відбувалося формування батальйонів ЛНР / ДНР. Місцеві органи влади захоплювалися по всій території Донецької та Луганської областей. Але в Донецьк, Луганськ, Краматорськ і Слов’янськ раніше ходили потяги. Ніхто не знав, що буде далі, сепари намагалися взяти стільки скільки можливо.

Ми були не готови. 13 травня в засідку потрапляє колона 95-ї бригади, ми отримуємо перші великі втрати за один день. Трохи раніше сепари блокують колону 25-ї бригади і віджимають у них частину техніки, зокрема пару самохідних артилерійських установок “Нона”. Це допомогло їм легітимізувати в очах російського народу, місцевого населення та іншої “вати” наявність у себе броні. Ті “Нони” принесуть нам ще багато горя. Але зараз не про них.

Насамперед сепари намагалися захоплювати зброю, щоб хоч якось легітимізувати свій “військторг”. Тому особлива увага приділялася Артемівську. Там знаходилися склади зброї, на вивіз якого потрібні роки. Крім іншого там знаходиться танкоремонтних бригада (чудові хлопці, які взимку полагодили нам джип).

Питання нападу на збройові склади і танкоремонтних частина було питанням часу. У центрі міста, навпроти піцерії, вже повним ходом йшла сепарська двіжуха. Людиз георгіївськими стрічками і автоматами снували туди-сюди. Місцевим військовим погрожували і чинили тиск на їхні сім’ї. Ось-ось мало запалати.

3-й полк спеціального призначення в цей час перебував у Донецьку. Його завданням було утримання військкоматів та аеропорту. Через тиждень відбудеться штурм аеропорту, який всі вважають відправною точкою повноцінної війни.

Хлопці з 3-го полку були дуже злими після Криму, де їм не дали можливості працювати і погасити війну в зародку. Хто не дав і чому – предмет окремої колонки. Важливо розуміти, що хлопці були дуже злими. Деякі вже встигли пролити свою першу кров, потрапити в перший бій, втратити перших друзів.

Артемівським Сепар дуже не пощастило з противником. У хлопців було добро на застосування “спеціальних” заходів. У підсумку сепари могли пропасти або впасти на вулиці з кулею в голові. Це було однією з головних причин, чому люди Безлера не змогли заварити в Артемівську чого-небудь путнього. Мало хто був готовий впасти з діркою в голові не залежно від ступеня своєї “ватності” і рівня оплати своїх “ввічливих” послуг.

Це був вступ.Перейдемо до суті.Ця історія про хлопців зі спецназу військової служби правопорядку та 3-го полку спеціального призначення, які охороняли склади зброї під Артемівському.Серед них був і мій хороший товариш Льоша (ім’я вигадане), який у результаті отримав орден Богдана Хмельницького в тому числі за те, що відбулося далі.

Ті, хто дивився фільм “Аеропорт” знають про людину з позивним “Редут”. Це один з комбатів 3-го полку спецназу. Один з кращих офіцерів з ким я маю честь бути знайомим. По суті він був одним з тих, кого в результаті вперше назвали “киборгами”. І ніхто не стане сперечатися, що він був і залишається одним з кращих. Безстрашний і зухвалий командир, який керував хлопцями в терміналі по вересень.

У середині травня Льоша з Редутіом і компанією були в Донецьку, їхнім завданням було утримання аеропорту і військкоматів від захоплення “ввічливими чоловічками”. До штурму аеропорту залишався тиждень.

Редут покликав Льошу, і вони разом вирушили на вертольоті в Артемівськ із завданням замінувати соляну шахту, в якій лежить зброя. На той момент її охороняли мобілізовані хлопці з 25-ї бригади. Після втрати 25-кою двох “Нон”, це викликало певні побоювання.

У Льоші було “те, що батьківщина дала” і пара разгрузок, куплених за свій рахунок. У той час до волонтерських тепловізорів було далеко і поява їх здавалося фантастикою. На світанку за 20 хвилин Льоша з компанією прибув на місце. Вони почали заносити тонни вибухівки, щоб можна було заблокувати шахту в разі штурму. Ці роботи тривали кілька тижнів.

