«Якщо Господь не допоможе, марно трудитися людині», – колись так говорив пророк Давид. І якщо цей вислів трішки перефразувати, то лиш проведінням Божим змінилося життя нашого земляка, колишнього настоятеля храму, що у с. Куколівка Олександрійського району, отця Митрофана. Справа в тім, що, виконавши свою духовну місію на Олександрійщині, ієромонах вирушив до сусіднього Світловодського району, у село Талова Балка, де нині відновлюється одна з найвизначніших пам’яток архітектури XIX сторіччя, що охороняються державою. Йдеться про Свято-Преображенський собор. Тут разом з іншими монахами Митрофан долучився до відновлення святині. Наша з ним зустріч хоч і була випадковою, але – значимою. Саме після неї з’явилася ідея розповісти читачам про унікальну і неповторну талівську церкву.
Враження, що залишаються на роки
Поїздка до Талової Балки, організована для олександрійських паломників та туристів, мала бути насиченою й цікавою. Так, принаймні, запевняли її організатори, представники Православного батьківського комітету. Короткотривала подорож до сусіднього району в дійсності виправдала всі можливі й неможливі сподівання її учасників. Та виявилася напрочуд натхненою. Від перших хвилин у цьому селі все довкола заворожувало. Здавалося, що сама природа потурбувалася про те, щоб серед безмежного степу пролягла широкопола підковоподібна балка з величним пагорбом у центрі. А в долині – мальовниче озеро, по краях якого запашні луки та змішані галявини листових і хвойних лісів. Дивовижне ландшафтне поєднання. Дивовижне й неповторне, окрасою якого є велична православна церква, що здіймається над пагорбом в центрі мальовничого й, до слова, малолюдного села. За програмою подорожі спершу всі ми були запрошені на молитву, потім огляд й ознайомлення з історією старовинної святині, а на завершення – смачне частування в монастирській трапезній.
Читайте також: Кіровоградщина історична: протистояння імперії та козаків
Візитівка вимираючого села
Кажуть, що візитівками багатьох країн світу є їхні неповторні храми. Ці неймовірні і часто унікальні витвори людських рук є пам’ятками, які надовго залишаються в людській уяві. Саме таким для багатьох паломників, яких доля так чи інакше приводила у Талову Балку, є Свято-Преображенський храм. Велична архітектурна перлина, натхненна вірою сотень людей, вражає своєю красою й монументальністю, нагадуючи розкішний панський маєток. І це при тому, що майже сторіччя церква пустує. Недіюча. Зруйнована й забута. Мовчазна. Втім, у будь-яку пору року – розкішна. Дивовижну історію її забудови олександрійцям після богослужіння переповів саме ієромонах Митрофан.
Талова Балка: п’ять хвилин від Озер
Щоб дістатися в Талову Балку з Олександрії і своїми очима побачити храм, треба здолати шлях, як мінімум годину їзди автобусом. Від Озерської сільської ради Світловодського району всього 5-10 хвилин в дорозі. Що цікаво, унікальне за своєю історією село, сьогодні практично припинило своє існування. У далекому 1886 році (тоді це був центр Таловобалківської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії) у селі мешкало 1577 осіб на 255 дворів. Існувала православна церква та 4 лавки. З року в рік кількість місцевих – зменшувалася. Непомітно, але відтік населення до сусідніх Озер та Миронівки призвів до запустіння села. На даний час в ньому проживає до 30 осіб на вісім-десять житлових будинків, та й то мешкають у них переважно пенсіонери. Останні роки демографічна ситуація в селі лише погіршувалася. Змінилася вона тільки з відродженням старого храму. Тоді село потроху почало оживати.
