Важливо

Кулінарний блогер із Кіровограда: “Кожна людина для мене – колір” (ФОТО)

Шлях до шлунку чоловіка та до самореалізації жінки – це інколи один і той же шлях. Слова «карамелізовані пелюстки троянди» для пересічної людини – це просто набір літер, які тяжко поєднуються словосполученням із сенсом страви. Але є люди, які готують такі речі у себе вдома.

Про таємниці фіалок у цукровій пудрі та лавандове морозиво Першій електронній розповіла кіровоградка Галина Артеменко.

Галина Артеменко – редактор за освітою, кондитер за покликанням. Жінка поєднала ці дві професії і зараз представляється як кулінарний блогер. Галина веде власний блог, пише рецепти для кулінарних сайтів та приймає замовлення на приготування оригінальних тортів. Для Галини кулінарія – це не просто робота. Це спосіб пошуку гармонії із собою: «Є навіть така психологічна практика творчості – людина просто отримує кайф від інтуїтивного пошуку правильного рішення під час створення, до прикладу, смаку». Свої роботи для блогу кулінар супроводжує художніми фото, в яких висвітлюється повноцінна композиція страви. Для Галини кулінарія – це мистецтво.

Улюблена справа якісно вплинула на її світогляд. Коли люди подорожують, вони намагаються відкрити нове місто, відвідавши якісь цікаві місця, музеї. Галина сприймає подорожі через їжу: «Колорит місцевості розкривається саме завдяки традиційним стравам. Для прикладу, ми приймаємо людей хлібом і сіллю – це наша своєрідна візитівка. Так скрізь є свої традиційні речі». Подорожує Галина небагато: була в двох країнах та Білорусії. Жінка не вважає це закордоном: «Це наше, рідне».

Галина Артеменко в Іспанії

Галина народилавсь у Росії, хоча її батьки родом із Олександрівки Кіровоградської області. «Радянський союз багатьох розкидав по різних місцинах, – розповідає Галина. – Я народилась на Північному Кавказі. І часто чула жарти типу: «Так, видно, ти темненька така». На такі приписи мені гарячої кавказкої крові я завжди відповідала: «Друзі, я українка!»

― За освітою Ви редактор. Це Вам допомагає зараз у блогерстві?
― Навчання на редактора дало мені змогу спробувати себе в різних напрямках: я проходила практику на телебаченні, на радіо, певний час працювала коректором у видавництві. Це допомогло мені визначитись із тим, що мені однозначно не подобається, що більше приваблює. Якщо ти не спробуєш, то так і не дізнаєшся, що «твоє», а що ні.

― Ці пошуки привели Вас до кулінарії?
― Це сталось абсолютно випадково. Після університету я була впевнена, що мені потрібна спокійна робота. В прес-службі, наприклад. Пропрацювавши 2 роки, я все ж зрозуміла, що хочу чогось насиченішого, але в універсальних інформаційних напрямках (журналістиці, наприклад) я почувалась невпевнено. Більш спеціалізоване, як, наприклад, кулінарія, прийшлось мені до душі.

Спочатку Галина завела кулінарний блог на безкоштовній платформі та просто раз на місяць щось туди писала. «Я не думала, що пишу для когось – я писала для себе. Це було щось на кшталт кулінарного щоденника. З часом уже почала розуміти, що на сайт приходять, читають. Так виникла самоцензура – почала фільтрувати те, що пишу, писати, щоб було цікаво», – розповідає Галина.

― Це вже були авторські рецепти чи просто записки із кулінарного досвіду?
― Важко говорити про авторські рецепти, тому що в будь-якому разі кулінарія черпається звідусіль: десь щось побачив, десь за щось зачепився, а десь зустрів вже готовий рецепт, який суттєво міняти не хочеться, з ним частково експериментуєш.