До того часу стало ясно, що Артемівськ – це вже сепарскій тил. Танкоремонтну бригаду, яка знаходиться в місті, вже взяли в облогу і намагалися штурмувати. Сліди від пострілу гранатомета залишалися на її воротах і цієї зими, коли я туди їздив.

Оскільки ситуація погіршувалася і перекинути туди війська було складно, Редут прийняв рішення залишатися на місці із завданням утримувати шахту. До того часу прибула ще одна група 3-го полку із завданням охороняти танкоремонтніков. Це була вже середина червня.

В цей же час був поранений командир танкоремонтних бригади і його потрібно було евакуювати. Поранення було серйозним (в колінний суглоб) і потрібно було діяти швидко.Обставини поранення були дивними. Прибіг замполіт частини і сказав, що командир поранений і його потрібно відбивати. Поранення він отримав на околиці міста (як він там опинився – це окрема тема), мабуть таким чином сепари намагалися мотивувати його до співпраці. Група спецназу, яка охороняла базу, поїхала його відбивати. Зав’язався бій і потрібно було підкріплення.

Редут прийняв рішення пробиватися в місто з боєм. Такого нахабства сепари не очікували.

Висувалися двома машинами. Льоша їхав на “Волзі” разом з інженером, медиком і місцевим водієм. Редут їхав за ними на “Таблетці”. Так-так, операції такої важливості на той (та й на цей) момент часто проводилися на тому мізері, який був у розпорядженні.

“Волга” ломанулася через сепарскій блокпост. Хлопці вийшли прямо на нього на швидкості і через вікна відкрили вогонь. На самому блоці виявилося близько п’яти сепаратистів, двоє з яких були вбиті відразу ж. В “зеленці” навколо блоку сиділо угруповання побільше. Хлопцям пощастило, вони дивом проскочили. Льоші куля рикошетом влучила в пістолет.

 Слід від кулі, що зрикошетила кулі на пістолеті Льоші

Льоша з компанією зміг проскочити, але тут же набрав Редута на мобільний (так-так саме мобільний, тоді про нормальні рації хлопці могли тільки мріяти) і попросив їхати назад.

Медична “таблетка” міцно відставала, а в посадці сиділо чоловік 20, які вже оговталися від раптової атаки і просто розстріляли б нещасну санітарку. Льоша виявився правий. Поки санітарка розгорталася її обстріляли з посадки. Редут був поранений в ногу. Надалі він вирішив залишитися з хлопцями і далі керувати обороною збройових складів і “спеціальними” заходами в самому місті.

До того моменту група, відбивала командира, змогла вирватися і з Льошею вони зустрілися вже біля танкоремонтних бази. Причому під час бою вони змогли відправити на той світ коменданта Артемівська “Велеса” і ще одного його соратника, другого взяли в полон. Додаткову шушваль відігнали і показали їм почому в Україні сепаратизм.

 Посвідчення особи полоненого сепаратиста

Пораненого пересадили в швидку, яка через інший край Артемівська посадками, полями і путівцями змогла вивезти його на Володарку. Працівники швидкої відмовилися сідати за кермо. У підсумку хлопцям довелося розділятися на дві машини і їхати так. Пробивати в місто в лоб вийшло за рахунок раптовості, їхати назад тією ж дорогою було б самогубством.

Пораненому командиру танкоремонтніков була надана перша допомога, після чого він був евакуйований вертольотом із зони АТО.

Після такої спецоперації шанси на штурм складів міцно виросли. Сепар б не залишили чотирьох убитих просто так. Та й Велес був людиною Безлера. Питання було тільки в тому, наскільки скоро на нас нападуть. Так і вийшло.

Через день в 12 ночі розвідка доповіла, що у бік Володарки (села, біля якого знаходиться шахта) з ростовської траси на великій швидкості промчав турбований КамАЗ з російським прапором. КамАЗ був новенький, на його раму був приварений кулемет “Утес” зі снайперським прицілом ПП2. Льоша з компанією приготувалися зустрічати гостей.

 Російський КамАЗ з великокаліберним кулеметом

Їх зустріли раптово. Льоша зміг вискочити і вальнуть з гранатомета в кабіну. В результаті чого водія “здуло”.

 Попадання з гранатомета

Це значно полегшило подальшу роботу. Після години бою “гості” втратили частину своїх бійців убитими і пораненими і стали відступати. Наздоганяти їх або навіть підійти до місця подій не було можливості. Місяць світив в нашу сторону. Тоді тепловізорів та ПНВ у хлопців ще не було. Це дуже ускладнювало роботу.