Новий виток в історії талівської святині
Деякі з найбільш вражаючих всесвітньовідомих церков і соборів прикрашають місце свого розташування десятки років, а деякі уже й більше кількох тисячоліть. Свідком популярних історичних подій протягом двох віків є і храм в Таловій Балці, який став діючим з 1806 року. Історія його забудови й подальшого розвитку, як і життя людського, строката і різнопланова, сповнена багатьма подіями. Новий виток у ній розпочався у 2012-му. На той час з Кривого Рогу в Талову Балку приїхало троє монахів на чолі з отцем Серафимом. Священник розповідає, що тоді храм знаходився в жахливому стані, й словами не передати. Про те, що поряд з ним колись розташовувалося кілька монастирських корпусів, мова не йшла, адже давно ці споруди припинили своє існування. А тому в селі для житла монахи придбали собі кілька стареньких хатин. І відтоді взялися за благоустрій церкви. Вивезли сміття та цеглу, яким вона була завалена, вирубали чагарники. Але за реставрацію не бралися, бо, по-перше, треба було відновити документи на будівлю, а, по-друге, – коштів на її відновлення не було. У результаті, спершу поблизу напівзруйнованої святині звели невеличкий дерев’яний храм, що став діючим восени 2013-го. По сей день у ньому проводяться богослужіння. А десь з весни 2014-го завдяки небайдужим людям приступили до реставрації храму.
Читайте також: Темний бік Чорного озера на Кіровоградщині – вигадки та реальність
Шлях до відродження
Нині самобутня перлина у прямому сенсі «увінчана» дерев’яними лісами. Тут тривають зовнішні й внутрішні реставраційні роботи. Вже навіть вікна вставлені. Завершується відновлення куполів. Але, в цілому, роботи ще дуже й дуже багато. З десяток монахів та стільки ж небайдужих мешканців села, виправляючи трагічні помилки своїх предків, не покладаючи сил працюють над відродженням зруйнованого храму. Переважно це ентузіасти, які хочуть пов’язали своє життя з чернецтвом і служінням Богу. Та й кожному, хто до них приєднається – дуже раді. Можливо згодом, як розповідає Митрофан, при церкві в Таловій Балці почне діяти повноцінний чоловічий монастир. Поки ж це лише невеликий скит. Місце для чернецтва тут підходяще. Ані тобі метушні, ані зайвого шуму. Все довкола сприятиме внутрішньому духовному зростанню. Окрім того, монахами створені необхідні умови для життя. Є у них невелика ферма, де утримується кілька корів, своя пасіка й городина. За рахунок цього вони й живуть. Роботи їм і по господарству вистачає.
У духовному житті свої закони
Досвідченні святі отці часто наголошують, що у духовному житті свої закони, бо всім управляє Господь. Не підлягає сумніву й те, що рано чи пізно Свято-Преображенський собор засяє своєю первозданною красою. До цього, говорить Митрофан, потрібно посилено працювати ще два-три роки. Та найважливіше, щоб знайшлися ті, кому не байдужа його доля і підтримали матеріально. До речі, останні два роки в Талову Балку до зруйнованої церкви приїздить все більше і більше православних вірян та й просто туристів, які так чи інакше сприяють її відновленню. А цього літа монахи вперше приймали тут світловодських школярів, яким забезпечили і проживання, і харчування, і відвідання богослужінь та навіть недільної школи. Звичайно ж, знайомили гостей з історію розвитку села та створення церкви. А бажаючим навіть організовували риболовлю в місцевому озері.
Про що мовчить твоє серце, святине?
Перший камінь у будівництво Свято-Преображенського собору закладено 19 травня 1803 року. Зведено й освячено його за три роки. Все це дякуючи старанням Федора Артемійовича Боровського – славетного генерал-майора, який брав участь у всіх бойових походах Олександра Суворова. Відомо, що його життя проходило у Петербурзі, при дворі. Був він заможною людиною. І фактично до наших днів в Державному Російському музеї в Петербурзі зберігся його портрет, написаний знаменитим російським художником Боровиковським. Будівництво собору воєноначальник розпочав після того, як відійшов від справ і за два роки до того, як приїхав у свій маєток, в Талову Балку, яку отримав від Катерини, як рангову землю. На той час, це був перший кам’яний храм в Олександрійському повіті. І без перебільшення, один із найвеличніших і найкрасивіших, гідних бути окрасою будь-якої столиці. І все завдяки тому, що його засновник був не лише заможною, а й високодуховною людиною, що мала і можливості, і бажання збудувати таку красу. Та, на жаль, до кінця будівництва Федір Боровський не дожив. Добудовував церкву брат Іван Артемович Боровський – землевласник сусіднього села. Він же її і освячував. А Федір Артемійович був похований у склепі, що знаходився під храмом. На жаль, в 90-ті роки він був зруйнований і пограбований. Мощі Боровського не збереглися. Але храм таїть ще чимало таємниць, бо під ним є підземелля. Цю інформацію підтверджує і Серафим, і Митрофан. Обидва сходяться в думці, що після того, як церкву відновлять, варто буде провести археологічну розвідку і, можливо, відновити ці старі тунелі, але зараз вони захаращені, напівзруйновані та небезпечні.
