Важливо

Революція безгрошів’я, або Як за гроші дулі видавали (ФОТО)

Після появи грошей, як форми розрахунку, люди дійшли висновку, що будь-яка інша проблема є лише питанням ціни. Та жовтневий переворот 1917 року змусив переосмислити роль гаманців і кишень. Перелік всіляких дефіцитів – товарного, продовольчого і паливного – доповнився ще й нестачею готівки. На просторах колишньої Російської імперії від безгрошів’я кожен рятувався як тільки міг.

Так міністр фінансів Якутської республіки у якості грошових знаків використовував… винні етикетки. Одним розчерком хімічного олівця «Мадера» перетворилася в «1 карбованець», «Кагор» був оцінений у «3 карбованці», а «Портвейн», який ще не втратив своєї вагомості, – у повноцінні «10 карбованців». Аби не псувати гарний та хвилюючий серце малюнок, печатку наркомату фінансів Якутської республіки ставили на тильній стороні винних етикеток.

Україна не стала виключенням у цій всеохоплюючій фінансовій вакханалії. З готівкою тут були ті ж самі проблеми. Так, у газеті «Одеська пошта» від 1 грудня 1917 року повідомлялося: «В місцевих банках відзначається гостра нестача грошових знаків. Обставина ця викликала велику паніку. Торгівля відчуває серйозні труднощі».

Саме тому 19 грудня 1917 року у Києві урядом Центральної Ради було прийняте рішення про початок емісії перших паперових українських грошей. Проте емісія українських карбованців розпочалася лише на початку 1918 року. І хоча перші «державні гроші» надійшли в обіг, готівки все одно гостро не вистачало.

Через кілька днів після початку емісії стало зрозуміло, що Центральна Рада запізнилася з випуском грошей – молоду українську державу остаточно охопила криза неплатежів. Нарівні з державними кредитними білетами Центральної Ради або «Лебідь-Юрчиками» (як їх прозвали в народі на честь директора Державної скарбниці, підпис якого був на банкнотах), по руках у населення почали масово ходити найрізноманітніші паперові гроші: колишньої Російської імперії (так звані «миколаївки»), карбованці Тимчасового Уряду прем’єра Олександра Керенського («керенки») – нічого не варті папірці, якими згодом навіть обклеювали вбиральні, а також іноземна валюта – німецькі марки, австрійські крони і безліч різноманітних грошових випусків місцевого самоврядування.

Скоропадський 3Подібна ситуація тривала б і надалі, але 29 квітня 1918 року в Україні відбувся військово-політичний переворот. Скориставшись затяжною політичною та економічною кризою Центральної Ради УНР та спираючись на підтримку німецького окупаційного командування, до влади у Києві прийшов колишній генерал царської армії Павло Петрович Скоропадський, нащадок відомого гетьманського роду.

У Києві був скликаний З’їзд хліборобів-землевласників, де Скоропадського було проголошено гетьманом України. Він прийняв офіційний титул «Його Світлість Ясновельможний Пан Гетьман Всієї України». Українську Народну Республіку було скасовано, замість неї проголошено Українську державу або Гетьманат. На відміну від своїх попередників, гетьманський уряд за досить короткий термін спромігся наповнити грошові ринки України масовими випусками своїх грошей.

З Німеччини до України було доставлено партію із новою грошовою одиницю – гривнею, яку, до речі, було замовлено ще Центральною Радою. Називалися нові банкноти «Державними кредитовими білетами» і були випущені номіналом у 2 гривні (художник Василь Кричевський) та 10, 100 і 500 гривень (художник Георгій Нарбут). Пізніше з Німеччини прийшли замовлені вже при гетьмані Скоропадському грошові знаки номіналами у 1000 та 2000 гривень, але на них вже стояв напис «Українська Держава».

Гетьман Павло Скоропадський також відновив, як основну грошову одиницю Української Держави, карбованець, що поділявся на 200 шагів. Розмінна монета у вигляді марок-шагів була випущена в обіг 8 липня 1918 року.

Окрім того, гетьманський уряд розпочав випуск  білетів Державного Казначейства, які також виготовлялися в Німеччині. Ці облігації були випущені номіналом у 50, 100, 200 та 1000 гривень та в якості термінових купонів від них номіналом у 90 шагів, в 1 гривню 80 шагів, 3 гривні 60 шагів та у 18 гривень, що оберталися в якості грошових сурогатів. Малюнком для перших українських облігацій також послужили ескізи Георгія Нарбута. У народі їх жартома прозвали “аеропланами” –  з обох сторін облігації були розташовані відрізні купони, що ззовні дійсно нагадували крила аероплана.

