
У подкасті «По-простому» журналістка Першої електронної газети Інна Тільнова поговорила із кропивницькою психологинею Оленою Каліман про шкоду проведення великої кількості часу в соцмережах.
На думку Олени Каліман, мозок сучасної людини адаптувався до великого масиву цифрової інформації, яку він споживає. Цьому сприяв розвиток інформаційних технологій – доступність інтернету та смартфонів, які дозволяють бути постійно на зв’язку і швидко реагувати на події.
«Як психолог я підтримую будь-які прояви особистості. Проте в багатьох людей існує страх пропустити щось важливе – це тривожний стан психіки, синдром втрачених можливостей, який формується завдяки перегляду соцмереж. Ми звикаємо до того, що це важливе нам приносить телефон у вигляді сповіщень, ми хочемо бути «в курсі», бути причетними до подій, які відбуваються в соціумі, подобатись, отримувати лайки і схвальні відгуки, а ще бути доступним до спілкування і швидко реагувати на коментарі чи повідомлення. Думаю, кожен впізнає тут себе. Якщо ви маєте сконцентруватись на виконанні якогось завдання, а вас відволікають сповіщення – спробуйте переглянути свої «стосунки» із телефоном. Наприклад, покладіть телефон вниз екраном, зменшіть звук сповіщень або переведіть сповіщення у віброрежим. Тоді повідомлення не відволікатимуть», – радить Олена Каліман.
Водночас психологиня наголошує: щоб зануритися у будь-який процес, дорослій людині потрібен час – комусь кілька секунд, комусь кілька хвилин, щоб налаштуватися і сконцентруватись, наприклад, на читанні книги.
«І тільки ми сконцентрувалися, як нам щось «пілім» і ми вже у розфокусі, і в книзі не ефективні, бо нас це витягнуло. Тому вимикати звук класти екраном вниз і «я тут» – значить я тут з книгою».
Як каже психологиня, на початку діджитал-детоксу відчуватиметься так званий синдром відміни, на душі буде тривожно, відчуватиметься хвилювання, ніби щось пропустив, але з часом все це можна налагодити.
- Чи варто зараз, у час постійної небезпеки і повітряних тривог, дозволити собі покласти телефон униз екраном і вимкнути всі звуки?
- Дивлячись про що ми з собою домовимося, що визначимо критерієм нашої безпеки. Я, наприклад, можу новини не дивитися два-три дні і почуватись нормально. В налаштуваннях телефону можна обрати сигнал повітряної тривоги не на всю потужність, поставила сповіщення на віброрежим. У мене старший син шкільного віку, то мені важливо контролювати, що і куди летить і чи у безпеці він у цей час, але без новин протягом дня я можу прожити. Якщо щось глобальне станеться, то мені розкажуть або поділяться в соцмережах і я побачу.
- Які сигнали свідчать, що щось не те і варто переглянути свої стосунки із мобільним телефоном та інтернетом?
- Перший сигнал – це коли ви відкладаєте телефон і не можете після цього довго заснути. Мозок перезбуджений і телефон може бути причиною цього перезбудження. Телефон – це легка розвага, легкий дофамін, картинка, музичка, короткі відео вас розважають. За одним рілсом пішов інший, інший, інший… Ми маємо себе зупиняти. Зараз це зробити просто: є такі додатки, які відстежують екранний час. Встановіть один із таких додатків і перевірте, скільки часу ви проводите в телефоні, яку кількість часу у відсотках ви «в екрані» (не враховуючи час, який ви витратили на перегляд Ютубу чи фільмів).
- І який відсоток буде нормою?
- Якщо я на соцмережі витрачаю півтори години в день, вважаю що це окей, але якщо дві і більше, то це вже забагато. Скролити стрічку – це про втечу в іншу реальність, яка нас розважає. Так, книга наприклад це статичний текст. Ти маєш напружитись, ти маєш уявляти, але для мозку книга краща, ніж телефон. Телефон має бути в нашому житті, але і книга має бути, тому що це інша робота мозку. Хочу згадати всім відому фразу «нами керують люди, які читають книги». Щоб читати, ми можемо це присмачити, створювати якусь атмосферу: чашку чаю чи свічку. Можна змінювати спосіб «читання», наприклад, я якийсь час слухала аудіокниги. Аудіокнига «зараховується» в читання, бо це теж робота уяви. Тобто ми можемо оце читання трохи розширювати, змінювати формати і таким чином наш мозок знайде той формат, який йому найбільш близький. Я наприклад, фетішист, я люблю нюхати книжки, слухати, як шурхотять сторінки, ліпити на них якісь там закладки.
- А цей текст, який читач дочитав до кінця, можна вважати за перемогу для того, хто звик споживати інформацію коротко?
- Авжеж! Вітаю переможців!
Нагадаємо, у Кропивницькому волонтери вчили жінок керувати гнівом
Читайте також: що робити, коли відчуваєте емоційне вигорання – поради психологів