Важливо

«Справа касирів», як валіза без ручки

Щоб розплутати цей клубок нехитро спланованих, доморощених афер, якихось масштабних слідчих дій і дедукції Шерлока Холмса, здається, й не потрібно. Лише – бажання й воля міліції, суддів, прокурора… Але якраз бажання допомогти людям (цього нормального імпульсу людської совісті), котрі втратили свої кревні, чесною працею нажиті гроші, в осіб, які відповідають за результат, — не помітно. Може, якби на депозитах згоріли гроші президента, то прокуратура й суди заворушилися б, а тут – роботяги, за яких і слово замовити нікому… Двоє з них,нещасних вкладників відділення Ощадбанку, про яке йтиметься в цьому матеріалі, чекали-чекали на повернення грошей, та й…померли. А тим часом великі комбінатори, працівниці банку – касири, котрі об’єгорили земляків, гуляють собі на волі, користуються вкраденими грішми, як власними. Від такої логіки подій, такої справедливості навиворіт, якщо замислитися, і походять усі ті аргументи, що ними пояснюють свою позицію, учасники Майдану… Людям накипіло. І продовжує накипати. Тепер по порядку.

У Німеччині працюють інакше

Два роки тому, в березні, фермер із Протопопівки (Олександрійський район) німець Ахім, добросовісний платник податків і споживач послуг, заплатив кругленьку суму за використані в побуті й на виробництві газ та електроенергію. Заплатив, зітхнув з полегшенням та й пішов далі займатися бізнесом, бо не для того він приїхав сюди аж із Саксонії, щоб гаяти час. У його німецькій голові ніяк не могла закрастися думка, що гроші за комунальні послуги, сплачені через державний банк, можуть, як та їжа, «піти не в те горло»…Буквально за два дні до будинку Ахіма та Габріели приїхали газівники – серйозні хлопці з серйозними, як з’ясувалося, намірами. Не питаючи дозволу, традиційно нічого й нікому не пояснюючи, вони відразу почали вершити економічне «правосуддя». Ошелешений німець не зразу й збагнув, що газ йому відрізають за несплату. Коли нарешті дійшло, поїхав у Приютівку з’ясовувати, куди касири захарлали його тисячі. А вже за ним побігли до каси й інші мешканці Приютівки, Протопопівки, селища цукроварів – ті, хто сплачував через місцеве відділення Ощадбанку за компослуги, пенсіонери, які акумулювали пенсії на окремому рахунку, вкладники-депозитники. Отут і випливла правда – гроші земляків Наташа з Галею добросовісно перекладали в свої кишені. І так багато років поспіль. У Німеччині, – каже Ахім, – такого не просто не може статися. Ніколи!

…За попередніми слідчими діями, котрі, повторюю, безсовісно затягуються, встановлено, що потерпілими від махінацій у банківському відділенні є близько тридцяти клієнтів, у котрих вкупі поцупили 400 з гаком тисяч гривень. Утім, сума ця є приблизною, бо відновити первинні документи – договори між деякими клієнтами й банком – нині непросто. Абсолютним рекордсменом за сумою довірених установі й безвісти зниклих грошей є житель Протопопівки Віктор Опара. На його депозиті, котрий, як пізніше з’ясувалося, був заведений лише для замилювання очей клієнтові, а в прозорих банківських операційних схемах жодного разу не засвітився, було понад … 190 тисяч гривень. Ці гроші Віктор Борисович і Галина Віталіївна відклали в зимове міжсезоння до весни, коли їхній сімейний бізнес (люди вирощують курчат і продають курей) традиційно потребує серйозних капіталовкладень…

Між нами, дєвочками…

– Найприкріше те, що цю суму – майже двісті тисяч гривень – я зняв із двох депозитів інших банків із відділеннями в Олександрії, щоб обслуговуватися за місцем проживання, – тепер неймовірно жалкує про це рішення Віктор. – Спочатку мені навіть відсотки платили із внеску, а потім, коли попросив підготувати до видачі всю суму, був ошелешений звісткою про відсутність грошей на моєму рахунку. Старший касир хотіла, щоб все лишилося в таємниці, видно, тоді, вони обоє ще сподівалися якимось чином утаїти шило в мішку. Жінка попросила зустрічі зі мною і, натякаючи на обставини, за яких вона сама стала потерпілою, чиєюсь жертвою, пообіцяла, що продаватиме власне майно, але гроші мені поверне. Я й мовчав до пори, не виносив проблеми на люди, жалів людину. Аж поки не дізнався, що таким же чином обікрали на селі багатьох. Я сумніваюся, що йдеться про чотириста тисяч гривень. Як на мене, у людей пропало до мільйона.