― Як ви перейшли від звичайного щоденника до повноцінної роботи?
― Після того, як я звільнилась з роботи, у мене виникло питання: чим би хотілось займатись далі? От сидиш і думаєш: «Окей, ось завершився певний етап життя, який мені не подобався – мені було дискомфортно на тій роботі, в тій ролі. І прийшов момент пошуку того, що мені більше підходить. Я поступово почала пробувати фотографувати, писати, пропонувала свої матеріали для продажу. Коли зрозуміла, що їх купують, вирішила розвиватись у цьому напрямку. Перші кілька місяців працювала в темпі «хочу-не хочу», з часом зробила свій графік більш насиченим. Я поставила собі рамку: який заробіток хочу мати за місяць. Виходячи з цього, прорахувала, який об’єм роботи мені треба виконати, аби отримувати якусь певну суму. Поступово це ввійшло в звичку.

― У вашому блозі є й ті рецепти, які ви вже продали, чи це інші рецепти?
― Ні, це різні роботи, бо разом з матеріалами ти продаєш всю роботу й авторські права на цей рецепт та на ці фото. Але це все обговорюється. Інколи я можу опублікувати проданий рецепт, можливо, трошки видозмінений, але обов’язково із посиланням на джерело.

― У Вас такий насичений блог. Як ви встигаєте писати скрізь?
― Інколи буває, що воно якось ллється, і не відчувається дискомфорту через те, що не встигаєш чи ще щось. А напряг із часом часто буває. Тож, коли я маю кілька замовлень паралельно, я розписую собі дні погодинно. Тим паче, що для написання однієї невеликої публікації в блог треба кілька годин. В основному цей час іде на вибір і обробку фотографій: із більш ніж півсотні знімків треба лишити чотири. Це непросто, адже всі фото люблю по-своєму і кожне чимось цікаве.

― Скільки загалом часу йде на одне замовлення?
― Важко сказати, бо я працюю з самого ранку до вечора. Кожного дня прокидаюсь опів на 7 ранку. Це такий мій стабільний графік. Зрозуміло, що робиш якісь перерви між роботою: поїсти, піти на тренування. І, до прикладу, якщо звичайний рецепт треба готувати годину, то з урахуванням фото – це займає більше часу. Знімаєш по ходу, але на фінальне фото інколи витрачаєш близько години. Потім ще обробити фото (півгодини) і написати текст (годину). Тобто, на один рецепт я може піти близько 4 годин. Моя планка на тиждень – 10 рецептів для інших сайтів, паралельно – для блогу, і щось приготувати на замовлення. І плюс – ще зйомки кулінарної рубрики для нашого місцевого телебачення.

― Блог лишається Вашим щоденником чи все ж є методом розкрутки?
― Блог – це для душі. Те, що мене найбільше вражає, я пишу собі в блог. Окрім того, користуюсь блогом як записною книжкою. Папірців удома дуже багато, і знайти щось потрібне просто неможливо. У цих горах ніколи не буде ні порядку, ні спокою. Тому кулінарним сайтом зручно користуватись через пошукову стрічку.

― Ви продавали свої рецепти ресторанам чи для іншим блогам, платформам?
― В основному це кулінарні сайти. Вони мають цілий штат авторів, з якими вони постійно співпрацюють. Я маю багато таких сайтів, найкрупніший з них ресурс «Волшебная еда». Коли я тільки починала продавати свої роботи, власниця цього сайту була моїм головним критиком. І, мабуть, саме завдяки їй я теж набралась якоїсь майстерності, починала дивитись на те, чи правильно фотографую. З написанням тексту проблем у мене не було, а в плані фото навчалась багато чому, цьому довелось приділяти багато часу. Це непроста справа, особливо спершу, коли ти технічно не підкований, а сам починаєш шукати, що правильно, а що ні. Але отримуєш неймовірний кайф, коли розумієш, що сама всього навчилась. Тоді я почала регулярніше писати у власний блог, хоч часу часто не вистачає. З цього року вже почала брати замовлення на кодитерку, бо раніше я остерігалась цього.