Вже вранці хлопці змогли підійти і обстежити здобич. У кузові КамАЗу було 3 автоматичних гранатомета АГС. Коли пробили їх по номерах – виявилося, що вони з Криму.

 Вміст російського КамАЗа
 Кримський гранатомет
 Верстат від кулемета виявився досить новим. У нашій армії таких немає

Що стосується самої машини – то таких КамАЗів у нас в армії не було ніколи. Це більш нова модель, що стоїть на озброєнні у росіян, теж стосується і снайперського прицілу на “Утьосі”.

Противник виявився серйозним – морська піхота РФ. Далі нічого хорошого очікувати вже не доводилося. Хлопці готувалися до наступних наступів. До них залишалося зовсім недовго.

Минуло два тижні, розвідка доповіла, що з Дебальцевого їдуть вже танки. Їх було два. На шахту поїхав один з них з підтримкою піхоти. Перед початком роботи танка в хід пішли міномети. Причому вогонь вівся вкрай бездарно. Сепари поклали кілька мін у приватний сектор, після чого все ж змогли пристрілятися, і парочка прилетіла на наші позиції. Це була звичайна літня ніч, тільки починався світанок.

З села з’явився танк з піхотою. Хлопці вже чекали і знали, що робити далі. Три короби гранат відлетіло з АГСа. Це відітнуло піхоту і зробило танк беззахисним. Тим не менш, він вирішив рушити далі і таки обстріляти нашу шахту. Ідея виявилася поганою. Танк встиг зробити два постріли і розбити шматок паркану. Далі у нього почалися проблеми.

За сформованою традицією Льоша вже сидів засідці з гранатометом. У потрібний момент він вискочив практично перед танком і вистрілив. У цей момент я хочу, щоб ви уявили себе на його місці. Танк їде на ваші позиції, в вас може цілитися недобита піхота, тільки починає світати, зелена і шорстка “муха” в руці, через секунду твоє життя може закінчитися, три, два, один …

Постріл потрапив під танк. Серйозної шкоди це не завдало, але екіпаж всередині контузило і зменшило бажання шастати де попало. Вогнем “стрілкотні” інші хлопці пошкодили йому триплекси і приціли. Після чого танк вирішив відступити. Він пішов у паралельну вулицю у спробі втекти. Але от біда, хлопці ж чекали його. І завчасно встановили на вулиці МЗП (малопомітна перешкода – це щось на зразок великої “мотанки” з міцної дроту, вона намотується на гусениці і сильно ускладнює пересування гусеничної техніки). Це уповільнило танк і зробило його легкою мішенню.

Леша побіг з гранатометом за ним, як мисливець біжить добивати пораненого кабана. Цього разу він зміг прицілиться краще і потрапив в нього ззаду над двигуном. Цей постріл був фатальним для частини екіпажу. Взагалі сама історія про спецназівця, який ганяється з гранатометом за танком мене вразила. Бігати в сутінках по селу, щоб добити танк… Мені складно тут щось сказати, крім того, що я дуже пишаюся, що в моїй країні такі люди є.

Танк, що заплутався, заглох, пасажири всередині отримали важкі поранення і контузії, але з усіх сил намагалися завести машину і втекти. У них вийшло. Танк зміг проїхати ще 800 метрів. І дістався до траси. Хлопці не могли гнатися за ним так далеко – по дорозі могли бути засідки та інші принади “російського світу”. Подальшу долю екіпажу танка розповіли місцеві.

На трасі танк зустріла Газель. Екіпаж став евакуюватися в неї. Троє з екіпажу отримали поранення, командир танка був поранений смертельно.

Через якийсь час хлопці змогли підійти до танка. Перевірили, що він не замінований і відбуксирували до шахти. На місці де був мінометний розрахунок залишилися ящики з-під мін. За номерами виявилося, що вони з Криму.

 Леша (ліворуч) на трофейному танку

Доля танка виявилася цікавою. Її дізналися по номерах. Він був відбуксований  з ХТЗ в Росію в 89-му році. На спідометрі у нього було всього 506 кілометрів. Мабуть, все, що він встиг – це доїхати з бази в Росії на платформі до нашого кордону і далі своїм ходом до місця наочної агітації за збереження територіальної цілісності України.

