Важливо

“Вони гниють там заживо” – історії полонених кропивницьких спецпризначенців

Спецпризначенці Сергій Глондар і Олександр Коріньков потрапили в полон під Дебальцевим майже п’ять років тому. Обох військових вдома чекають дружини. За час полону у Глондара народилася друга дочка, яка ще жодного разу не бачила батька, а родина Корінькових й досі у «медовому місяці» – пара одружилася за декілька тижнів до подій у так званому «дебальцевському котлі».

Їхню історію розповідає проект Радіо Свобода Радіо Донбас.Реалії, повідомляє Перша електронна газета.

Акція на підтримку полонених спецпризначенців / 11.11.2017

Ішли “дорогою життя”

«Група Глондара і Корінькова потрапила у засідку кадрових російських військових. Якби хлопці натрапили на місцевих «козачків» – невідомо, чи хтось би взагалі вижив», – на правах анонімності пригадує події під Дебальцевим чинний боєць 3-го полку спецпризначення.

16 лютого 2015 року чоловік був в одній із груп, яка через так звану «дорогу життя» мала супроводжувати колону з пораненими і вбитими бійцями ЗСУ. Сергій Глондар і Олександр Коріньков також були у супроводі колони – їхня група йшла першою.

Вижили завдяки туманам

«Ми не бачили бій, але чули його. Командування одразу ж поставило моїй групі задачу висуватися у той бік, щоб відбити наших і вивезти їх. На машинах спецназу тоді були GPS-маячки, тому ми мали найточніші координати. Коли підійшли ближче, то й самі потрапили у засідку. Мусили відходити – троє з моєї групи зазнали поранення, один був важкий. Нас в ті дні оберігав сам Бог – вижили, тому що стояли густі тумани», – розповідає учасник подій.

Тоді в результаті боїв загинули двоє спецпризначенців – 26-річний командир групи, капітан Юрій Бутусов із позивним «Лірник» і старший солдат Віталій Федитник. Також на місці загинув військовий журналіст – капітан 3-го рангу (посмертно), прес-офіцер сектору «С» Дмитро Лабуткін. Єдиний із важко поранених, кому дивом вдалося вижити, – сержант Вадим Довгорук. Він був в одній бронемашині з командиром, втратив під час бою руку, але встиг відповзти. Через три дні Довгорука знайшли бойовики: його взяли в полон і доставили у госпіталь, де через обмороження сержантові ампутували ступні обох ніг.

Із групи Бутусова в той день у полон потрапили п’ятеро бійців 3-го полку: окрім Глоднара і Корінькова, у бойовиків також опинилися Віталій АлєксінОлексій Сазонов і Віталій Кравець. Сазонов і Кравець повернулися додому рівно через 50 днів – у квітні того ж року їх звільнили за допомогою волонтерів та ветеранів війни в Афганістані.

«Солдат Алєксін стверджує, що втік із полону. За його словами, одного разу його, Глондара і Корінькова вивели «на роботу» – розчищати обвали Донецького аеропорту. Тоді ж Алєксін нібито скористався можливістю і втік. Зараз він уже не є військовослужбовцем нашого полку», – розповідає військовий.

Катерина Глондар і Юлія Корінькова під час прес-конференції

Маленька дочка збирає речі, щоб переїхати до тата

Дружина спецпризначенця Сергія Глондара Катерина по крихтах збирає інформацію про чоловіка з відео російських пропагандистів і з постів так званої «уповноваженої з прав людини» угруповання «ДНР» Дар’ї Морозової.

«Востаннє з коханим, – каже жінка, – ми говорили телефоном влітку 2016 року. А листа від нього я отримувала трохи більше ніж рік тому. Зв’язку немає, притомних новин про те, коли Сергій повернеться додому, – теж».

У день, коли чоловік потрапив у полон, Катерина дізналася, що вдруге вагітна. Вона сама народжувала, сама відвела дитину в дитсадок і сама цього року повела старшу дочку у перший клас.

