Важливо

Куколівка: мрії і безнадія маленького села Кіровоградщини

Куколівська церква

Якщо проїхатися нашими селами, особливо невеликими, можна побачити чимало пусток: різноманітного житла, у якому колись народжувалися, виростали, раділи життю цілі родини. Але де вони тепер? Де ті колись квітучі села, що вже втратили своє майбутнє.  Не скажу, що героїня цієї розповіді – село Куколівка – стовідсотково належить саме до таких. Однак має вона чимало схожих проблем, притаманних лише сільській глибинці.

У селі дві біди: погані дороги й несправний водогін

Куколівку жодним чином не можна віднести до так званих сіл «без майбутнього». Хоч, як і скрізь, тут вистачає своїх внутрішніх проблем, але й перспектив та резервів не бракує.

Перше, що кидається у вічі, коли потрапляєш до цього села, так це розбиті дороги. І, мабуть, немає тут водія, який би «по-хорошому» не згадував підрядників, що їх ремонтують. Хоча турбує те не лише професіоналів… Бо хоч це й село, та вистачає в ньому небайдужих. Тих, кому неприємно спостерігати за загальною розрухою. Тим більше, Куколівка – центр сільської адміністрації. До її складу входить ще два маленьких населених пункти – Солов’ївка та Гулевичі. Але й до них дорога не краща.

IMG_0802 (1)

Ще одна біда сільської глибинки – несправний водогін. І то не дивина, бо збудований він ще в 60-х роках минулого сторіччя. З ладу почав виходити десь у 90-ті. І так, по-тихеньку-по-маленьку, латається останні двадцять років. Потребує, звісно, повноцінного й дороговартісного відновлення. Однак, коштів на те в сільському бюджеті не вистачає. І тому, за останні роки, вдалося замінити лише його частину, але повністю проблему не вирішено. А, значить, з водою місцеві перебиваються, як можуть: хто бере з водогону, а хто – з криниць.

– Але без якісної питної води село жити не може, – констатує головний агроном базового сільського господарства ТОВ «Степ» Максим Замрика. – Водогін та всю його систему потрібно постійно ремонтувати. Це стосується і трьох водонапірних веж, з яких лише одна в нормальному стані. Друга потребує ремонту, а третя – взагалі заміни. Тож, подача якісної питної води на все село поки що лишається тільки великою і ще не реалізованою мрією. 

Коментуючи наболілу тему, сільський голова Галина Горбань пояснює:

– За останні три роки з місцевого бюджету в цілому було виділено 96 тис. грн. на капітальний та 170 тис. грн. на поточний ремонти водогону. Окрім того, 80 тис. грн. на ці потреби надало товариство «Степ». І за рахунок цих коштів ми загалом відновили шість кілометрів водопроводу. Практично стільки ж нам потрібно ще відремонтувати. Якщо враховувати незадовільний стан водонапірних веж, то на повноцінне відновлення всієї водопровідної системи ще треба використати практично мільйон гривень. А де їх взяти, коли щорічний сільський бюджет складає приблизно 700 тис. грн.

Куколівська церква
Куколівська церква

Місцеві знайшли альтернативу природному газу

Зважаючи на ціну блакитного палива і попит споживачів на альтернативні джерела опалення місцеві підприємці розпочали тут виробництво енергоефективних пілетів та брикетів із соломи та відходів соняшника. Другий рік поспіль за помірну ціну їх реалізує куколівське підприємство – ТОВ «Степ». А нещодавно почали виробляти й дерев’яну тріску, тонна якої вартує 500 грн. Поки що ця продукція користується попитом переважно у сільського населення. Та, можливо, у недалекому майбутньому опалювати ним свої приміщення зможуть і бюджетні установи та організації, адже у районі поступово реалізується програма переходу на альтернативні джерела опалення.

Місце відпочинку
Місце відпочинку

Головна цінність села – люди

У 280 сільських садибах Куколівки нині мешкає 730 осіб. Але двадцять років тому, для порівняння, і населення, і житлового фонду було на третину більше. Тому сьогодні територія села й виглядає такою розкиданою, бо поряд із запустілими хатами стоять цілком обжиті. Тим більше, земельні наділи у декого від двадцяти соток і навіть до двох гектарів. Розкидане село десь майже на вісім кілометрів. Ще в чотирьох знаходиться сусідня Солов’ївка, а в семи – Гулевичі. За п’ятнадцять кілометрів (вздовж траси Дніпро-Кропивницький) – райцентр.