Зважаючи на високу якість нових грошових знаків, що були віддруковані у Берліні, випадків їх фальшування не було виявлено. Проте, однією з підпільних політичних організацій, що у той час діяли на Україні, було випущено листівку-пародію на банкноту у 100 карбованців. Такі бони-листівки друкували літографським способом в кілька фарб, копіюючи колір грошового знака. На одній стороні в овалі містився карикатурний портрет гетьмана Павла Скоропадського в стилі парадних портретів ясновельможних осіб. Замість скіпетра у нього в руці була виделка з галушкою, в іншій замість держави – чарка з горілкою. Прямо під портретом було розміщене зображення свинячої голови (анфас). Портрет вінчала відома комбінація з трьох пальців. Біля портрета стояв босий німецький солдат з гвинтівкою, одягнений в гайдамацькі шаровари, який колупав у себе в носі. У центрі – напис: «За сто карбованців у державній Скарбніцi видається одна або дві дулі».

На іншій стороні – обрамлені вінками кулак і вензель «Г. С.» (Гетьман Скоропадський). В орнамент і картуші цієї «банкноти» невідомий художник дуже тонко вплів зображення свинячої туші, окіст, гірлянди із сосисок та пляшки з горілкою. На цій стороні були поміщені написи: «Сто карбованців ходять по світу нарівні з м’якеньким папером», а також напис «Розмін цих карбованців забезпечується усім добром Державної Скоро-Падiї, пана Гетьмана брехнею, німецьким штиком та гайдамацьким нагаєм». І далі внизу напис: «За фальшування всім тюрма, а чорної сотні самостійність. 1918. Директор Лебідь-Юрчик» (підпис директора Державного банку). На білому полі був розміщений водяний знак – велика свиня, і напис – «Знак Державної Скарбніцi».

Ось як описує у своїй статті «Грошова агітація» кумедні прокламації, зроблені у вигляді грошей, колекціонер-боніст Михайло Хімченко: «Сама по собі ідея вже заслуговує на увагу – зроблені у вигляді грошей папірці розкидали на вулицях, на базарах, і природна реакція перехожого була одна – підняти й забрати. Вже потім, розглянувши, кожен сам приймав рішення, що робити з ними – зберігати такі «гроші» було небезпечно. Однак оскільки ці прокламації дійшли до нас – боялися далеко не всі…».

Незважаючи на значні успіхи, що були досягнуті за правління Павла Скоропадського у галузі культури, в освіті, у військовій сфері, в зовнішній політиці, гетьманський уряд так і не спромігся опанувати становище у сфері фінансів та грошового обороту. Українська держава не мала бюджету, всі установи працювали в борг, видатки на державне управління безперервно зростали. Тому Україна жила за рахунок інтенсивної роботи друкарського верстата, а збільшення грошової маси призвело до величезної інфляції та зростання цін.

Попри велику кількість випущених грошових знаків, в обігу й надалі перебувало дуже мало готівки. Відсутність регулярного сполучення між регіонами, нестача товарів широкого вжитку призводили до осідання грошей, переважно на селі. Всі вони офіційно мали один курс: один карбованець усіх російських випусків дорівнював одному українському карбованцю та одному карбованцю місцевих емісій, але на практиці було зовсім інакше. Тому на той час в Україні процвітали спекуляція та гра на курсах валют.

Гетьман Павло СкоропадськийУряд гетьмана Скоропадського не наважився на головне: не впровадив українську грошову одиницю як єдину валюту і не визнав російський карбованець іноземною валютою. В Україні вже розпочалася емісія поштових марок-грошей. Проте внаслідок швидкої інфляції вартість цих марок стрімко впала. Тому в закладах торгівлі їх в’язали по 100 штук разом. В таких «в’язанках» вони й перебували в обігу до кінця 1919 року, а подекуди і пізніше.

Ще більш сумною виявилася доля тієї самої «нещасної» купюри у 100 карбованців. У зв’язку з тим, що гроші-пародії набули широкого поширення серед населення і стали виконувати роль політичної пропаганди, гетьманський уряд 27 вересня 1918 року видав наказ про вилучення з обігу купюри у 100 карбованців, що послужила номінальним прототипом для прокламацій з їдкими глузуваннями з гетьмана Скоропадського.

Такі гроші-агітки знищувалися, а їх власнику загрожувало суворе покарання, аж до розстрілу. Але у наші дні ці рідкісні знаки знайти надзвичайно важко. Відомо, що збереглося всього два екземпляри: один знаходиться у зібранні Державного історичного музею, а інший – у приватній колекції.

Хоча, можливо комусь й посміхнеться доля і десь у старому мотлоху, у бабусиній скрині чи на горищі старенької хатини вдасться знайти цю рідкісну «банкноту» – мовчазного свідка буремної і такої неоднозначної історії нашої Вітчизни.

Петро Величко для Першої електронної газети


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*