Серед глобальних проблем розвитку української освіти слід виділити питання функціонування сільської школи. Так вже склалося історично, що в маленьких населених пунктах школа у всі часи була і є особливою.
Утім, нині чим далі, то все частіше освітні заклади в селі стикаються з комплексом проблем, які перш за все зумовлені низьким рівнем життя й зайнятості сільського населення, територіальною роздрібненістю населених пунктів та незадовільною демографічною ситуацією. Та навіть за таких умов не втрачається значимість сільських шкіл, бо для малих територіальних громад вони – символ майбутнього. Тож, коли постає питання їхнього закриття,непросто доводиться місцевим мешканцям, щоб хоч якось зберегти свій віддалений острівець знань. А закриється школу в селі, то й села на мапі вже не знайдеш. Правду кажуть старі люди, що село без школи, то як церква без хреста…
Й до школи я вже більше не піду…
Не так давно про це своїх батьків сповістили школярі – початківці з Дівочепільського НВК, що на Олександрійщині. Скоротити навчальний процес у зимовий період тут наважились через економію блакитного палива і недостатню кількість учнів. І по цей день для дівочепільців та районної влади питання реорганізації школи є найбільш болючим, адже попри всі можливі варіанти збереження навчального закладу не виключено, що вже найближчим часом його таки доведеться закрити.
Головна ж проблема в тому, що на опалення приміщення школи в сільраді коштів обмаль, та й учнів на пальцях злічити. До того ж у цьому році першачків не набрали. Що й казати, сільська рада невелика, налічує чотири маленьких села на 256 дворів, з чисельністю 475 осіб. На загальну кількість дорослого населення лише 35 школярів, які донедавна відвідували свій місцевий осередок знань – Дівочепільський НВК. Але це було до того часу, поки в селі існувала дев’ятирічка, а останні роки тут залишилась лише початкова школа, яку фактично відвідувало дев’ятеро школярів (троє – 2-й клас, двоє – 3-й, четверо – 4-й). Працювало в закладі й три педагоги. А нині щодня діти вимушено долають практично 8 км шляху, щоб здобути знання в іншому навчальному закладі. О 6.45 ранку вже чекають шкільний автобус (придбаний за державний кошт у рамках Всеукраїнської програми «шкільний автобус»), який відвозить їх до сусідньої Олександрівки, а надвечір, о 15.30, знову повертається в Дівоче Поле. Наразі вирішується питання, щоб трохи змістити графік виїзду дітей з села, адже заняття в школі розпочинаються о 8-й ранку.
Вчитися нікому
Донедавна затишні класи Дівочепільської школи відвідувала достатня, як для сільської місцевості, кількість дітей. Колись тут була дев’ятирічка, розрахована на 60 і більше учнів.
«Ще 5 років тому в школі навчалося 34 дитини, було дев’ять класів, але останнім часом демографічна ситуація різко погіршилася, – розповідає директор Дівочепільського НВК Тетяна Смоляр. – Тобто до 2012 року діти мали змогу здобувати неповну середню освіту, а наступні роки – лише початкову. Районне керівництво освіти вимушено реорганізувало навчальний заклад, залишивши чотирирічку. Немає кого виховувати, оце так біда, – переймається директор. – І вже в 2013-му році об’єднуємо дитсадок «Веселка» та Дівочепільську школу під єдиним дахом, в одному приміщенні, створивши Дівочепільський навчально-виховний комплекс (дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа I-го ступеня) Дівочепільської сільської ради. Та фактично протримався він теж недовго, бо цьогоріч ми зіткнулися із негараздами, пов’язаними із опаленням», – підкреслює Тетяна Вікторівна.
Перш ніж перевести дошкільнят у приміщення школи, зробили там капітальний ремонт: провели холодну й гарячу воду, облаштували санвузли, замінили котел, деякі меблі.
«Гарне просторе приміщення задовольняло нас повністю, – говорить керівник НВК, – тут великі коридори, 4 обладнаних учнівських кабінети, 4 затишні кімнати для дошкільнят, своє подвір’я, спортивний майданчик. Все добре, одне погано – дітей немає».
Виживають, як можуть
Рятівним колом для Дівочепільського НВК стало те, що другий рік на його базі діє дошкільна група, яку нині відвідує 17 дітей. «Свого часу малечу виховували в дитсадку «Веселка», де працювала об’єднана різновікова група, укомплектована вихованцями від 2-х до 6-ти років – розповідає Т. Смоляр. – Але останні роки приміщення дитсадка потребувало капітального ремонту, тому краще було відновити школу й об’єднати заклади, створивши навчально-виховний комплекс. Фактично в такий спосіб і поліпшили умови для навчання та виховання дітей. Про те, що згодом виникнуть проблеми з теплом, й думати не могли», – переймається керівник.
Раніше, коли в навчального закладу виникали фінансові проблеми, а недостатньою була ще й кількість учнів, то згідно з рішенням регіональних управлінь освіти, сільські школи закривали до кращих часів, а дітей – возили в села, де знаходились більші навчальні заклади. Але зараз закрити школу чи ні – вирішує сільська громада. І це мабуть справедливо – до усунення проблем малокомплектної школи районна влада підійшли з урахуванням європейських практик. Тобто фактично питання її утримання перекладено на плечі територіальних спільнот, які приймають рішення про подальше їх існування. Та коли грошей на школу в сільраді не вистачає, то її таки доведеться закрити. Ось так і в Дівочому Полі тепер школа без діла стоїть.
Порожні просторі класи
У наступному році Дівочепільській школі виповниться 46 років. І нині приміщення площею у триста квадратних метрів гуляє, і не чутно там дитячого галасу, не вирує в ньому життя… Тим часом, дошкільнят зі шкільного приміщення перевели знову ж таки до «Веселки». Директор зізнається, що й на наступний рік першого класу не наберуть, багато людей мігрує із села до міста, а підштовхує їх до цього безробіття, пошук кращої долі, яку люди вбачають поза межами сільської місцевості. Враховуючи невелику кількість дітей, не можна відкидати й питання собівартості навчально-виховного процесу, який наразі не з дешевих. Отож «шкільну тему» в селі тимчасово закрили, а порожні просторі класи для дошкільнят знайшли у старому дитсадку, який, до речі, відремонтували: встановили новий котел та бойлер, замінили батареї, обладнали санвузли. Підтримали сільчан у цьому питанні керівники підприємств «УкрАгроКом» та «Агродар-ЛТД» Анатолій Кузьменко та Анатолій Дорофєєв. Посприяв і керуючий відділку №6 «УкрАгроКому» Олег Павленко.
Врятувати школу
Прогнозувати перспективи розвитку й подальшої роботи дитсадка у Дівочому Полі – ще хоч якось можна, а от врятувати сільську школу, навряд чи вдасться. Щоб не залишити дітей без освіти, у селі реалізують державну програму «Шкільний автобус». І це погодьтеся, далеко не найгірший варіант, адже вивчаючи майбутні перспективи розвитку початкової освіти у вищезгаданому селі, стає зрозумілим, що демографічна ситуація найближчим часом тут навряд чи поліпшиться. Невтішна й загальнодержавна статистика, яка свідчить, що кожного року в Україні закривається кількасот шкіл, і що ж з цим поробиш, наразі – питання риторичне.
Наталя Луценко для Першої електронної газети.
Олександрійський район.