― Остерігались готувати замовлені страви?
― Для інших людей готувати – це відповідальність. Ти маєш бути впевнений, що все зробиш класно. Мені дуже подобається придумувати рецепти для конкретних людей, якщо я хоч трохи їх знаю. Граю якимись смаками, намагаюсь зачепитись за щось таке, що розкривало б цю людину, щоб їй це сподобалось, але щоб вона не куштувала подібного раніше. Своїм рідним та друзям я готую асоціативні рецепти. А ще я не беру багато замовлень, бо тоді творчість перетворюється на мануфактуру, а мені цього не хочеться. Я майже ніколи не повторюю рецепти, бо кожного разу цікаво придумати щось новеньке.

― Як створюються ці «асоціативні рецепти»?
― Кожна людина в мене асоціюються з конкретним кольором. Наприклад, моя свекруха в мене асоціюється з бордовим кольором. Відповідно, від цього відштовхується інгредієнт: вино, наприклад. Що добре до вина? Сир. І так далі. Потім шукаєш, як це все поєднати, в якій формі краще подати.

― Що вам найбільше подобається готувати?
― Хліб і солодке. Хоч я солодке не дуже люблю їсти, люблю його готувати. Я ж люблю їсти м’ясо – тут, певно, місце народження проявилось. Мені більше подобається, коли приготоване мною солодке їдять інші. А хліб – це взагалі якась магія. З дитинства ми знаємо про те, як бабусі місили дріжджеве тісто у великих мисках, випікали в печах. Правду кажуть, що він реагує на те, як ти себе почуваєшся під час приготування, про що думаєш, який у тебе настрій. Мені здається, це хороший спосіб наповнити дім затишком. Дріжджеве тісто – якась чарівна річ, що живе своїм окремим життям. До того ж хліб дуже фотогенічний, і з цим важко посперечатись. Коли дивишся на шматок хорошого хліба, це вже викликає апетит. Звісно, крім тих, хто не любить його їсти. Хоча, на мою думку, багато людей намагаються від нього відмовитись, але люблять його всі.

― Ви створюєте й рецепти хліба чи просто любите готувати за існуючим рецептом?
― Хліб я готую, як то кажуть, на автоматі. Накидала, накидала всього, а потім сподобався-несподобався. Якщо хліб смачний, то сиджу та згадую чого я стільки кинула. До речі, я ніколи нічого не записую про процесі приготування і рідко готую за точним рецептом – все якось інтуїтивно. На мою думку, це дає найкращий результат. Я вірю, що те, що ми готуємо – це відображення внутрішнього стану, настрою.

У будь-яких рецептах Галина намагається додати свої особисті штучки, знайти унікальне поєднання інгредієнтів, компонентів, елементів декору. До створення страви блогер підходить як до створення шедевру. Галина розповідає, що їй не подобається традиційне поняття торта, до якого ми звикли. Чергування однакових шарів тіста та крему – надто просто і явно не тягне на витвір мистецтва. «Мене приваблюють такі приготування, де можна фантазувати і проводити експерименти зі смаками, – каже кондитер. – У Франції є такі традиційні страви, які готуються шарами, але начинка зовсім не повторюється. Наприклад, тоненьке тісто, потім крем, потім ще хрустке тісто, начинка якась інша».

Найширшим простором для фантазії Галини в кулінарії є декор. Саме тут активізуються всі естетичні рецептори: «Я люблю експериментувати із різним оздобленням: троянди, сублімовані ягоди, полуничка до прикладу».

Для Галини важливо, щоб її продукти були якісними, тому всі додаткові інгредієнти вона готує сама: «Влітку я сушу ягоди, сушу пелястки троянд, перемелюю їх, роблю настойки різні. Тоді я впевнена, що це все натуральне і дійсно якісне. Цього року в мене мета – зробити фіалковий сироп. Треба тільки вибрати час цвітіння цих квітів, назбирати та приготувати».

