Важливо

Емігрант Тарас Кохно: від розстрілу у Кіровограді батька врятувала колишня симпатія

Тарас Кохно – в минулому успішний американський інженер-проектувальник, а тепер автор власної біографічної збірки. Йому вже за 90, а його погляд повний життя і енергії. Її черпає, як сам каже, у справі честі: збереженні українських церковних цінностей. Бережливо гортаючи збірку спогадів, тихо починає розмову, звертаючи до найскладніших сторінок історії його родини: Голодомору, репресій, поневірянь “ворогів народу” і, врешті, еміграції до Америки. Про це пише медіапортал української діаспори.

Щоб краще зрозуміти, ким є Тарас Кохно, слід ознайомитись з його предками. Його прапрадід був отаманом Запорізького війська. Рідний дядько Арсеній служив секретарем у митрополита Фавіана. Батько Микита у роки відродження Української Автокефальної Православної Церкви висвятився у священики. Тоді, каже Тарас Кохно, саме почався розквіт української незалежної церкви, а священиками ставали свідома інтелігенція: вчителі, науковці і військові з армії Петлюри. Ці люди були справжніми революціонерами: вперше правили службу українською мовою, створювали при церквах освітні осередки.

Попри тотальну русифікацію, переслідування і постійні погрози НКВДистів, священнослужителі зробили чи не найбільше для розквіту незалежної української церкви, вважає Тарас Кохно: “Такі священики як мій батько постійно перебували в русі. Це була нелегка справа, але отці мали колосальний успіх. Лише за 3 роки українізували понад три тисячі парафій”.

Усе це не могло пройти повз лещата більшовицької системи. Коли отець Микита служив у Зінов’євську (тепер Кіровоград), його заарештували. Вперше, але не востаннє: “Ведуть батька довгим коридором, навпроти йде жінка. Вона питає: “Міко, куди тебе ведуть?” Батько відповів, що не знає. Ця жінка, Марія, була у високому чині в НКВД, а ще це була колишня симпатія батька. Вона наказала вартовим відпустити полоненого. І вже потім розповіла, що його вели на розстріл. Таких моментів було багато в його житті”.

Перший найскладніший спогад з дитинства Тарас Кохна – Голодомор 1932 року. Тоді родина священика служила у селі Городецьке, під Уманню.

“Це був дуже важкий для нашої сім’ї час. Мені було 9 років, старшому братові 11, молодшій сестрі – 6. Ми не мали землі, у нас не було чого забрати. Ми винаймали одну кімнату у селі, але так само голодували. В нашій сім’ї ніхто не помер, але ми бачили усі стадії голоду. Я і батько були страшенно худими, а мати, старший брат і сестра вже опухли, – пригадує пан Тарас. – Тоді відкривали такі магазини “Торгціни”, де за золото можна було купити гроші. Звичайно, ми не були багатими, але батьки продали свої обручки і мамині сережки. Це врятувало нас від смерті”.

Утім, фізичні муки були не найстрашнішими. Коли родина переїхала з Городецької у Харківську парафію, священика Кохно взяли під постійний контроль.

“Один раз на місяць батько ходив в НКВД на допит. Його змушували зректися сану, погрожували арештом, але у нього була міцна віра. Казали, що його діти виховуються в антикомуністичному дусі і їх можуть забрати в дитбудинок. На те мій батько відповідав: “На все Божа воля, але я не зроблю те, що ви вимагаєте”.

Перепадало і дітям у родині священика. Одного разу учня другого класу Тараса і його однокласників, вчителька запитувала про професії батьків. “Я нервував і не знав, де дітися, бо знав, щойно скажу, хто мій батько, життя мені в школі не буде. Повсюди російська пропаганда. Розвішані плакати, де піп зображувався як павук з мішком грошей”. На якусь мить 9-річному Тарасові пощастило: пролунав дзвінок. Але вже на перерві вчителька знову взялась за допит. “Я кажу, як було звично у радянському союзі: “Служитель релігійного культу”. Вона не зрозуміла, як це. Я повторив по простому: “Мій батько священик”. Вона перепитала: “Поп!?”, і жахнулася… Дивне явище, коли всі хором кричать “Поп! Поп!” Коли діти дають ляпаса, штовхають ногами, а вчителі перешіптуються позаочі”.

У Харкові сім’я Кохна жила два роки. За цей час репресії проти священнослужителів УАПЦ сягли піку: з понад 3000 священників на волі і живими залишилися менше п’яти сотень. Отець Кохно, щойно отримавши нову парафію неподалік Харкова, чи не вперше задумався про еміграцію. “Він збирався їхати на Кавказ, і вже мав куплені квитки”. Та у ніч перед від’їздом за батьком прийшли НКВДисти. Разом із батьком Тараса арештували шістьох людей. Суд у справі священика Кохна і соратників виніс вирок у 3 роки заслання у Сибір. Під час етапування Тарас бачив батька востаннє. А через рік після заслання від нього перестали приходити звістки.

“Згодом нам прислали картку з НКВД, що батько був повторно засуджений на 20 років без права переписки. Але як потім ми довідалися з тих же даних НКВД, в 1937 році він був розстріляний на 40-му році життя”.

У 1930-1937 роках провідне священство і активні вірні УАПЦ були заарештовані, відправлені на заслання і розстріляні НКВД. Напередодні Другої світової війни були майже повністю знищені будь-які прояви УАПЦ в радянській Україні. “Життя змінилося назавжди”, – вважав Тарас Кохно.

“Клеймо сина “ворога народу” я носив  аж до 18 років, поки не закінчив десятирічку. Але тоді знову почалася війна, прийшла окупація, така сама жорстока, і нам знову довелося нелегко”.

У 28 років Тарас Кохно разом з старшим братом Валентином емігрував до Америки, де донині продовжує справу батька. Пан Тарас виступає на духовних конференціях, зборах української діаспори і засіданнях духовенства, активно відстоює ідею відродження цінностей і традицій незалежної української церкви. “Мене огортають спазми, коли я чую від своїх земляків, що мій батько не був священиком, бо не визнаний канонічно. Але потішаю себе тим, що муки батька за віру, долю свого народу і добрі вчинки не згинуть марно, а принесуть якісь добрі, повчальні плоди“.

Над статтею працювали Наталія Фігель, Вікторія Коваль, Христина Бондарєва

Ukrainian Chicago Magazine


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*