Важливо

Важка дорога звичайної жінки. Бабуся Ніна відсвяткувала столітній ювілей

Світлана Листюк
Журналістка
Світлана Листюк
Журналістка

9 квітня прабабуся Ніна відзначила столітній ювілей. З життєпису її днів можна було б написати історичну книгу, адже вона була свідком та учасником багатьох історичних подій, починючи зі Столипінської реформи і закінчуючи сьогоднішньою війною на Сході України. В цей день представники Благодійного фонду Станіслава Березкіна “Добротвір” привітали ювілярку. В чому ж секрет її довголіття? Коли запитали прабабусю, та з посмішкою лише відповіла: «Мої роки-моє багатство. Так дано Богом, а що Бог дав, те все в торбу». А дав Бог не лише багато років життя, але й багато випробувань на долю прабабусі.

У 1906 році почала діяти Столипінська аграрна реформа. Надавали наділи землі на малозаселених територіях, яка переходила у приватну власність для розвитку власного фермерського господарства. Зібравши свої статки, худобу, в пошуках кращого життя сім`я Олександра Чабанюка з 12 чоловік (це дід прабабусі Ніни) двома підводами з с.Казимирівка (зараз с.Чистопілля) у 1910р. вирушили до Оренбузької області, де їм надали земельну ділянку. Оселилися, почали господарювати. Згодом підросли їхні діти, кожен почав влаштовувати власне життя.

У 1914р. Олена (мама прабабусі) за велінням батьків виходить заміж. ЇЇ обранцем стає Іван – родом із багатої та заможної родини. А вже 9 квітня 1915 року у молодого подружжя з`являються на світ дівчатка-двійнята Ніна (ювілярка) та Надія. В цей час в країні відбуваються військові дії. Іван вимушений покинути родину, його забирають на війну.

В період з 1916 – 1920 рік Іван воює на фронтах Першої Світової та Громадянської війн, додому він не повернувся – загинув у бою. Олена зостається з двома дітьми. Про скрутне становище Олени дізнається Микола Барановський, який був закоханий в неї ще з юних років. Вони навіть планували одружитися, але батьки Олени були проти через різну соціальну приналежність закоханих: Микола походив з простої, бідної родини.

У 1922 році Микола одружується на Олені. Через листування з тіткою Микола дізнається, що на Україні роздають наділи землі. Вони вирішують повертатися на батьківщину. Взявши з собою корову, троє коней, одною підводою Олена та Микола з дітьми та з матір`ю Миколи вирушили в травні на Україну.

Дорога на Україну була важкою. Доводилося жити в польових умовах: спати під відкритим небом, готувати їсти на відкритому полум`ї, збирати хмиз для розведення вогню, доглядати за худобою. Шлях додому тривав більше трьох місяців. У дорозі через хворобу тифу помирають матір Миколи та донька Надія.

В серпні сім`я оселяється в с.Бузникувате, де їм надали наділ землі. Починають вести своє власне господарство. З`являються на світ два брати Володимир (р.н. 1923) та Борис (р.н. 1927), сестра Віра (н.р. 1924). Оскільки батьки цілий день працювали в полі, всі домашні клопоти були покладені на Ніну: готувала їсти, топила піч, збирала хмиз, доглядала домашню худобу і як старша сестра займалася вихованням братиків і сестрички. Відвідувати школу в Ніни не було можливості. Так як дід Микола був грамотною людиною (закінчив церковно-приходську школу) та відносився до Ніни, як до рідної, навчав доньку грамоти сам.

В тридцятих роках відбувається колективізація, яка за собою в 1932 році приводить до голоду. Щоб вижити, Ніна та її мати ходять пішки до с.Покотилово та м.Первомайська, де міняють речі на макуху, висівки. З кожним днем жити ставало важче. Щоб врятувати сім`ю, батько приймає рішення їхати до Грузії, де вони живуть до 1934 року.

У 1934 році, перехворівши на малярію, родина повертається в с.Бузникувате. Ніна працює косарем в колгоспі.

У 1937 році життя зводить Ніну з молодим вчителем – Моялом Семеном Івановичем. В цьому ж році вони одружуються і переїжджають в с.Завітне, де він директорує в початковій школі. Разом вони прожили майже 62 роки.

1 лютого 1941 року у молодого подружжя з`являється довгоочікуваний, єдиний син – Валентин, якому Ніна присвятила все своє життя та намагалася дати йому те, чим сама була обділена в дитинстві.

Радість сімейного життя порушує війна. На фронт іде Семен та батько Микола. Мама Ніни з братами та сестрою евакуюються в Курськ, а згодом потрапляють в Німеччину. Ніна із сином зостається сама.

???????????????????????У 1945 році повертається з фронту Семен та батько. В цей час з Німеччини повертається додому і мати Ніни з дітьми. В котре потрібно було починати все з початку. Батьки почали будувати будинок і весь тягар роботи ліг на плечі Семена та Ніни.

1947 рік знову стає складним випробуванням для сім`ї. Приходить голод. Ніні, маючи життєвий досвід та нехтуючи своїм здоров`ям, вдалося зберегти життя своїм рідним.

По при всі пройдені нею труднощі життя, попереду її чекало ще багато випробувань: скалічений війнами батько, якого вона доглядала до смерті; страшна хвороба сина; ампутація ніг чоловіка, який пізніше втрачає зір та слух; 7 років догляду за прикованою до ліжка матір`ю ( прожила 99 років).

Головними в її житті був син, внуки та правнуки, яким вона віддавала все до останнього. Хотіла, щоб всі мали гарну освіту і щоб кожен з них досяг високих успіхів у обраній професії.

У 1997 році після смерті чоловіка прийшов час піклуватися і синові про маму. Син з дружиною Любою забирає жити її до себе в с.Йосипівку.

Згадуючи своє дитинство, правнуки пам`ятають, що часто їхбатьки «підкидали» до дідуся і бабусі в Йосипівку. Активну участь, крім бабусі з дідусем, у їх вихованні приймала і прабабка: читала і розповідала казки, допомагала шити вбрання для ляльок, грала з нами в ігри, привчала до чистоти, поваги до старших, бути чесними і порядними.

Не зважаючи на всі життєві випробування, прабабуся Ніна змогла зберегти добре та чуйне серце, завжди співчуває чужому горю і намагається хоч чимось допомогти, підтримати, до кожного може знайти підхід і якщо виникають якісь суперечки уміло їх вирішити, завжди весела і ніколи не скаржиться на життя, вона ні дня не сидить без діла і намагається бути для всіх корисною. На сьогоднішній день прабабуся слухає радіо, шиє та без окулярів читає газету, цікавиться подіями і добре володіє інформацією, що відбувається в країні і світі.

Двері її дому завжди відкриті для гостей. Найбільше вона радіє, коли на свята збирається вся родина: син з дружиною, внуки Ілона та Олександр, Василь та Наталія, правнуки Андрій, Ілона та Олександр.

Тож на ювілей рідні знову зібралися за святковим столом, щоб привітати ювілярку зі сторіччям і подякувати їй за все, що вона зробила для кожного з них.

Андрій Лучанінов, с. Вільшанка, для Першої електронної газети

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*