Учора, 17 листопада, у Львівській майстерні шоколаду відбулась авторська зустріч з сучасним українським письменником Тарасом Прохасько.
У кав’ярні не проштовхнутись: приміщення заповнене відвідувачами. Серед гучних розмов майже ніхто і не помітив як увійшов прозаїк. Лише декілька осіб одразу підійшли особисто привітатись і отримати підпис на щойно куплених книжках.
Варто віддати належне Прохаськові: незважаючи на те, що вже час починати зустріч, він нікому не відмовив у коротенькій розмові-фото-автографові. Хоча втома була помітна не тільки у очах, а й у всій поставі письменника.
Перше ж питання, «Чому саме кротики?», розкриває ставлення автора до не тільки до дитячої трилогії про кротів («Хто зробить сніг?», «Куди зникло море», «Як зрозуміти козу»), а й до проблеми істини.
«Це не кротики. Це життя. Кроти невидимі і мають більше таємниць, – розповідає Тарас. – Дуже легко любити симпатичних. Ми забуваємо про те, що є багато інших форм краси, досконалості , та й взагалі життя».
Розповідаючи про дитячу літературу в Україні, Тарас Прохасько відзначив, що дуже часто якість вмісту книги і книжкове оформлення кардинально різняться: «Не рідко якісна дитяча література і дитяча книжка не перетинаються. Тепер є тенденція до розвитку книжкової індустрії. Але не можна порівнювати книжкову індустрію і книжкове наповнення. Незважаючи на особливі українські проблеми, не варто забувати що ми включені у загальнолюдські проблеми. Революція, демократія. З’явилось багато голосів і роль автора нівелюється».
Впродовж усієї зустрічі відчувалось, що для дорослих письменник пише філософічну прозу, адже кожна його відповідь чи зауваження змушували присутніх замислитись над тими чи іншими вічними проблемами. Таке глибоке внутрішнє наповнення автора не могло не вплинути і на його дитячі книги.
«Дітям цікаве те, що стосується їх самих. Коли вони можуть ідентифікувати себе з якимось героєм. Література має натякнути чи переконати у тому, що все, що відбувається навколо нас – усе необхідне, – розмірковує Прохасько про повчальність. – У звірячому житті сутність тварини є абсолютною правдою. Жоден вчинок, навіть поганий на наш погляд, не є злом, бо це є витвором тієї сутності. Тому кожен нормальний горобчик знає, що сидіти надто близько до кота, який спить – не варто».
Про своє місце у дитячій літературі і те, чим саме вона приваблює дорослих письменників, автор відповів, що зараз майже не існують «супер авторитети» серед дитячих письменників. «Літератор має щастя вкладати себе у різних героїв. Якесь бобренятко на загаті – то є я. І зайченя Мартін – теж я», – стиха посміхається Тарас.
У залі не лунали оплески. Атмосфера меланхолійного, але разом з тим інтимного доторку до дійсності заворожувала усіх присутніх. Запитань було безліч.
Складнощі у написанні дитячої літератури письменник пов’язує з різницею у життєвому досвіді: «Художня книжка – не таблиця Брадіса. Кожна книга у іншої дитини викликає інші питання, іншу реакцію. Це як збиратись з дитиною у довгі мандри і навантажити її наплічник зі свого. Розумієш, що улюблену гирю ліпше не класти».
Після зустрічі залишились змішанні відчуття і думки. Дитяча література, в інтерпретації Тараса Прохаська, виявилась не лише повчальною казочкою. Авторський вечір змусив глибше зазирнути у себе і усвідомити, що наше життя і уявлення про норму є лише однією з багатьох версій норм.
Текст: Катерина Білоконь
Фото: з мережі фейсбук