Його в підсумку полагодили ті ж танкоремонтнікі з Артемівська. Потім він воював на нашій стороні і загинув у боях за Саур Могилу.

Після бою з танком хлопці знайшли ще один кумедний артефакт – “муху” з написом “з Росії з любов’ю”. Ну що ж, ми надали її господареві досить української гостинності.

 Трофейний гранатомет з написом “з Росії з любов’ю”

Леша пройшов цю війну “від і до”. За цей бій його представляли до ордена Богдана Хмельницького. Але їх замполіт загинув на Савур Могилі з усіма поданнями. У підсумку Леша отримав цей орден, але вже пізніше і за інші заслуги.

Спецназ ВСП і 3-й полк, про які тут йшлося, з гідністю виконували свої завдання в Артемівську і далі. Там було багато інших історій, але говорити про них з різних причин не можна. Багато в чому це їхня заслуга, що сепари так і не змогли окопатися в цьому, стратегічно важливому для нас місті.

Після Артемівська хлопці воювали практично у всіх гарячих місцях цієї війни. Редут стане символом оборони донецького аеропорту. Там же він отримає друге поранення і все так само залишиться з ним воювати. Лешіного доля виявиться не менш складною і трагічною.

Подивіться на цю фотографію. Це подяка від третього полку спеціального призначення нашому фонду. Один з хлопців на ній – це Льоша. Решта – його група. З них до минулої осені дожило тільки двоє. Інші залишилися назавжди в тому кривавому літі 2014-го року.

 Подяка від 3-го полку. З хлопців на фото вижило тільки двоє

Леша довгий час приходив до тями після втрати своїх хлопців. Але в підсумку він зараз виконує одні з найважливіших завдань на цій війні. Можливо, через рік я знову зможу про них написати.

На цьому фото є ще й Sigal DS-12, кращий прилад, який ми тільки поставляли в нашу армію. Ми передали його особисто в руки минулої осені. Це найпотужніший тепловізор з далекоміром, який відразу дає вам координати цілі. Він досі цілий, на відміну від тих, на кого він дивився. Як я завжди говорив – ми допомагаємо в нашій армії кращим. Думаю, ця історія не дасть збрехати.

Зараз ці ж хлопці (Лешін батальйон з 3-го полку і спецназ ВСП) просять у нас 3 тепловізора Pulsar HD50S (по 3000 $) і 20 навігаторів Garmin 78s (по 260 $). Я не можу говорити про їх нові завдання, але повірте мені – вони повністю відповідають рівню хлопців.

Якщо ви зможете купити хоча б 1 тепловізор для них, я обіцяю вас познайомити особисто при нагоді. Ці хлопці заслужили набагато більшого, так давайте зробимо для них хоча б це

Працюємо?

Віталій Дейнега
https://www.facebook.com/deynega (додавайтеся у друзі)
Проект “Повернись живим”
https://www.facebook.com/backandalive (підписуйтесь)

Реквізити:
Приватні:
5457 0822 3299 9685
Дейнега Віталій
5211 5374 4662 3360 Стократюк Вікторія
Western Union / moneygram / ​​etc (на пріцілі и прилади нічного бачення):
Irina Turchak + 38 (068) 500 88 00
Картка Приватбанк в євро
4149 4978 1421 1670
Мікульській Дмитро Вікторович
Картка Приватбанк в доларі
4149 4978 1421 1696
Мікульській Дмитро Вікторович
Контакти:
Гаряча лінія:
(044) 338-33-38
(068) 500-88-00
Графік прийому дзвінків:
Пн-Пт з 09:00 до 20:00; Сб з 09:00 до 16:00
Наш офіс:
Київ, Жилянська, 12а (пн-пт 10: 00-19: 00, сб 11: 30-16: 00)
Безготівка ::
Отримувач: Благодійна Організація “Міжнародний благодійний фонд” Повернись живим “ЄДРПОУ 39696398
Р / р №26007300905964
ТВБВ №10026 / 0162 філія-Головне управління по м.Кієву та Кіїв.області АТ “Ощадбанк” МФО 322669
Призначення платежу: Благодійна допомога Військовослужбовцям


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*