Запропонував своє життя в обмін на звільнення екіпажу: історія військовополоненого Романа Мокряка

Роман Мокряк та інші українські моряки у Лефортовському суді

Це історія військовополоненого моряка з Кіровоградщини Романа Мокряка, одного з 24 захоплених військами Російської Федерації біля Керченської протоки 25 листопада 2018 року. У спецпроекті “Прямого” батьки та близькі розповіли історію хлопця, щоб кожен громадянин знав, який шлях пройшов один із українських героїв.

Про це повідомляє Перша електронна газета.

Якщо і є сила, здатна передати відвагу та мужність, то ця сила точно криється у батьківських генах. А інакше як пояснити життєвий вибір 32-річного старшого лейтенанта, капітана броньованого артилерійського катеру “Бердянськ” Романа Мокряка? Замість звичайного грального майданчика – цілий флот та батьків корабель. Замість забавок з однолітками – компанія офіцерів та море пригод і небезпек.

“Підеш на флот? Піду, батя. Ти був і я піду”, – пригадує батько військовополоненого моряка Микола Мокряк.

Та перш ніж продовжити династію моряків, Роман пішов до вишу, аби здобути історико-географічну освіту. І тільки згодом терези вибори назавжди схилились в бік військової служби.

“Ось у цьому класі навчався учень Ромочка Мокряк. Рома був тихий і спокійний хлопчик, але він був дуже романтичний. Він любив читати про море, про подорожі. І, мабуть, так, можна було сказати, що професія все-таки буде в нього якась романтична”, – розповіла вчителька військовополоненого моряка Оксана Синьоок.

Та романтика дуже скоро закінчилася. Родина, ціла країна та рідний флот Романа Мокряка опинилися під загрозою. В найболючіший момент нашої сучасної історії з іншого берега Чорного моря в наш дім вдерся ворог. У 2014-му в Криму Роман служив на єдиній українській субмарині “Запоріжжя”. Ще у лютому того ж року, коли на півострів увійшли “братські” “зелені чоловічки”, аби забрати все, що їм не належить, Роман просто з лікарняного ліжка зірвався, аби повернутися на свій підводний човен та дати відсіч ворогові.

Читайте також: Андрій П’ятов написав лист полоненим українським морякам

Судно швидко оточили окупанти. Довкола субмарини вони кидали шумові гранати та вели переговори, аби українські військові з піднятими руками здалися. Та у відповідь Роман Мокряк відправив їх за адресою, де їхнє справжнє місце, але яке цензура не дозволяє повторити.

“Він дуже добрий. Він із моїх трьох, мабуть, найдобріший. А якщо розізлити, то… удержу нема”, – розповів батько військовополоненого моряка Микола Мокряк.

Історія пам’ятає тисячі анексій. На її сторінках десятки піднятих та впавших прапорів. Та єдине, чого вже ніколи не змінити та не повернути – це втрачена честь та гідність тих, хто, опустивши очі, йшов в обійми ворога… Але, на щастя, він зовсім іншої крові.

А вже згодом, коли ворог вийшов з берегів моря ще й на суходіл, родина Мокряків ледь не в повному складі пішла захищати свій дім. Батько три роки відслужив добровольцем в АТО, мама – волонтер, яка всією Україною збирала допомогу для армії, тоді як Роман спочатку перейшов на службу до ракетного човна “Прилуки”, а вже у 2016-му прийняв командування новозбудованим малим броньованим артилерійським катером “Бердянськ”, на який за два роки потому росіяни здійснили напад.

Тоді у Керченській протоці окупант накрив хвилею прицільного вогню саме “Бердянськ”. І саме на кораблі Мокряка було троє поранених. Тож командир мав врятувати не просто човен, а й життя своїх підлеглих. У в’язниці Роман зробив пропозицію слідству, від якого ФСБ і досі не може отямитись. Мокряк запропонував своє життя та свободу в обмін на звільнення всього екіпажу “Бердянськ”. Запропонував росіянам, які своїх військових кинули в українських тюрмах, які своїх ховають у безіменних могилах, які залякують родини російських офіцерів, що безславно загинули на Донбасі, якщо ті хоч словом обмовляться про їхні смерті.

Роман Мокряк своїм прикладом показав, що таке бути, а не прикидатися справжнім офіцер. Адже командир вважає, що саме він один відповідає за те, що відбувається на борту, тоді як екіпаж лише виконував його накази і не може бути притягнутий до жодної відповідальності.

“Звичайно, дуже хотілося б самому поїхати, побачити, поговорити з ним, доторкнутися до дитини. Вони виконували свій обов’язок. І я не розумію, чому для всього світу вони військовополонені, а от для країни-сусіда вони кримінальні злочинці”, – розповідає мама Романа Мокряка Наталія.

Читайте також: У штаб-квартирі ООН виступила мати полоненого моряка з Кіровоградщини

Та важливо не те, ким вони є для інших. Важливо – хто вони є для нас. 24 герої, яких не змило море зради. 24 мужніх офіцери, подвиг яких точно надихне ціле покоління. Адже якщо вже такий могутній ворог цілий підрозділ кидає заради нападу на лише три українських кораблі, можна уявити їхній страх перед нашою багатотисячною армією таких же молодих воїнів, як Роман Мокряк.

“Коли діти кращі нас – це означає, що життя пройшло недаремно”, – відзначив Микола Мокряк.

Нагадаємо, полоненого моряка Романа Мокряка російський суд залишив у СІЗО.


Нагадаємо, 25 листопада 2018 року 24-х українських моряків затримали під час спроби переходу українських кораблів з Одеси до Маріуполя через Керченську протоку. Росія, всупереч міждержавному договору та міжнародному морському праву, перекрила прохід через протоку і здійснила напад на українські судна.

27 і 28 листопада у Криму українських моряків засудили до двох місяців ув’язнення.

Серед полонених моряків є двоє уродженців Кіровоградщини Роман Мокряк та Андрій Артеменко.

Андрій Артеменко та Роман Мокряк

Проти українських моряків фабрикують правопорушення передбачене частиною 3 ст. 322 КК РФ (незаконний перетин державного кордону), за яке “світить” 6 років колонії.

Роман Мокряк відмовився відповідати на питання співробітників російської ФСБ і «зізнаватися» на відео у злочинах, які він не скоював. А згодом заявив слідству, що вимагає поводитися із моряками, як із військовополоненим. Наш земляк вимагає звільнити членів екіпажу катера “Бердянськ”, адже лише він, як командир, несе відповідальність за усі події на борту корабля, а моряки виконували його наказ.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар