50 відтінків затемнення мозку

Кандидат філологічних наук, доцент ЦДПУ ім. В. Винниченка, письменниця

Що робити, коли населення вражає масовий психоз? Правильно – досліджувати його! Що я й зробила, відвідавши розрекламований фільм «На 50 відтінків темніше..» Успіх книги й фільму пояснюється дуже легко. Це вам не Тарковський, де потрібно вловити відчуття космічного у змалюванні простих речей, це вам не Кустуриця, де сміх і трагедія настільки переплітаються, що інколи й не розрізниш, де що. Це наївна історія для тих, хто припинив розвиток на рівні 16-18 років. І страшно, що саме такий примітив піпл хаває. Страшно саме за такий піпл. Бо ця категорія хоче халяви і раю, обіцяних у фільмі.

Дивитися на рай прийшла така кількість глядачів, що не пам’ятаю, коли останній раз бачила таку заповнену залу.

За моєю спиною – гучна весела компанія, яка допомогла мені мужньо пережити сеанс. Бо до такого мене життя не готувало. Їхні коментарі підбадьорювали й давали можливість зрозуміти, що не все із цим світом так погано. Хоча… тон задавала переважно чоловіча половина компанії, якій, так само, як і мені, було несила витримати те, що відбувалося на екрані. Тож вони розважали себе й зал, періодично вигукуючи рекламні слогани: «Джойказіно.точка.ком». Чому вони пішли на сеанс – ну звісно, чому чоловіки погоджуються витримати деякі неадекватні пропозиції своїх дівчат? – бо гормони правлять світом, коли ти ще молодий і не сформований, а тут – обіцянка вдалого продовження вечора. Їхніх дівчат у кіно хвилювало одне: якого це біса героїня одягає недостатньо красиву білизну. «Фу, что за бабскоє бєльйо?» – коментують вони, заглушуючи своє здивування чіпсовим хрустом. «Ти би такоє нє надєла?» – додає хлопець і булькотить пивом. Ідеальний вечір «інтелігентної» молоді.

«Дуракі какієто, – коментує група дівчат праворуч. – Нє нравіцца, зачєм другім мєшать».

«Ой, сідят клуши, даже без парнєй, прішлі на сказку посмотрєть», – відгавкуються ті.

І десь вони частково праві. Бо дівчата з веселої компанії до життя підготовлені краще. Вони живуть тут і зараз! І закохуються у звичайних хлопців, які п’ють пиво і ржуть з таких примітивних фільмів. Тому цих дівчат цікавить суто практичний бік кіноісторії – секс і білизна.

А дівчата-принцеси, які приперлися в кіно за романтикою, пройдуть згодом болючий шлях ламання ілюзій, розчарувань і депресії.

Бо чого вчить цей фільм?

1. Якщо ви звичайна дівчина, не маєте ніяких талантів, нічим не відзначилися, живете, як амеба, то у вас обов’язково втюриться 27-річний красунчик-олігарх.

2. Звісно ж, втюриться не з першого погляду. Спочатку він запропонує вам секс із елементами садизму. Укладе відповідний контракт і буде платити вам за це гроші!!! Тепер подумайте, яка програма закладається в голову малоліткам? Можна ні фіга з себе не представляти, головне знайти того, хто заплатить тобі за секс!
Але це ще не все.

3. То нічого, що вас використовували платно. Бо поки вами користувалися – прокинулася справжня любов. А що такого? У повій запитайте – з ними завжди так. Не вірите? Правильно. Бо то ж повії, вони з ким завгодно, а ви тільки з олігархом. З одним-єдиним. Саме так зазвичай і буває, усі олігархи закохуються в повій. Спитайте у Джулії Робертс.

4. А далі олігарх не просто закохується. Він не уявляє свого життя без вас. І не тільки він – а його мати, сестри, брати, прибиральниці, кухарі, няні й коти з собаками. Усі вас люблять. Чому? За що? Що ви такого зробили? Н І Ф І Г А!!! Ви просто така – з красивим і багатим внутрішнім світом.
«Якщо все закінчиться весіллям, мене точно знудить», – коментар від веселої компанії абсолютно збігся з моїм.

5. А далі, о Божечки, трепєщітє… він ….(барабанний дріб) пропонує вам… (о, дайте води) … З’ЇХАТИСЯ і пожити разом. Звучать фанфари! І найголовніше – героїня реагує на цю пропозицію так, ніби він їй владичицею морською пропонує стати. Хоч насправді вона всього-на-всього отримує статус звичайної співмешканки! Ну це те, що в новинах часто звучить у вигляді: «її вбив співмешканець», «її дитину зґвалтував співмешканець». Сумнівний статус, погодьтеся.
Але, за задумом сценаристів, тут усі дівчата мали б від щастя впасти в кому. І вони таки падали, це було помітно з реакції. Одним словом, повне затемнення мозку.

6. Але закони жанру вимагають – таке щастя обов’язково має хтось зруйнувати. І знаходиться його «колишня», яка буде вас ненавидіти, бо її, і взагалі усіх інших до вас, він кинув, а вам, і тільки вам, запропонував з’їхатися! Бо то ж колишні, вони ж дури набиті, а ви сніжинка. І от вона вже наставляє на вас пістолет.

«Скотина, хіба ж так можна!» – не витримує хлопець із веселої компанії, підривається і біжить нафіг з цієї зали під загальних сміх. Людина реально злякалася за свою нервову систему після таких колізій у сюжеті. І ну її к бісу ту довгоочікувану винагороду від дівчини в обмін на похід до кінотеатру…
Але повернімося на екран.

7. І коли ви, вся така красіва, психанете на те, що його колишні не дають вам жити і ви хочете піти геть, в олігарха залишиться один-єдиний вихід – стати на коліно і запропонувати вам обручку. Бінгооо! Марш Мендельсона!

8. Парадигма стосунків сформована і в мозок закладена! І саме з нею ідеальні дівчатка підуть у реальне життя, шукаючи олігархів місцевого розливу. Не знаю, чи є в нашому місті 27-річні олігархи та ще й з потребами садо-мазо. На крайняк, можна завітати до нашої мерії, поспілкуватися з депутатами міської ради. Там така кількість любителів садизму – буде, де розвернутися. Правда, цей садизм вони виливають переважно на своїх виборців – то подерибанити щось, то схеми які запустити, то проїзд у маршрутках підняти. Садо- вони виливають на звичайних мешканців, а мазо- втамовують, коли потрапляють на прийом до олігархів статусом вище.

І можна було б посміятися, аби не було так трагічно. Бо дівчата з такими установками – це зруйновані стосунки, долі, життя, самотні діти і все по колу. Популярність таких книжок і таких фільмів – це індикатор рівня розвитку суспільства. Мало хто хоче працювати над собою, своїми стосунками, своєю взаємодією з навколишнім світом, аби стати дійсно ДОСТОЙНОЮ ЛЮБОВІ ДОСТОЙНИХ ЛЮДЕЙ. Мабуть, кожна друга хоче нічого не робити, але корчити з себе таку зірку, щоб за одні тільки амбіції усі олігархи билися в бажанні поспілкуватися із її внутрішнім світом. І книга, і фільм обіцяють: «Це реально, крихітко!»
Саме ця історія побила за кількістю продажів рекорд Гарі Потера і саги «Сутінки».
Не знаю, як вам, а мені лячно за суспільство, у якому такі переможці.

ПС. Після перегляду фільму моя психіка не постраждала. Бо є у світі багато хороших фільмів, якими можна відновити витрачену енергію, і відтінки там набагато яскравіші.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар