Важливо

Будинок, в якому був штаб маршала Конєва

Світлана Листюк
Журналістка
Світлана Листюк
Журналістка

Менш ніж за двадцять кілометрів від Олександрівки на крутосхилах розташувалося село Бовтишка, де на крайній від степу вулиці стоїть знаменитий будинок під номером 15 – тут в роки Вітчизняної війни зупинявся генерал армії СРСР Іван Конєв.

Взимку 1944-го, зайшовши у село, радянські розвідники вибирали цей будинок під штаб 2-го Українського фронту. Новозбудована хата-мазанка стояла на пагорбі над ставком, а з її подвір’я добре проглядається широченна територія навкруги. Будинок був добротним, просторим (4 кімнати, комора, сіни) і, навіть, під залізом, коли решта були криті соломою. Тільки ось підлога глиняна не влаштовувала розвідників, але вихід з ситуації знайшовся миттєво: з Кіровограда доставили дубові дошки в Івангород, а звідти до Бовтишки засніженим полем (дороги не було) солдати принесли їх на плечах. Одні постелили у кімнатах, інші – у траншеях, які викопали навколо хати, третіми обклали бомбосховище (вузол зв’язку у підвалі).

У своїх мемуарах „Записки командующего фронтом” генерал армії Іван Конєв тільки побіжно згадує назву села, де тієї зими розміщувався штаб. Проте, саме тут він разом з керівництвом своєї армії розробляв дві великі військові операції Великої Вітчизняної війни – Корсунь-Шевченківську та Умансько-Ботошанську, які закінчилися блискучою перемогою радянських військ і вивели війська 2-го Українського фронту (26 березня 1944 року) до Державного кордону СРСР.

Господарями будинку у той час були Терентій та Килина Токаренки. Під час війни Терентій Наумович вимушено був поліцаєм – ця «робота» дозволяла йому знати і контролювати всі акції фашистів проти партизан. Про всі дії карателів він повідомляв партизанів, а його будинок роками був місцем явок народних месників. Коли ж радянські війська звільнили Бовтишку, Терентія Токаренка відразу призвали у діючу армію.

Доки чоловік воював з фашистами, його дружина Килина разом з п’ятьма дітьми переселилася з будинку на крутосхилі до родичів в інший куток Бовтишки, але частенько навідувалася до хати (а точніше – у погріб за харчами).

«Зустрічали її далеченько від хати два солдати, проводжали до погреба і назад так. По сторонах дивитися їй забороняли, та якось раз вона таки глянула на свої вікна», – розповіла кореспонденту Першої електронної Галина Токаренко – невістка Терентія і Килини, якій зараз 73 роки. Тоді через вікно жінка побачила гарного, статного військового – це був Конєв.

Після війни господарі повернулися до свого будинку. З часом його оновили – підбили фундамент, обклали цеглою, замінили металевий дах на шиферний. Внуки Токаренків облаштували тут дачу.

Бовтиська сільська рада спільно з Олександрівською районною організацією ветеранів навіть планували викупити будинок, в якому побував Конєв, і облаштувати там музей. Але, дізнавшись про ціну, яку виставили нащадки Токаренків, відмовилася від цієї ідеї. «Спадкоємці хочуть за хатинку гроші зовсім не за сільськими мірками», – пояснив Бовтиський сільський голова Володимир Воєводін.

У селі ще кажуть, що внуки ще донедавна мали надію продати цей будинок доньці Конєва Наталії, яка мешкає у Москві, є професором Військового університету Міністерства оборони Російської Федерації і свято береже все, що пов’язане з пам’яттю її знаменитого батька. Та, враховуючи нинішні стосунки України та Росії, навряд чи це реально.

Галина Шевченко для Першої електронної газети

Поширити:

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*