Суспільне поспілкувалося з кропивничанином, який брав участь у миротворчих місіях Організації Об’єднаних Націй у Косово та Демократичній Республіці Конго. Зараз він – військовий у Збройних Силах України, тому ім’я й прізвище не називається з міркувань безпеки.
Про це повідомляє Перша електронна газета.
Місія в Косово
Кропивницький військовий “Фред” (це один з його реальних позивних), служив у складі двох місій. У 2013 році він був на Балканах, де не припиняється сербсько-албанський конфлікт. У 2016-2017 роках опинився в Демократичній Республіці Конго: там бойовики, які фінансуються сусідніми країнами, нападають на мирних жителів. Кожна з цих двох поїздок в “гарячі” регіони тривала рік. Для участі в миротворчих місіях влаштовують суворий відбір.
Перед Косово були тримісячні збори на полігоні, каже Фред. “Це було виснажливо. Якщо фізичні нормативи не особливо відрізняються від тих, які встановлені для української армії, але психологічна підготовка жорсткіша”.
Сама місія в Косово відбувалася під егідою НАТО. Українські військові жили на американській військовій базі Camp Bondsteel. “Ми патрулювали в горах, на кордоні, стояли на блокпостах, охороняли табір”.
За словами Фреда, в українського контингенту не було прямих сутичок з місцевими незаконними формуваннями. Натомість знає випадки, коли в засаду потрапляла європейська поліція.
“Зі зброєю ми ходили постійно, у режимі 24/7. Брали її навіть у магазин і їдальню. Якщо військова поліція тебе зустріне без зброї, заплатиш штраф 250 євро”.
Тут територію Фред пригадує мальовничою – з водоспадами, горами й серпантинами доріг. Найбільше ж його вразили високі натівські стандарти, які відчувалися в усьому – організації служби, побуті й харчуванню.
Місія в Демократичній Республіці Конго
На початку 2016 року Фред опинився майже за шість тисяч кілометрів від дому, в центральній Африці, у Демократичній Республіці Конго. Північні провінції ДР Конго слабо контролюються урядом і мають велику кількість незаконних формувань. Якраз місія ООН під назвою “MONUSCO” і покликана стабілізувати ситуацію, утримати бойовиків від нападів на мирних жителів.
Проте на практиці, каже Фред, це виявилося важко. Прямих сутичок з бойовиками миротворці не мали, зате, як не дивно, відчували опір з боку частини місцевого населення.
“Склалося враження, що деякі з них не хочуть бачити нас. З одного боку, їм добре, що ми є. А з іншого – ми, як вони думають, нібито привертаємо увагу бойовиків”.
За словами Фреда, деякі місцеві жителі погрожували миротворцям, кидали каміння у бік вишки спостереження, підкидали на територію пакети з порошком. Як потім з’ясували служба безпеки і військова поліція, він виявився безпечним.
Але не всі такі, каже Фред. Із деякими, особливо дітьми, миротворці товаришували.
“У мене були друзі Марк і Антоніо. Вони брати. Одному тоді було 10, другому – 12. Говорили ламаною російською мовою. Ми їх пригощали їжею і навчили кричати “Слава Україні! Героям слава”. Коли залишали військову базу в Гомі, то хлопці дуже плакали. Я пішов на ринок і купив їм футбольну форму”.
Військові бази
У ДР Конго Фред жив на двох військових базах. Перша розташована в місті Гомі, майже на кордоні з Руандою. Саме ця база основна для українського миротворчого контингенту. Тут базується 18-й окремий вертолітний загін Збройних Сил України. Фред приєднався до миротворчої місії як кулеметник. База в Гомі – це велика квадратна територія, оточена колючим дротом.
Військові там живуть у вагончиках, які називають “керемеками”, Кожна з таких кімнат розрахована на четверо-п’ятеро людей. Проблем з побутовими умовами не було.
“Керемеки” обладнані кондиціонерами – без них в Африці не можна. Воду на територію бази привозили, але, незважаючи на відсутність місцевого джерела, ліміту на користування водою не відчувалося. Продукти доставляли з-за кордону літаками з запасом на кілька місяців. Найбажанішою стравою була гречана каша. Поїв гречки на свято, і знову чекаєш її три місяці”, – згадує Фред.
Згодом його перевели в табір “Бунія”. Це на 500 кілометрів північніше. Щоб туди дістатися, треба було перетнути екватор. Гома розташована в південній півкулі, Бунія – у північній. У Бунії не було таких суворих заходів безпеки, як на попередній базі. Там територію оточували звичайний паркан і мішки з піском. При цьому, каже Фред, атмосфера була комфортнішою. Сусідами по цій базі були військові з Бангладешу.
Природа
Найважче було звикнути до спеки, каже Фред. Акліматизація тривала два місяці. За його словами, жарко стає з самого ранку. На екваторі немає поступових світанків і сутінків: сонце встає і заходить дуже швидко. Повітря не вологе: Гома й Бунія розташовані далеко від океану. У джунглі заглиблюватися не доводилося, лише пролітали над ними на гвинтокрилі. Саме під час таких польотів натрапили на бегемотів і крокодилів.
“Ми кружляли над озерами і бачили їх згори у воді. Слони не зустрічалися”.
Із місцевих фруктів поширені маракуйя, папайя, королівські банани.
“У таборі росте дерево авокадо Воно схоже на горіх. Плоди падають на землю, їх просто звідти прибирають і не їдять”.
Натомість Фред, як і деякі його товариші, облаштував невеличкий город зі звичними для українців овочами.
“Я вирощував огірки, помідори, салат, редиску, петрушку, кріп. Частина насіння була з України. Дещо брав із місцевих овочів, які купував на ринку”.
За словами Фреда, урожай збирав цілий рік. Особливо швидко все росте на вулканічному попелі, якого багато в околицях Гоми. Він містить поживні речовини. Черешню ж українським військовим, незважаючи на всі спроби, виростити не вдалося.
Вулкан
Останніми днями в ДР Конго активізувався вулкан Ньїрагонго. Місто Гома й база українських миротворців розташовані за 15 кілометрів від нього. Цивільне населення й військові зараз евакуюються.
“Коли наша ротація була в Гомі в 2016 році, то нам теж радили придивлятися до цього вулкана. Він діючий, і звідти може піти лава”, – каже Фред.
Він літав на гвинтокрилі дивитися на сліди попереднього виверження в 2002 році. За його словами, там, де застигла лава, нічого не росте.
Окрім активності вулкана і збройних конфліктів, проблемою для країни залишається дуже низький рівень життя.
“До прильоту сюди я не думав, що тут так бідно”.
За словами Фреда, у містах бруд і антисанітарія. Пересуватися там небезпечно. Військові ніколи не виїжджали в місто по одному, лише групами щонайменше з чотирьох людей.
Будинки мешканців зроблені з бамбуку й глини. Світла не мають. Дороги переважно земляні.
“На все місто я бачив лише одну асфальтову дорогу і два дорожні знаки. Правила дорожнього руху в них відсутні. Хто просигналив, той і проїжджає”.
При цьому Фред наводить протилежний приклад сусідньої країни Руанди. Каже: там чисто, і є асфальт на дорогах. У ДР Конго доріг немає, зате є сміття. Каже: бідність людей його більше всього вразила в Африці.
Нагадаємо, кропивницькі спецпризначенці започаткували нові бойові традиції у Холодному Яру.
Читайте також: “Боявся загинути даремно!” – військовий із Кропивницького про свій перший бій