… Зі слів прокурора Олександрійського району Ігоря Білоусова, слідство встановило, що розкрадання коштів відбувалося з вересня 2009-го по травень 2011 року. Люди про дії своїх земляків–аферистів навіть не здогадувалися, бо ті діяли доволі обережно – щоб розраховуватися за відсотками за старими внесками використовувалися гроші нових вкладників. Тож упродовж кількох років їхня жадібність їм сходила з рук. І якби не той німець Ахім зі своїми спокусливими десятками тисяч гривень, якби не Опара – зі своїми сотнями тисяч – хтозна… Може, нехитра фінансова піраміда в Приютівці, де, між іншим, кілька років тому на хабарі в 50 тисяч гривень «взяли» сільського голову, росла б і далі та приносила бонуси за вигадливість і ризикованість касирам дотепер. Сільського голову, відчайдуха, котрий встановив тарифи на відкриття торгових точок у селі, розкрили за кілька днів, а осіб, причетних до цих махінацій, вивести на чисту воду не можуть і досі.

На підставі зібраних міліцією фактів суд прийшов на висновку, що в процесі слідства допущені помилки, за справу взялася прокуратура… Ба, вже й у самому банку відповідальні особи, якщо вірити прес-секретареві центрального офісу Ярославі Титовій, зацікавлені в якнайшвидшому встановленні істини. – Як тільки стало відомо про зловживання, – каже вона, – ми звільнили з посад винних – касира й старшого касира приютівського відділення. Ми просимо прокуратуру прискорити слідство і, якщо судом буде винесене рішення на користь вкладників, компенсуємо людям усі втрати.

Хто жертва, хто потерпілий?

– А тим часом Ощадбанк сам подав до суду на підозрюваних у шахрайстві і, хоч ми і вважаємо винними в розтраті наших грошей установу, а не конкретних людей, гроші на депозити нам ніхто не повертає, – дивується такій, здавалося б, шкідливій для іміджу банку, котрий асоціюється з фінансовою політикою і безпекою держави, ще один обманутий вкладник, Олександр Басов. – У мене поцупили 35 тисяч гривень. Я так само, як і Борис (Опара – авт.) заздалегідь попросив, щоб дівчата підготували мені потрібну суму до певної дати – зібрався купувати авто. А що було далі, ви вже знаєте. Але ж мені байдуже – хто взяв ті гроші, я їх довірив банкові. А тепер поясніть мені, чому так рідко відбуваються судові засідання. Люди вмирають, так і не діждавшись своїх грошей, а прокуратура все збирає факти. Обоє касирів гуляють на свободі і, між іншим, не ховаються від людей…

– Вдають із себе жертв, – підтримує колегу, колишнього шахтаря (всі троє чоловіків, з якими я спілкувався – колишні гірники, працівники зруйнованого об’єднання «Олександріявугілля» – авт.) в недалекому минулому сільський голова Приютівки Юрій Іванченко. – В мене на рахунку було відкладено 41 тисячу 580 гривень. Два роки тому я вирішив зняти дві тисячі, маючи намір переказати їх доньці, котра винаймає квартиру в Києві, а мені кажуть: «У вас недостатньо коштів на рахунку!» Дотепер, щоправда, банк мені всі кошти, крім 400 гривень, які так і не можуть знайти по документах, повернув. І пенсіонерам накопичення з пенсійних надходжень вернув, і комунальним службам перерахував украдені гроші. А депозити зависли. Ще одне дивує. Чому банківське керівництво не задавалося простим питанням – з яких таких стимулів обоє працівниць відділення банку, працюючи офіційно на півставки, знаходили в собі стільки завзяття й трудового ентузіазму?!

Імідж – це не все

–У мене більше дванадцяти тисяч украли, – розповідає чергову сумну історію Раїса Афанасьєва. – Ми сьогодні обговорюємо усе це між собою й намагаємося зрозуміти, на що ті дівчата розраховували. До речі, по одній із них таки було помітно, що в кишені завелися серйозні гроші. Машина, квартира, з розмахом відсвяткувала весілля сина… А друга, мабуть, і брала, та без усякого толку. Не йшли їй на користь чужі гроші – совість, видно, мучила…Куди ми вже тільки не зверталися, щоб добитися компенсації. І прокуратуру району пікетували… Та все марно. Мабуть, не хочуть наші слідчі органи мати справу з банком. А те, що ці гроші нам з неба не впали, нікого не хвилює. Приміром, я хотіла, продаючи розсаду, худобу.., зібрати доньці на квартиру в Олександрії. А оскільки мені зразу відбили це бажання, то руки й опустилися. Старих людей жаль, які носили за звичкою гроші, аби вдома не тримати. Після розпаду Союзу вони вже зазнали були подібного потрясіння, а тепер знову. Он Шинкаренки наскладали на одному рахункові 25, на другому 35 тисяч гривень. Не знаю, чи їм повернули. Сусідці моїй, бабі Маші, 30 тисяч віддали… Не подобається те, що банк відсторонився. В нього ж є своя служба безпеки тощо. Могли б все вияснити, розрахуватися. Навіщо їм погана слава?

Валерій Скороход, спеціально для Першої електронної

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*