Важливо

Краматорськ-Кіровоград: чим сьогодні живе звільнене від сепаратистів місто

Місто машинобудівників і трудівників. Місто, де гармонійно поєднується любов до спорту, КВНу, торгівлі, заводів та парків. Ще зовсім юне, як для українських міст, воно встигло пережити вже не одну війну та побувати під владою різних керманичів – Російської імперії, УНР, СРСР, України, ДНР, знову України, у складі якої з 13 жовтня 2014 оголошено тимчасовим центром Донецької області. Але куди б не заносили його нелегкі життєві шляхи, як би не змінювався геополітичний розклад, Краматорськ все одно лишається невід’ємою частиною України. Аж надто багато у нас спільного…

Перша електронна наприкінці травня на власні очі побачила  прифронтове місто східної України, поспілкувалася з місцевими активістами, які показали і навчили бачити «іншу» сторону Донбасу – світлу, теплу, не заплямовану «рускомірними» міфами та російською пропагандою.

Читайте також: Кіровоград-Донбас: різними мовами про єдине

Краматорськ завжди був не як Донбас

У другій половині XVII-початку XVIII століття ця частина Слобожанщини масово заселювалася козаками з Гетьманщини, кріпаками з південних районів Московії та Мордовії. Як пише Владислав Коцаренко у книзі «Краматорская быль», на межі ХVІІІ–ХІХ століть відбулося масове заселення та освоєння сучасної території Краматорська – з Наддніпрянщини і центральних губерній Росії сюди втікали селяни, рятуючись від гніту польських, російських і українських поміщиків. А от до складу Донецької області Краматорськ було включено лише 1932 року. До цього місто входило до Харківської області Бахмутського округу та Ізюмського повіту Слобідсько-Української губернії. Вперше краматорські жителі почали долучатися до «європейських стандартів» наприкінці ХІХ століття. У цей час сюди переїжджали європейці, щоб будувати заводи. Наприклад, підприємство важкого машинобудівництва Старокраматорський машинобудівний завод (СКМЗ), заснований у 1896 німецькою фірмою В. Фіцнер і К. Гампер. Після німців розбудовувати теперішній Краматорськ приїздили поляки, чехи, бельгійці. Крім будівництва заводів європейські «переселенці» не забували поширювати серед місцевого населення також свою культуру.

Та не промисловістю єдиною. У місті функціонує ряд вищих навчальних та середніх спеціальних закладів, які і продукують критично мислячу місцеву інтелігенцію. Місцевий активіст Роман Папирін розповідає, що Краматорськ за позицією та настроями населення завжди відрізнявся від інших територій Донецької області.

«Краматорськ завжди був містом, думка якого не співпадає з позицією всього Донбасу. Наприклад, на президентських виборах 2010 року жителі донецьких міст 90-99% своїх голосів віддали за Януковича. Краматорськ відрізнився і тоді – за майбутнього Президента проголосували 70-72%  жителів міста, які прийшли на вибори. Теж не надто низький результат, але у порівнянні з результатами на інших територіях, відрив суттєвий. І це не зважаючи на  активну агітацію та фальсифікацію результатів, – говорить Роман Папирін. – Причина такої відносно слабкої підтримки «Партії Регіонів» у Краматорську в тому, що тут сформувався відносно стійкий прошарок середнього класу. У 90-их роках, коли були масові скорочення на підприємствах, частина людей пішла у торгівлю – відкривали свої підприємства.  До того ж у місті існує значний прошарок інтелігенції, яка вміє критично мислити».

Розбомблений сепаратистами будинок у центрі міста і досі не відреставрований

«У сєпарів будь-яка атака починалася з інформаційної хвилі»

Окупація Краматорська фактично почалася 12 квітня 2014 року, коли група російських диверсантів під керівництвом кадрового офіцера ГРУ ГШРФ Ігоря Стрєлкова (Гіркин) захопила Слов’янськ. Тоді в інтерв’ю сайту «Свободная пресса» Гіркин зазначив, що до моменту прибуття його диверсійної групи з 52 чоловік у Слов’янськ, їх вже чекали 300 місцевих «активістів».

«Відразу ми з’єдналися з цією групою, і пішли на штурм УВС. Через дві години ми взяли УВС, ще через годину – СБУ. Тодішня міська влада дотримувалася нейтральної позиції, ми зайняли її без бою. Відповідно, до обіду все місто було в наших руках», – повідомив Гіркин. Він додав, що Краматорськ був зайнятий через два дні групою терористів з 28 чоловік. «Вони нас могли передавити просто як мух. Але такого не сталося…», – прокоментував диверсант дії українських силовиків.

У Краматорську російські терористи серед місцевого населення потужної підтримки не мали. Але незважаючи на це, місто здалося йому самостійно. І це при тому, що на той момент у Краматорському міськвідділі міліції працювало 475 осіб. Також працювали управління СБУ, дві прокуратури, відділ державної служби охорони, а на аеродромі знаходилася 85-а комендатура (охорона аеродрому) і деякі підрозділи спецназу.

Корінний житель Краматорська, який бачив усі ці події на власні очі, розповідає, що захоплення Краматорська почалося за кілька місяців до окупації. У лютому по місту почали розгулювати люди з російськими прапорами, які організовували проросійські мітинги. Почали з’являтися невідомі особи, які видавали себе за місцевих.

