Важливо

Про алкоголь та шашлики на “Вересневих самоцвітах”

Вже п’ятий рік відвідувала “Вересневі самоцвіти”. Коли проходить захват після перших років приїздів на Хутір, коли з’являється жахлива звичка все критикувати та іронізувати з приводу чогось – відкриваються очі на зворотній бік деяких речей. Враження від цьогорічної поїздки.

По-перше, подарунок для цього свята театрально дійства зробила погода: на контрасті з попередніми днями тижня, які не вдовольняли теплом та сонцем, вчора було досить комфортно. Можна було зняти з себе верхній одяг, постелити на траву (для тих, хто не додумався взяти покривало) і насолоджуватися прекрасним вихідним за межами міста. Бо сісти десь на лавку, чи (зухвала мрія) у бесідці було майже неможливо. Хіба що біля сцени, але то вже нецікаво.
Можливо, погода передивилася свої плани після того, як дізналася, що приїде сам Міністр культури? Бо таке ж нечасто буває. Цієї подією був вражений навіть письменник Олександр Жовна, який, даючи коментар з приводу фестивалю сказав наступне:

«Повернувся нещодавно з Києва, з «Гоголь-феста». Там рівень театрального мистецтва, можливо, вищий, але офіційний, виявляється, вищий тут – на хуторі «Надія», бо сам міністр приїхав. Вдалося з ним зустрітися, погомоніти. Приємно, що і міністр тепер має мою книжку».

Дуже люблю приїздити на “Вересневі самоцвіти” через те, що там є Жовна.  Колись, майже давно, це стало дуже яскравою подією мого життя. Я, мила та наївна другокурсниця, випадково зустріла свого улюбленого (!) письменника. Зараз я вже на 5 курсі, смаки мої дещо змінилися, але все одно приємно бачити подібні відголоски минулого. І до того ж, дуже імпонує образ Жовни: він наче вийшов з іншої епохи, як і всі його твори. Але це вже інша історія (як каже Леонід Канєвський).

Обійшовши всі локації, побувавши на всіх виступах, можна сказати наступне: найбільшим попитом користувався намет з шашликами. Протягом фестивалю черга біля нього не зникала, вона була константною, хоча люди у ній і змінювалися. Як можна думати про мистецтво, коли на півхутора розходиться запах смаженого м’яса? І тим паче, коли поруч з шашликовим наметом намет з алкоголем. Чесно, я теж постояла 2 рази у цій черзі, але моя витримка не така сильна, як у інших, і мені так нічого і не дісталося. (Чи, може, не так і хотілося?). Не знаю, як люди у часи СРСР переносили всі черги, бо я точно не змогла б вистояти у них, і моїм нащадкам не дісталося б порцелянових сервізів та розкішних килимів.

Великим плюсом відвідин «Хутора Надія» під час «Вересневих самоцвітів» є вільний вхід у всі музеї. Особливо це сподобалося хлопцеві, від якого я почула випадковий коментар: «Нічо собі, оце по-мажорному жили люди раніше». Те відчуття, коли відбиток в душі залишає не атмосфера історичного місця, не дух, який панує на хуторі, а метерільщина. Крім того, я не помітила цього “мажорства”, бо то була майже звичайна хата тих часів.

І, нарешті, основним заняттям людей під час «Вересневих самоцвітів» було захоплення алкогольними напоями. Типові картини, коли гуляєш територією: компанія любителів мистецтва, які сидять на галявині і відкривають пляшку коньяку. Компанія людей, які так пройнялися духом всього дійства, що розливали горілку у пластикові стаканчики під народні мотиви. Компанії, які сидять у бесідках та діляться враженнями під вино. Поодинокі представники сильної статі, які прогулюються з пивом.

Більшість відвідувачів фестивалю – це люди більш старшого віку. Молоді мало, і це не може не засмучувати. Їхала ми на хутір у автобусі, який винаймав КДПУ для студентів. Відчувалося переоцінка любові до театру у студентів, оскільки транспорт був напівпорожній, і більшість пасажирів була не з КДПУ. І, звичайно ж, згадуючи всі поїздки на хутір, жодного разу не бачила там своїх одногрупниць. І, як би сказав мій улюблений викладач Сергій Гаврилович Мельничук: “І чого ви збираєтесь вчити дітей?”. Нічого особистого, просто згадалося.

Не зважаючи на всі недоліки, було наче непогано.
Хоч Жовну побачила.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*