Читайте також: Несолодкі сільські будні чи Зубожіле багатство Мюдівки (ФОТО)
До речі, за даними провідних дослідників, церкву збудовано за проектом архітектора Родіона Казакова. У Москві, на Варварках, на 99% стоїть така самісінька святиня. Московська, щоправда, побудована в 1804-му, а наша – в 1806-му. Це дозволяє припускати, що існував один проект і за ним було побудовано два собори. Принаймні, на такій думці сходяться досвідчені архітектори. Відкидати її тим більше варто, враховуючи зв’язки та коло людей, з якими за життя спілкувався Федір Боровський.
Коли церковний передзвін стало нечутно
Десь на початку 1920-го року церковний передзвін в Таловій Балці стало нечутно. Церкву зачинили. А до того, в народі її називали «п’ятикутка», оскільки поблизу було ще три приміщення, які слугували монастирем. Під ними розташувалися монастирські келії. До слова, святиня пережила й Другу світову війну. Німці не наважилися її руйнувати і навіть своїх полеглих бійців хоронили на схилах пагорба, де вона збудована. А пізніше їхні потомки ще не один рік приїжджали в Талову Балку за останками полеглих вояків. У 30-х роках радянська влада перетворила церкву в склад для зернових, але на стінах до цього часу збереглися фрески з образами чотирьох євангелістів. Відтоді церква стоїть пусткою. Але постійно «обростає» старовинними переказами та переповідками. Цікавий факт із розповідей місцевих, що церква настільки глибока, наскільки – висока. Про це свідчать й архівні документи. Під землею є ходи, що ведуть до озера, у яких була розроблена система лампадного освітлення, але переконатися в достовірності цих даних – поки що на сто відсотків неможливо. Хоча отець Серафим розповідає, що є під церквою два захаращені тунелі, які ведуть в різні напрямки. Їхня археологічна розвідка – тільки в планах.
Тил для обозу Богдана Хмельницького
З переказів місцевих старожилів, назва села Талова Балка походить від словосполучення «Тилова балка», адже саме тут проходив обоз Богдана Хмельницького і коли він наступав на Жовті Води із Суботців утворився такий собі тил. Саме звідти й пішла однойменна назва. Та більшість оповідок, пов’язаних із цією місциною, перевірити сьогодні практично неможливо. Єдине, що з впевненістю можна сказати, такі села повинні притягувати до себе натовпи туристів: краєзнавців, літературознавців, мистецтвознавців, християнських паломників. Так, в дійсності і стається. Інше ж питання, чи всі з них зможуть повноцінно збагнути глибину історично-ландшафтознавчої філософії Талової Балки, прекрасного куточка на землі, шлях до якого, приведе у храм.
До речі, сьогодні, 11 жовтня, центральний купол та хрест Свято-Преображенського собору були освячені.
Читайте також: Там, де заходило сонце козацької слави
Подалі від міської суєти
Час відведений на наше з знайомство з талобалківським собором та мальовничою сільською місциною сплинув непомітно. Та все ж у душі лишилося непереборне бажання повернутися туди знову. Тиша й спокій, що панує в крихітному селі, спонукає ще раз і ще раз згадати цю первозданну красу, яка дозволяє заховатися від міського галасу та суєти. Монахи із приємністю запрошують сюди бажаючих. Тут можна й відпочити, й збагатитися духовно та морально. А також пройти обряд хрещення чи вінчання. Приїздіть! Не пошкодуєте. Житло, харчування, відвідування молебнів та незабутні враження – гарантовані.
Звертатися можна до настоятеля Серафима, тел. 097-431-35-61.
Наталія Луценко для Першої електронної газети.