Наприкінці червня Національна комісія зі стандартів державної мови опублікувала «Перелік сіл, селищ, міст, назви яких не відповідають стандартам державної мови, та рекомендації щодо приведення назв таких сіл, селищ, міст у відповідність до стандартів державної мови». Документ містив рекомендації щодо зміни назв 51 села й селища Кіровоградської області. Згодом комісія переглянула своє рішення і скоротила список до тринадцяти – визнали, що деякі назви не мають радянського й імперського походження.
Кого торкнеться дерусифікація, хто не відповідає мовним стандартам, а хто обґрунтував доцільність збереження нинішніх назв – з’ясовувала Перша електронна газета.
Новини про ймовірне перейменування півсотні населених пунктів Кіровоградщини чи не вперше привернули увагу громадськості до такого органу, як Національна комісія зі стандартів державної мови. Навіть деякі посадовці, очільники громад відверто зізнавалися, що не знають про цей орган і його повноваження.
Ця комісія є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовує та координує Кабінет Міністрів України. Її створили у 2019 році з метою збереження і розвитку державної мови через її стандартизацію. Під час напрацювання стандартів української термінології в різних галузях, зокрема у сфері топоніміки, Комісія сприяє застосуванню українських слів, словосполучень і термінів замість іншомовних, у тому числі російського походження (з імперської та радянської доби).
Саме ця Комісія порушила питання про стандартизацію назв топонімічних об’єктів в регіонах України.
У першому списку до перейменування рекомендували ряд населених пунктів Кіровоградщини, у назві яких є прив’язка до червоного кольору, як от Червоне, Червона Поляна, Червона Слобода, Красносілка, Красногірка тощо. А також назви, які імовірно походять від іменника «труд» (праця): Трудівка, Трудолюбівка тощо. Проте з наступного документу їх виключили.
Ми звернулися в громади, де розташовані згадані села з запитанням, чи подавали вони до Національної комісії обґрунтування щодо доцільності збереження цих назв чи знають взагалі, що їх могли (можуть) перейменувати, і ми відоме їм походження цих назв. Виявилося – ні. Більш того, у сільських і селищних радах взагалі немає інформації про те, що їхні населені пункти були включені до такого переліку.
Серед відповідей, зафіксованих під час телефонних розмов з громадами, насправді більше питань:
«А що це за комісія?»
«Який перелік? Хто його робив?»
«Це в якій каденції було? Може цим хтось інший займався…»
«Вперше про таке чую, ми тільки вулиці перейменовуємо»
«Мабуть, це не в нашій компетенції. Нам ніхто такого не казав»
«Включили, а тоді виключили? То переіменовувати вже не будуть?»
Насправді ж всі «червоні» населені пункти виключили з переліку після звернення уповноваженого з захисту державної мови Тараса Кремня. За його словами, ці назви відповідають стандартам державної мови. Адже не можна накладати вето на червоний колір лише тому, що його використовували в політиці. Водночас, залишилися питання до «красних» сіл і над ними Комісія працюватиме далі.
Це ж саме стосується сіл-«трудівок»: в українській мові труд – це наполеглива, старанна праця.
З питанням щодо «червоних» назв ми звернулися до відомого краєзнавця, педагога Валерія Жванка.
«Мені, як філологу, здається, що потрібно зберігати це мовне і топонімічне розмаїття, але доказово. Розповідати на рівні початкових класів реальну історію наших сіл і походження їх назв. Бо ми будемо не кращими за дикунів, якщо реагуватимемо на червоний колір, як бик на червону ганчірку.
До того ж, червоний колір використовували воїни УПА. Червоні жупани носили українські козаки і це, до речі, найбільше бісило московитів. Бо у них червоний колір носила лише царська сім’я, а як народ одягався ви знаєте – не дарма ж на людей казали «чернь» – зазначив Жванко.
