Важливо

Наздоганяти Європу, чи випереджати світ? Частина 1-ша.

Коли люди масово виходили на Майдан, вони говорили про необхідність зміни Системи. Про те, що необхідно винести урок з Помаранчевого Майдану і змінювати не обличчя в Системі, а її саму. Однак кожен, хто про це говорив – по-різному собі уявляв, що саме необхідно змінити. Єдиного бачення немає і нині, тому зберігається ризик повернення до влади в Україні реакційних сил.

Та не все так погано. Об’єднавчі процеси все ж розпочались навіть в середовищі мрійників. Тому сьогодні всіх, хто бореться за системні зміни, умовно можна поділити на тих, хто хоче, щоб Україна наздогнала у своєму розвитку європейські країни, і на тих, хто намагається знайти шлях, який дозволить Україні стати провідною країною світу.

Тих, для кого принциповий не результат, а процес, ми розглядати не будемо.

Отже, «євроромантики». Саме вони почали Євромайдан. Сьогодні авангард цієї групи революціонерів або потрапили до Верховної Ради у якості нардепів, або працюють в «Реанімаційному Пакеті Реформ», або в інший спосіб продовжують свою місію. Вони розробляють законопроекти, що сприятимуть євроінтеграції нашої країни .

Але слід розуміти, що Євроспілка також перебуває у глибокій політичній та управлінській кризі. І це ми чітко бачимо у ставленні європейських лідерів до російської агресії щодо України, яке в народі вже охрестили «глибокою стурбованістю».

Ні, я не намагаюсь заперечити європейський вибір українців. Я сам його відстоював. Проте ми повинні враховувати у своїх реформах і їхні проблеми та помилки, відслідковувати тенденції, щоб не допустити їх повторення у себе вдома. Та й взагалі, чим масштабніша ставиться мета, тим більше вдасться досягнути.

Які спільні риси притаманні європейським державам, чи варто нам відтворювати все у своїй країні, і чи є якась альтернатива?

Так, першою спільною характеристикою всіх держав ЄС є форма правління – представницька демократія. Кожна країна має свою форму парламентаризму.

Представницька демократія – це форма народовладдя, за якої право приймати рішення громада реалізує через обраних нею представників, які повинні відстоювати інтереси тих, хто їх обрав. Представницька демократія стає абсолютно необхідною для великих громад, оскільки, починаючи з певного розміру, просто неможливо забезпечити регулярне зібрання усіх громадян, що є обов’язковим елементом для цього виду демократії.

Як опосередкована, представницька демократія є, власне, менш демократичною, ніж пряма. Але ж як можна запровадити останню в сучасних умовах? Щоразу збирати Майдан? Зовсім не обов’язково. Не зважаючи на те, що з часів Платона і Арістотеля кількість населення суттєво збільшилась, нові технології, винайдені людством, дозволяють одночасну он-лайн присутність великої кількості громадян у будь-якому місці світу. Ми можемо постійно отримувати інформацію, аналізувати її і ухвалювати рішення.

Перехід від представницької демократії до прямої здатен назавжди вирішити проблему політичної корупції. Вона стане просто неможливою. Можна залякати, дати хабаря, чи вплинути в будь-який інший спосіб на 226 нардепів, але не на мільйон мислячих громадян.

Переконаний, що питання призначення Президента і Уряду, ухвалення Конституції та змін до неї, Державної Стратегії на 50 років та Програми уряду на 5 років, державного бюджету та звітів про виконання зазначених документів чи їх перегляду – все це має належати до виключної компетенції громадян – такого собі он-лайн Віча.

Але для того, щоб рішення, які ухвалюватимуть громадяни, були якісними та усвідомленими, необхідно підвищити компетенцію та мотивацію виборців. Для цього необхідно, зокрема, змінити виборчий ценз з вікового на інтелектуальний або освітній.

Ось так, непомітно, ми підійшли до другої риси, яка притаманна європейським країнам – вікового виборчого цензу та таємного загального голосування. Вважається, що людина, якій вже виповнилось, наприклад, 18 років, може зробити усвідомлений вибір, на відміну від неповнолітнього громадянина. На практиці ж, все може бути з точністю до навпаки.

