20 листопада 1943 року на території Петрівського району сталася подія, про яку в мемуарах Маршала Радянського Союзу І. С. Конєва вказано, що «у районі Кривого Рогу в долині річки Інгулець розгорнулася велика битва. Проте ворог, наштовхнувшись на потужну підготовлену протитанкову оборону військ 37-ї, 7-ї гвардійських армій та протитанкового резерву фронту, зазнав тут великих втрат: за два дні боїв було підбито 150 німецьких танків. Наступ противника затих і був зупинений».
Маршал проте не вказав, що Кривий Ріг було визволено тільки 22 лютого 1944 року, причому ціною великих втрат із обох боків. Про ті події нагадують братські могили та відкритий в 2011 році в Кривому Розі єдиний на території колишнього Радянського Союзу пам’ятник воїнам із офіцерського штрафного батальйону, які ціною своїх життів у смертельному бою спокутували невідомо яку провину перед Батьківщиною, але надовго були забуті.
Такому пам’ятнику варто бути й на території нашої області, а саме – в Петрівському районі, бо серед тих 10306 радянських солдатів і офіцерів, які загинули там у боях що тривали з кінця жовтня 1943 по середину березня 1944 року, були й воїни-штрафники. З підписаного командиром 15-го окремого штрафного батальйону гвардії майором Рудиком І.С. іменного списку втрат 1-ї стрілецької роти цього батальйону видно, що 20 листопада 1943 року в бою біля Водяного загинуло 18 штрафників-бійців у «колишніх» військових званнях від молодшого лейтенанта до майора. Лежать вони не увічненими в братській могилі серед 2699 воїнів Червоної Армії, з яких 1139 з установчими даними, а решта 1560– безіменні.
Серед нагородних матеріалів на учасників того бою вдалося знайти складену гвардії майором Рудиком І.С. бойову характеристику на рядового бійця 15-го ОШБ – колишнього капітана Антонова О.О., який отримав поранення, і згідно положення про штрафні батальйони підлягав повній реабілітації. Відновлений у званні старшого лейтенанта, воїн нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ступеню.
Василь Даценко, історик-краєзнавець, для Першої електронної газети.