Важливо

Свята і вічна мати у виконанні полтавчан до сліз зворушила кіровоградську публіку (фото)

Світлана Листюк
Журналістка
Світлана Листюк
Журналістка

11 вересня сцена театру ім. М. Кропивницького вдруге за останній місяць вітала гоголівців. В кінці вересня Полтавський театр ім. М. В. Гоголя порадував кіровоградців шикарним водевілем «Ханума», а вже через декілька тижнів змусив замислитись над нелегкою долею жінки-матері мелодрамою «Наймичка».

Цьогоріч Україна святкує 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка. І кожен українець, так чи інакше, хоче засвідчити пошану великому митцю. Тож не дивно, що полтавчани зупинили свій вибір на одному з найвидатніших творів Кобзаря, по-своєму осмислили його і внесли свої акценти.

Шлях вистави на сцену тяжкий, із присмаком гіркого диму. Прем’єра «Наймички» була запланована на 27 березня цього року, але відбулася значно пізніше – 15 травня. Вимушена відстрочка пов’язана з пожежею у театрі, який і досі знаходиться на реконструкції.

«Наймичка» в осмисленні Владислава Шевченка – це не лише трагедія однієї жінки. Це енциклопедія українського життя, яке показують глядачам крізь призму родинних цінностей. А найперше в родині цінували добре ім’я та честь, які не змогла вберегти головна героїня Марина-покритка. За що й була покарана вигнанням з батьківського дому.

Традиції, звичаї, побут і цінності української родини з легкої подачі режисера-постановника набирають реальних обрисів на прикладі щасливих подружніх пар Трохима та Насті, Федора та Домахи. У них уже своя, перевірена роками любов, свої звички, своя гармонія. І нічого нема страшного в тому, що Федір інколи підіймає палицю на дружину. Головне, що палиця ніколи не б’є жінку.

Крім сформованих подружніх пар, перед глядачами постають молоді люди, які тільки намагаються сформувати родини. Це Гапка і Потап, Марко і Палажка. Парубоче залицяння, дівоча неприступність і грайливість, палка закоханість молодих – це осмислення режисером народної моралі. Адже там є і шалені поцілунки, і пристрасні обійми, і вміння вчасно зупинитись, чого свого часу не змогла зробити Марина, зачарована кавалеристом Андрієм.

У виставі чітко простежується мотив дуалістичності людського життя. Режисер чудово втілив його за допомогою різкої зміни сцен, що показують той чи інший період у житті героїв. Тут тобі гуляння, і раптом – вигнання, тут хрестини, і раптом – голосіння нещасної жінки-покритки, тут щасливе весілля, декілька миттєвостей – і вже знедолена матір у сльозах помирає. Такі переходи не лише несуть смислове навантаження, а й не дають глядачеві залитися слізьми чи впасти у відчай.

Але всі сцени, всі смисли і декорації – це тло, їжа для допитливого глядача, який намагається відчути трагедію жінки-матері. Дивлячись на Марину у виконанні молодої Тетяни Любченко, розумієш, наскільки тяжко бути матір’ю, адже її серце завжди болить за дитиною. І байдуже, згризає її зсередини якась таємниця чи вона благополучно виростила своє чадо і відпустила у світ – серце не перестає боліти. Бо то найщиріша любов, не заплямована жодною крихтою егоїзму. А якщо до цього всього додати неможливість висловити свої почуття, пригорнути рідного сина – то це довічні життєві тортури, які зжирають зсередини.

Мелодрама «Наймичка» у виконанні гоголівців – це справжнє мистецтво. Йому віриш, ним захоплюєшся, воно зцілює. Полтавчанам вдалося донести кіровоградцям образ жінки-матері, який живе у всіх Шевченкових творах. Адже матір у Кобзаря – не просто жінка, яка народила дитину. Це божество – чисте і непорочне, людина, яка не дивлячись на всі земні гріхи, залишається святою. Святою і вічною вона лишилась й у виконанні гоголівців. Тож не дивно, що кіровоградці розходились з театру з вологими від сліз очима. Справжнє мистецтво не лишає байдужим.

Анастасія ЛІСОВСЬКА для Першої електронної газети.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*