Новому поколінню завжди викладають більше інформації, вони отримують більше знань. Старші покоління переважно користуються вже отриманими знаннями і не завжди займаються самоосвітою та самовдосконаленням. Їх головною перевагою є життєвий досвід. Тому інколи так трапляється, що неповнолітні громадяни мають ґрунтовніші знання, ніж повнолітні, а отже, їхній аналіз політичної програми того чи іншого політика може бути повнішим.

Наступною проблемою загального виборчого права з віковим цензом є те, що важливі для держави рішення ухвалюють своїм голосом як люди з вищою освітою, так і без неї, як з купленим дипломом, так і з чесно отриманим, як ті, що розуміють, за що і чому вони голосують, так і ті, які готові за копійки продати свій голос будь-кому.

І це істотно впливає на кінцевий результат. Навіщо писати детальні програми, якщо їх ніхто не читає? Навіщо говорити виборцям про ідеї реформ, якщо достатньо пообіцяти гречку і якусь сотню гривень? От і маємо низький рівень політичної культури та політичної дискусії.

Щоб об’єктивно оцінювати кандидатів на найвищі посади і їх програми, необхідно, по-перше, мати загальне уявлення про те, чим вони мають займатись, а по-друге, знати, що кожен з кандидатів пропонує. Для цього необхідно заборонити політичну рекламу взагалі, однак забезпечити всіх виборців детальними передвиборчими програмами і організувати якісну дискусію і дебати щодо їх тез. Виборці мають розібратись у питанні, з приводу якого вони повинні приймати рішення.

При цьому зовсім не обов’язково когось змушувати розбиратись у таких високих матеріях і витрачати на це свій дорогоцінний час. Ставати виборцем повинен лише той громадянин, кому це цікаво і хто до цього готовий. Хто не буде легковажити своїм голосом. І вік тут ні до чого.

Тож, моя пропозиція – право голосу повинне надаватись всім бажаючим громадянам, які успішно складуть тести на знання Конституції, а можливо також і мови, історії, логіки, економіки, політології, правознавства (на кшталт ЗНО)…

Однак, всі громадяни, що стануть виборцями, візьмуть на себе зобов’язання детально вивчати і аналізувати всіх кандидатів на державні посади та всі їх пропозиції. Таким виборцям, з метою мотивації, доцільно було б навіть удвічі зменшити податкове навантаження.

Чи буде це демократично? Так, адже держава надаватиме рівний доступ до навчання і знань, та рівний доступ до можливості отримання виборчого права. Тож право голосу зможе отримати кожен бажаючий, який матиме для цього необхідні знання і достатньо часу.

Щодо таємного голосування. Його перевагою є те, що виборець, голосуючи, може не боятись переслідувань за «неправильний» вибір, а отже, його не можливо буде залякати. На практиці ж, ця норма призводить до безвідповідальності виборців і робить можливим фальсифікації голосування. А тих, хто піддається залякуванням, можна залякати навіть з таємним волевиявленням.

Переконаний, майбутнє за відкритим он-лайн голосуванням. Лише в цьому разі кожен виборець зможе особисто проконтролювати наявність свого голосу за необхідне рішення, тож його не можливо буде вкрасти. А ті, хто боїться відкрито проголосувати – можуть цього просто не робити.

Далі буде…

Дмитро Сінченко, Всеукраїнська ініціатива «Рух Державотворців»


Дмитро Сінченко
Дмитро Сінченко 24 Articles
Керівник Всеукраїнської ініціативи "Рух Державотворців". Раніше працював на посадах речника Всеукраїнської організації "Дебатна Академія", члена Національного комітета кампанії «МОЛОДІЖНА ВАРТА», віце-президента Українського незалежного фонду інноваційного розвитку. У 2009 році був одним із засновників та спікерів Громадської кампанії «Новий Громадянин», і досі є активним учасником однойменного Партнерства. У 2011 році долучився до заснування Руху "ЧЕСНО". З 2012 року очолюю Асоціацію Політичних Наук. Політичний аналітик, блогер, публіцист.

Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*