Теж цікавий факт: об’їжджаючи село складно сказати, що є його візитівкою. Не одразу можна визначити, де розташований адміністративний центр. І чим воно взагалі особливе? Але місцеві мають тому логічне пояснення. Кажуть: село унікальне своєю історію, адже засноване ще у далекому 1765 році. І назване на честь місцевого квартмейстера Івана Куколя. Саме цей чоловік три сторіччя тому уміло відстояв інтереси рідного поселення, і не дав осадчому із Запоріжжя Трохиму Человану його загарбати. Просто не міг втратити свої сінокоси й наділи,  вівчарний і кінний заводи  (на 2,5 тис. овець та 2 тис. коней), розлогі лісові масиви.

Місцеві садиби
Місцеві садиби

Але все те – вже позаду, бо давно стало історією. Сьогодні ж в Куколівці немає великих потужних підприємств. За винятком, хіба що базового товариства «Степ», у роботі якого нині задіяно трохи більше сорока місцевих мешканців. Тому, крім зруйнованих доріг і несправного водогону, ключовою проблемою села лишається ще й безробіття.

– Доріг немає і грошей на них теж немає, хоча цьогоріч на поточні ремонти з сільського бюджету ми вже використали 150 тис. грн. і ще стільки ж плануємо. Про капітальні й говорити нічого, – констатує секретар Куколівської сільської ради Тетяна Вавіліна. – Але «плюс» такий, що соціальна інфраструктура населенного пункту практично повністю збережена. Є своя школа і садок, бібліотека, пошта, три магазини, кафе, ФАП, сільська рада. Немає лише аптеки й клуба. Останній в аварійному стані і тому законсервований. Але в його приміщенні працює бібліотека. У той же час окрасою Куколівки тепер є нещодавно зведений православний храм (на фото).

IMG_0856

Тетяна Вавіліна: «То хоч дихала наша мама, а тепер і дихати перестала»

У селі є добре облаштований навчально-виховний комплекс, загальна наповнюваність якого трохи більше 70 осіб. Але для одинадцятирічки цієї кількості дітей, звісно, замало, бо планова потужність закладу – триста двадцять учнів. У школі затишно, тепло і комфортно. Тривалий час тут чекали газового опалення, і таки дочекалися. Про заміну котла на енергоефективні види палива поки що не йдеся.  Втім, у порівнянні із школою, яка виглядає досить сучасно (зокрема, завдяки реалізації енергоефективного Кіотського проекту з утеплення фасаду та замінили вікон й дверей), сільська рада аж надто занедбана. Може тому, що просто розміщена у старому приміщенні колишньої земської школи, яке збудоване ще в 1903 році. І площу має чималу – загалом десь 500 кв. метрів. У тому ж приміщенні розташований і фельдшерсько-акушерський пункт, пошта, магазин та комунальне підприємство «Куколівське». На жаль, не «бачило» це приміщення капітального ремонту років тридцять. Тому і картинка – нерадісна. Але, незважаючи на всі ці недоліки, в приміщенні сільради завжди велелюдно й гамірно. Хтось приходить в магазин чи ФАП, а хтось на пошту чи до сільського голови.

– Йдуть до сільради з різними питаннями, – каже  Тетяна Вавіліна. –  Кому довідку видати, кому субсидію оформити, перереєструвати місце проживання чи будь-що інше. Бувають дні, що й вгору глянути ніколи. Тим більше, що штат – невеликий, а  повноважень додалось. Найбільше часу займає оформлення квитків на пільговий проїзд, бо пільговиків аж 255 осіб. Тому у нас і виходить так, як у тому прислів’ї: то хоч дихала наша мама, а тепер і дихати перестала.

Загалом живуть куколівчани, як і всі ми, своїми щоденними клопотами, у своїй повсякденній круговерті. Й на мить не зупиняються. Живуть, як і в сусідніх селах, дуже просто і дуже скромно, та переважно за рахунок власних присадибних ділянок і домашнього господарства. Хоча з роками навіть і худоби у сільських дворах суттєво поменшало. І якщо тепер ледь набереться до вісімдесяти корів, то двадцять років тому їх було майже удвічі більше.  Так і виходить, що, хто знайшов своє щастя на рідній землі, той на ній і працює, а хто не зумів, той вже давно і дуже далеко…

IMG_0846 (1)


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*