Важливо

Де жінці краще: зверху чи знизу?

Ольга Кирилюк
Кандидат філологічних наук, доцент ЦДПУ ім. В. Винниченка, письменниця

Кажуть, перша жінка на Землі — Ліліт (та, яка була ще до Єви) не змогла побудувати з Адамом нормальних стосунків, бо полюбляла саме бути зверху! Тому й пішла собі кохатися з всілякими там демонами. А Адам отримав скромну Єву.

Тема п`єси “Бути знизу”, представленої “Диким театром”, була нагальною і дражливою водночас. З присмаком модних суспільних тенденцій та європейських грантів для ГО. Та й ви вже здогадалися – тема гендерної рівності.

Пам`ятаю, як під час якогось тренінгу одна тренеркиня хвасталася:

– Уявляєте, що досі діяв радянський наказ, який забороняв жінкам мати певні професії. Але ми добилися, щоб цей наказ був скасований, і ось тепер жінки мають рівні права з чоловіками щодо вибору професій.
– Ого?! Невже таке було? – дивуюся я і щиро обурюсь. – А що ж це за професії такі?
– Наприклад, машиніст чи шахтар!

– Я правильно розумію – ви добилися того, аби жінку всадити на місце машиніста під 27 тисяч вольт (чи скільки там, я не спец)? Ви добилися, щоб жінка могла спускатися в шахту і херячити там норму на рівні з чоловіками! У цьому ваше досягнення?
– Це її вибір! Вона має право сама вибирати!
– Окей, тільки прошу вас такі мої права більше не захищати.

Ну ви зрозуміли моє ставлення до цієї теми. І від вистави я чекала подібного. Частково так і було, хоча в цілому — автори вивернули тему саме в те русло, яке близьке мені.

Отже, поїхали!

На сцені три жінки: психологиня, авторка тренінгу для жінок “Вертикальна жінка” (очевидно, натяк на те, що жінка не тільки для ліжка в горизонтальному розумінні і аж ніяк не для того, аби повзати перед чоловіком на чотирьох, прислужуючи); дві дами, які хочуть вийти заміж.

Вони страшенно хочуть, щоб їх навчили, як же завоювати чоловіка. Але тренерка має інші плани. Її завдання — перевиховати самих жінок, тобто змінити їхнє ставлення до себе самих і до тих же чоловіків.

Робить це традиційно для всіх психологів — пропонує пережити якісь моменти спілкування з жінками. Особливо перші побачення.

Чесно кажучи, тут у мене трохи був шок, бо я, Бог милував, таких побачень не мала і таких чоловіків не бачила. Щоб він тобі на першому ж побаченні розказував: “У дівках засиділась. А дітей вже пора народжувати. Годинничок-то летить!” або “Жінка має служити чоловіку!” чи “Жінка, якщо красива, то тупа, а якщо розумна — то страшна!”

Ну от що б ви зробили після таких слів на побаченні? Я би попрощалася, ввічливо, без образ і істерик. І все. І більше з такою людино не мала б справи. А що роблять героїні? І квіти беруть, і ще й додому до тих чоловіків прямісінько з побачення їдуть. А потім плачуть, яким козлом він виявився!!
І справді філософський висновок тренерки: “Знала, що козел. Перевірила — таки козел!”

І в такій ситуації опиняються жінки різного освітнього і соціального прошарку. Одна — просто Віра і всьо! Просто кравчиня. Саме так вона себе позиціонує – “і всьо!” Тому й прислужує своєму Вітічкі, цілує його, і погоджується, що вона в усьому винна. Я так і не зрозуміла — в чому? Але Вітічка таки робить її винною — у тому що недосолила чи недопрасувала.

Інша — медалістка, розумниця, гарна працівниця, яка сама утримує малолітню дитину. Красива, жіночна, вважає, що покликання жінки — дозволяти чоловікові керувати світом, що аби привернути чоловіка, потрібно ходити тільки в сукнях, аби не стримувати жіночу енергетику.
Абсолютно різні жінки, але спільна проблема: немає поваги до себе.

І приємно, що автори вистави саме на цьому акцентують увагу. Не критикують чоловіків чи суспільство, а показують проблему самих жінок.

Бо якщо:
– він тобі каже, що ти якась не така — занадто товста чи зайве говориш, і ти погоджуєшся;
– кидає тебе сто разів на місяць, а потім повертається із щенячими очима, а ти його приймаєш;
– якщо він тобі не дзвонить тижнями, а потім ти по першому ж дзвінку готова летіти до нього серед ночі через усе місто;

– дає тобі по морді, бо Коля з третього під”їзду якось не так на тебе подивився, а на спробу сусіда тебе захистити сама ж кричиш: “Не чіпайте мого Вітічку!”;
– у відповідь на твою кровотечу на 3-му місяці вагітності, замість того, щоб викликати швидку, зачиняється в сусідній кімнаті і дивиться телевізор чи бухає з друганами, а ти нічого — виховуєш з ним дітей, щоб у них же був батько;

– дозволяє тобі на 5-му місяці вагітності в мінус 10 градусів торгувати капустою на вулиці і тягати важкі ящики або спускатися в шахту, бо типу ж гендерна рівність;
– або на повідомлення лікаря: “На жаль, тільки ЕКО”, замість того, щоб підтримати, обурюється, бо це ж дорого, і йде шукати іншу, з якою це буде дешевше…

А ти все одно пробачаєш і виправдовуєш його – то ти, в біса, просто ІДІОТКА БЕЗ МОЗКУ! Сама! І ніяке суспільство ні в чому не винне.

Бо суспільство — це і є ти. Бо ти так само підтримуєш ці первісні уявлення про стосунки, але звинувачуєш в усьому тільки чоловіків. У той час, як давно мала б зрозуміти — з тобою поводяться так, як ти сама дозволяєш! Бо краще вже бути одній, ніж з такими чоловічими “кадрами”.

Бо жоден чоловік, який у важкий момент НЕ хоче взяти тебе за руку і сказати: “Я з тобою, що б не сталося!”, так само, як і жінка, яка не готова сказати чоловіку: “Я з тобою, навіть якщо проти тебе весь світ!”, – не варті того, щоб витрачати на них хоч хвилину свого часу і хоч краплину своїх гормонів!

Читайте також: “Дикий театр” у Кропивницькому показав, що таке “Бути знизу” (ФОТО)

Фінал вистави яскраво показує, що ми живемо в суспільстві емоційно травмованих жінок… і чоловіків, вихованих цими жінками. Бо виявляється, що таким “козлом”, який кинув одну із учасниць тренігу, є син самої психологині.

У дев`яності вона залишилася з ним одна після того, як чоловіка вбили. Змушена була працювати, будувати бізнес і, очевидооооо ж, на сина не було часу. І покинути дівчину його змушує таки вона. “Нащо тобі той біль?!” – каже сину. І замість того, аби допомогти будувати стосунки з коханою, радить йому просто поїхати на море і про все забути. Бо знову ж той біль. Бо чомусь в більшості, бляха, жінок стосунки асоціюються з болем!

А все тому, що не поважають себе з самого початку стосунків. А як же він тебе поважатиме, якщо ти сама цього не робиш?

“Я просто хочу йти поряд з тобою. Не попереду, не доганяти, не зверху чи знизу, а саме поруч!” – таким монологом закінчується вистава.

Йдіть поруч, за руки, з посмішками і з глибокою повагою один до одного, а головне — до себе!

Читайте також:

Поширити:

Залишити коментар:

коментар