Про експерименти блогер розповідає: «Це варто спробувати лише один раз, вирішиться відразу: подобається, не подобається. Багато разів можна і не пробувати. Хоча з фіалками в мене дружба не відразу зрослась. Батьки чоловіка колись їздили на відпочинок у Францію. Як сувенір вони мені привезли фіалки-цукерки. Це такі зацукровані квіти з додаванням лавандового сиропу. Всі були в захваті від них, а мені вони нагадували мило якесь неприємне. Але згодом я звикла, і мені навіть почало подобатись. Певно, смакові рецептори пристосовуються, і такі смаки стають ближчими. До прикладу, лаванда певний час асоціювалась із бабусиною шафою й засобом боротьби з міллю. Проте зараз я готую морозиво, печиво, вершкове масло з лавандою».

Галина любить експерименти, але деякі речі все ж не відхиляє: «Мені здається, що якби я потрапила на Схід, то принаймні на половину ризиків, я б погодилась. Певно, за винятком живого серця, яке ще б’ється. Мої батьки зараз живуть за містом і тримають баранчиків. Дуже зручні тварини, які особливо не завдають клопоту. Так от, баранячі яйця вважаються делікатесом, дуже смачно готуються, і так далі. Але для мене це психологічний бар’єр, адже я по факту розумію що це, і я не хочу цього їсти».

Галина Артеменко фантазує, експериментує і створює дивовижні речі. А те, чого не знайти, вона готує сама. Адже кулінарну творчість цієї жінки не закувати в рамки недоступних інгредієнтів. Важливими для Галини є чимало деталей, що наповнюють її життя та роблять його ще насиченішим. Хоч Галина й використовує свій блог як зручну записну книжку, але не може відмовитись від своєї пристрасті до блокнотів. Дівчина розповідає, що, купивши черговий «шедевр у свою колекцію», довго не наважується його почати, ніби відкладаючи смачненьке на десерт.

«Психологи стверджують, що є люди, які із однієї страви обирають спочатку якісь звичайні інгредієнти, лишаючи смачніше на потім. А є, які спочатку вибирають із тарілки улюблені речі, а потім уже доводиться їсти, що лишилось. Таке ж кредо людину супроводжує в житті: спочатку беруть яскраві емоції, лишають буденність на потім; або ж намагаються пройти складніші речі, щоб потім насолодитись сповна. Але буває й таке, що це «хороше» втрачає свою актуальність». Наприклад, я шию (більшість мого одягу пошито власноруч). Тому вся шафа в мене завалена різними тканинами. От коли я купую тканину, то уявляю, що пошию з неї те, те, те. Але минає час, я дивлюсь на цей згорток, і він уже не викликає в мене тих емоцій, не приносить тої насолоди».

Галина завжди знаходить місце самовдосконалення і вважає, що немає межі для розвитку. Перший вчитель кулінарного блогера навчала новому за допомогою критики. Хоча найбільшим критиком для Галини є вона сама: «Перфекціонізм – це моя сутність. З одного боку, це не дуже добре, адже я постійно чимось не задоволена в своїй роботі, але з іншого – в цьому і є мотивація до розвитку».

Галина Артеменко – сама шиє одяг, готує справжні шедеври, веде кулінарну рубрику, пише власний блог, встигає готувати особливі індивідуальні замовлення і бути турботливою дружиною. Як і в кожної творчої людини, на робочому столі дівчини панує хаос, але життя її чітко розплановане. Галина впевнено ставить мету, адже вважає: «Успіх підкорюється тільки тим, хто правильно розставляє свої пріоритети».

Ольга Ткаченко, Перша електронна газета

Фото із кулінарного блогу Галини Артеменко (кожне зображення містить активне посилання на рецепт)


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*