Як приклад, він навів село Червона Кам’янка, яке розташоване на Українському кристалічному щиті і має поклади руд, а звідси і назву.
Як от всі ці «апрелівки», «южні». Це ж не назви, а «покруть», яку треба викорінити. І це розуміють не тільки ті, у кого є філологічна освіта» – наголосив краєзнавець.
Ще одну хвилю питань викликало місто Олександрія. Український інститут національної пам’яті запевняє, що у 1784 році місто назвали на честь онука російської імператриці Катерини ІІ та майбутнього імператора Олександра І, а доти воно носило назву Усиківка.
«Я розумію, що якщо ми живе за правилами і за законами, то повинні їх дотримуватися. Треба бути чесним: подобається мені назва чи ні, звик чи ні, а перейменовувати треба за вимогами закону. Проте, немає документальних доказів, що Олександрію назвали на честь царів, їхніх родичів тощо. Про це чимало писали місцеві історики, краєзнавці, журналісти. Так само немає документів, що назва Олександрії має якесь античне коріння. – зазначив Жванко.
Інший варіант: знайти видатну особистість і перейменувати місто на її честь. Таких персонажів у нас чимало.
Бо якщо громада не проявить ініціативу і не зробить цього достатньо аргументовано, то хтось зробить це замість неї».
Над цим питанням активно працюють і фахівці Олександрійської міськради, залучивши до процесу місцевих краєзнавців, а також науковців з Інституту національної пам’яті. Про це Першій електронній газеті розповів керуючий справами виконавчого комітету міської ради Сергій Завалій:
«Громадськість налаштована, щоб залишилася нинішня назва. Але Інститут національної пам’яті пропонує перейменувати місто в рамках виконання закону про засудження та пропаганду російсько-імперської політики в Україні. Ми залучили до цього процесу істориків, краєзнавців, музейні установи, архіви для того, щоб більш детально розібратися в цьому питанні і з’ясувати реальне походження назви міста.
Та, якщо бути об’єктивними, першоджерела, які можуть підтвердити російське походження назви, зокрема зв’язок з імператором Олександром І, відсутні».
Звідки походить назва селища і чи загрожує йому перейменування, нам впевнено відповіли у Новоархангельську, який Комісія зі стандартів державної мови також пов’язала з російсько-імперським спадком.
Це питання виносили на обговорення під час сесії селищної ради. Тоді депутат Анатолій Грох (директор Новоархангельського ліцею “Меридіан”, вчитель історії) довів до відома колег історичні факти про назву міста – релігійне, а не проросійське походження.
«Наше селище не пов’язане з російськими топонімами і назване не на честь російського Архангельська, – прокоментував Анатолій Грох Першій електронній газеті. – Селище заснували в
1742 році. День заснування припав на День святого Архангела Михаїла. Тут збудували капличку, з якої згодом постала церква Михайлівська (зараз у нас Свято-Володимирський храм, але було б правильно повернути йому історичну назву). Саме ж поселення мало назву Архангельський городок.
І так у назву воно носило до 1746 року, а потім отримало назву Новоархангельськ. Це пов’язано з входженням цієї території до складу Нової Сербії і масовим перейменуванням – Новоукраїнка, Новомиргород, Нова Прага і тому подібне. Тому змінювати назву недоречно».
Врешті, після всіх мовно-історичних перипетій, в остаточному списку на перейменування залишилися 13 сіл:
- Три села з назвою Юр’ївка, правопис яких філологи пропонують замінити на “Юріївка”, відповідно до українського словотвору.
- А також: Апрелівка, Апрелівське, Рощахівка, Южне, Любо-Надеждівка, Саблине, Защита, Оврагове, Надеждівка та Первомайське, яким громади мають обрати українські назви.
Як громади використають цю можливість – покаже час.
Читайте також:
- В Україні забороняють географічні назви, пов’язані з росією
- В Антарктиці декомунізували дороговказ “Кіровоград”