«Проросійські мітинги почалися з декілька місяців до окупації – ще у лютому 2014 року частина краматорців почали ходити по місту з російськими прапорами, влаштовували мітинги на площах. СБУ  робила вигляд, що нічого не відбувається. Поступово ця ситуація все загострювалася і загострювалася, – розповідає Роман Папирін. – У цей час з’явилося багато приїжджих. Я особисто помічав немісцевих у футболках з російським гербом. Вони ходили по місту, оглядали його, запитували дорогу, а свої запитання виправдовували тим, що мовляв, місцеві, але забули де площа чи туалет».

“У сєпарів будь-яка атака починалася і закінчувалася з інформаційної хвилі, – додає Роман. – Вони обстріляли місто і одразу ж починають пускати хвилю дезінформаіції – мовляв, то «Правий сектор» чи українські військові образилися місцевих жителів, тому й обстрілюють мирне населення».

Бліндаж на горі Карачун, де ховалися українські військові від обстрілів сепаратистів

Зараз Краматорськ лякає «рускій мір» українськими прапорами

Зараз Краматорськ і навколишні містечка фактично потопають у жовто-блакитній символіці. Місцеві активісти жартують, що це такий у них оберіг від нечистої сили. Говорять, що проросійськи налаштовані мешканці бояться української державної символіки, як чорт ладана.

«Ситуація зараз така – місто не має єдиної думки. Сіра маса дивиться українські канали, але перебуває у російському просторі. Її легко активізувати – будь-який соціальний тиск і все – народ готовий бунтувати, – розповідає один з активістів. – Але є й позитивні зрушення – мистецькі. Раніше такого культурного проукраїнського вибуху не було. У нас працює львівська молодіжна платформа «Вільна хата», яка організовує у місті концерти українських виконавців, запрошує сюди письменників, громадських та політичних активістів з усієї України».

Центральна площа Краматорська

Також у місті діє потужна вірменська община, яка тісно співпрацює з українською. Загальна кількість вірмен, які проживають на підконтрольній Україні території Донецької області, близько 15 тис.

«Днями ми створили культурно-освітній вірменсько-український центр, на базі якого буде відбуватися культурно-освітній обмін досвідом між нашими двома країнами. За літо ми повинні підготувати спільний проект по дослідженню геноциду проти людства: голодомор України, геноцид проти вірмен Османської імперії. Учасники цього проекту з української сторони поїдуть у Вірменію, а з вірменської – приїдуть до нас, у Краматорськ», – розповідає очільник Краматорської вірменської общини Ваге Маміконян.

Голова «Федерації футболу північного Донбасу» Роман Папирін переконаний, що зараз у Краматорська та всіх підконтрольних Україні східних регіонах є реальний шанс переродитися – повстати як фенікс із попелу.

«Наш регіон зараз має статус перспективного розвитку. Я був у Житомирі, Черкасах, Кривому Розі –люди там живуть так само, як і жили до цього. У нас зараз дещо інша ситуація – на Донбас зараз закачується багато коштів – і з державного бюджету, і у вигляді закордонних грантів. Люди з інших території України думають, що тут небезпечно, що сюди не варто їхати, що тут якісь сепаратисти живуть… Насправді все зовсім не так – люди повинні сюди приїжджати, нести світлі думки та українську культуру, робити життя кращим, – говорить Папирін. – Наприклад, японці видають гранти по створенню нових робочих місць, до 15 тис. доларів – на розвиток малого бізнесу, закачують кошти ООН. На казначейських рахунках України назбиралося на розвиток регіону 3 млрд грн. Зараз прийняли законопроект про розблокування казначейських рахунків і всі ці кошти підуть на розвиток звільнених територій. Це величезний бум, перспектива. Не можна допустити того, щоб ці кошти розійшлися по кишенях олігархів».

Роман переконаний, що українці зараз повинні потроху відходити від волонтерства і почати розбудовувати економічну міць держави.

«Звільнені території можуть стати потужним імпульсом для економічного розвитку держави», – стверджує Папирін.

І наостанок

За кілька десятків від Краматорська, поблизу Слов’янська, знаходиться сумнозвісна гора Карачун. Саме біля неї 24 червня 2014 року, невдовзі після зльоту, з ПЗРК терористи збили український військовий гелікоптер Мі-8, в результаті чого загинуло 9 осіб. Серед них і двоє військових з Кіровоградщини – Олександр Кондаков та Олексій Волохов. Нагадуванням про ці трагічні події служить символічний меморіал пам’яті, облаштований українськими волонтерами та місцевими активістами. Зараз стратегічний об’єкт (гора та нова конструкція вежі зв’язку, яка ще не встановлена) охороняється бійцями батальйону «Київ-2». Вони оптимістично оцінюють ситуацію.

«Зараз мало людей їздить сюди. Як-не-як – стратегічний об’єкт. Але тут поки спокійно. Час від часу сюди приїздять волонтери, місцеві активісти. Люди усміхаються щиро, немає посмішок крізь зуби, як було раніше. Місцеві почали потроху нам довіряти, бо бачать, що робиться там (ДНР/ЛНР – ред.), – розповів боєць із позивним Сенсей.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*