«Молодшу доньку звуть Аня, старшу – Марійка. Я розповідаю їм, що тато військовий і що він у полоні. Старша, їй вже більш, ніж шість років, наче розуміє все, а от молодша, якій скоро буде чотири, ніяк не може збагнути, чому в інших діток тато вдома живе, а в неї – ні. Якось Аня взагалі сказала, що переїздить жити до тата. Почала збирати речі у дитячу валізку, мовляв, не хочу тата на фотографіях – хочу жити разом з ним», – розповідає жінка.

У день, коли чоловік потрапив у полон, Катерина Глондар дізналася, що вдруге вагітна. Меншій дочці Глондарів скоро буде чотири роки, а старша вже пішла у перший клас
Дружина і доньки Сергія Глондара

За словами Катерини Глондар, офіційні відомства не надто переймаються долею її чоловіка, попри те, що жінка всі ці роки регулярно пише запити й звернення.

«В Офісі президента, СБУ та інших структурах банально розводять руками. Кажуть: чекайте, ми робимо все можливе. Але я все одно не втрачаю надію й не відчуваю до себе жалю. Просто у мене є мета – щоб доньки якомога швидше побачили батька», – каже Катерина.

“Я не звикла, час мене не лікує”

Так само усе можливе і неможливе для повернення чоловіка робить і дружина Олександра Корінькова Юлія. Разом з родичами інших військовополонених вона ходить на вуличні акції і роками пише десятки звернень, проте признається, що «самій у чотирьох стінах чекати несамовито тяжко».

«Одному Богові відомо, в яких насправді умовах утримують мого Сашу, – каже вона. – Те, що я живу у страху і розпачі, – ніщо у порівнянні з тим, що ось уже майже п’ять років доводиться переживати моєму коханому».

Юлія на одному з мітингів на підтримку військовополонених
Юлія на одному з мітингів на підтримку військовополонених

Про те, що чоловік потрапив у полон, Юлія дізналися телефоном. Зараз, майже через п’ять років по тому, жінка по хвилинах пригадує, як 16 лютого 2015 року Олекснадр набрав її о 17:27 з незнайомого номера й сам повідомив, що його взяли у полон.

«З військової частини мені тоді ніхто не дзвонив – я одразу ж поїхала до них сама. На місці сказали, що нічого такого не знають, мовляв, чекайте. Того вечора звернулася в СБУ, далі були волонтери й інші відповідні структури. Я чекала, але була тиша. А вже наступного дня та сторона почала викладати у мережу різні відео, на яких я й побачила чоловіка», – розповідає жінка.

Рідні спецпризначенців під час мирної ходи на підтримку військовополонених

Олександр Коріньков – ровесник Незалежності. Він пішов захищати Україну у 22 роки, у 23 потрапив у полон, а тепер 15 жовтня йому виповниться 28. Пара побралася за декілька тижнів до бою під Дебальцевим. І вже майже п’ять років Юлія з сумом каже, що у них з чоловіком і досі триває медовий місяць, але, на жаль, він по різні сторони лінії розмежування.

«Кажуть, до всього звикаєш і час лікує, – розмірковує дівчина, – але це насправді не так: я не звикла, час мене не лікує. Саша у полоні вже 1680 днів. За цей час у нього навіть не було змоги провести в останню путь батька і бабусю. Я ніколи й нікому не пробачу, що мого чоловіка стільки разів вносили у список на обмін, а потім викреслювали. Наші чоловіки гниють там заживо, але хіба це когось хвилює, крім рідних і друзів? Поки вони не вдома – я не повірю, що наші історії зачіпають ще когось».

Юлія Корінькова і Катерина Глондар з дітьми на мітингу у 2017 році
Юлія Корінькова і Катерина Глондар з дітьми на мітингу

За даними СБУ, у полоні в ОРДЛО досі залишаються 227 українців. Проте й ця величезна цифра неточна – офіційні українські структури не мають доступу до окупованої території і не можуть визначити, скільки насправді військових і цивільних незаконно утримують російські гібридні сили.

Нагадаємо, Порошенко придбав квартири дружинам полонених кропивницьких спецпризначенців.

Більше про полонених кропивничан і боротьбу їхніх рідних за визволення дізнаєтеся шукайте за посиланням.

Читайте також:

Поширити:

Залишити коментар:

коментар