Теличка як образ великої любові і шлях до лацюга, позички як сенс життя, громадський суд “за зраду”, батли за чужого чоловіка – учора, 11 травня, у Кропивницькому відбулася прем’єра вистави “Позичений чоловік”, яку в Театрі Корифеїв поставив київський режисер В’ячеслав Стасенко.
Річка, риболовля. Закрита сцена. Хома Прищепа з Яблунівки, якого в селі називають Грибом-Маслюком, розповідає про найпоширеніші в селі прізвища.
“Борис, зроби природу”, – звертається Хома Прищепа (Олексій Дорошев) до звукорежисера і вмить у залі лунає мелодія лісу.
Розповідає чоловік і про свою дружину Мартоху (Галина Романюк), яка в усьому прекрасна жінка, тільки от його одвічним загадкам дратується та всім усе позичає:
“Бо нема в селі такого двору, аби вона їм щось не позичила”, – з посмішкою каже чоловік, аж поки його монолог не перериває сама Мартоха.
Приголубившись до чоловіка, жінка тихенько промовляє, що цього разу об’єктом позики буде сам Хома. Але ж не просто так, а за теличку. Саме ця рогата леді і мотивує чоловіка таки погодитися на дивну пропозицію дружини. Але ж за умови – чоловік буде позичений лише “для вигляду”:
“То лишень про людське око. Поживеш там на літо та на осінь. Щоб всі думали, що Одарка Дармограїха живе за твій кошт”, – пояснює Мартоха те, як Хома допомагатиме новій дружині ховатись від податків та позбуватися “наклепів про торгашку”.
“Ми так заживемо, що про нас кури говоритимуть!” – вигукує змотивований Хома і біжить “відгукуватися за довіру”, адже з усіх чоловіків села Одарка саме його вибрала. Бо то ж, вважає, як на дошку пошани його світлину повісили.
Зробивши перший крок “відпрацювання” у будинку Одарки Дармограїхи (Людмила Короленко), Хома напився і вернувся до рідної Мартохи.
Дружина змушена була привозити чоловіка на тачці, де він мирно спав:
“Звідки ти мене везеш, Мартохо?”, – з похмілля питає Хома.
“Питай не “звідки”, а “куди”, – відповідає любляча дружина.
“Куди ти мене везеш вночі та в тачці?” – здивовано перепитує чоловік.
“Напився і вернувся додому. Не можна крутити писочком від чужої мисочки. Чи ти хотів, щоб я тебе бабі з кованим носом відала?” – промовила Мартоха і почала розхвалювати “нову” дружину свого чоловіка.
Розхваливши суперницю, Мартоха залишила свою позичку в тачці і вернулась додому – до телички. І тільки після того розпочалося справжнє подружнє життя Хоми та Одарки. Й перше, що зробила нова власниця чоловіка – нагодувала його. А на наступний вечір, коли той повернувся з роботи, почала змінювати йому імідж. “Старший куди-пошлють”, колгоспник Хома дивовижною мімікою передавав те, наскільки він у захваті від нового луку, який став би (у наш час) прикрасою обкладинок топових глянців. Щоправда, не сказати, що пристойних.
“Будеш ходити, як князь красивий, а не кабан сивий”, – розхвалюючи, тепер уже свого, Хому, пришіптує Одарка.
Проте повернімося до ферми, де провів свій робочий день, глава сім’ї, за чий рахунок нібито живе панянка Одарка – на ферму. Тут глядач вперше знайомиться із Трохимом Трохимовичем (Валерій Лупітько), навколо якого розгортається друга сюжетна лінія. Аби не псувати інтригу, окреслимо її одим реченням: то була хитра і мудра імітація батлу за сина доярки Христі (Віра Кузьменко), який не то Хомович, не Трохимович. (Але цей фрагмент вистави з’явиться на сцені згодом)
До речі, саме тут, на фермі, малюється перший пазл гри в (не)позиченого чоловіка. Колгоспники кидають докори в сторону Хоми за те, що той покинув дружину і пірнув під спідницю до Одарки. Саме така версія подій вигідна новій “власниці” чоловіка і таким будується сценарій пліток у Яблунівці. Тож Хома дає обіцянку не йти з ферми, як він пішов від Матрохи до Одарки.
І знову будинок Одарки, де процвітає родина, яка тримається на позиченому чоловікові. І було б там щастя харизматичній дружині, але Хома не хоче виконувати подружні обов’язки – бо то ж стрибати в чужу гречку.
“Хоч і хороший коровай, але репаний”, – наполегливо відмовляється Хома.
“Коровай як коровай, а ти хочеш, не хочеш, а рота роззявляй!” – каже Одарка.
І тримався б він надалі, якби не кохання Одарки. Або ж і втримався – хто його знає. Тут кожен глядач по-своєму зрозуміє. Аж в один досить інтимний момент на сцені з’являється Мартоха, яка каже, що теличка пропала і намагається забрати чоловіка додому, який уже з місяців чотири живе у статусі позиченого. А Мартоха ж, сама віддаючи свого чоловіка, скажімо так “на найми” все промовляє, щоб Одарка на нього особливо не зазіхала.
А тим часом Хома, розуміючи, що теличка зникла і його тут більше нічого не тримає, вирішує бути вільним від обох жінок.
“Бо ж моє кохання належить тепер не Одарці і навіть не Мартосі, а тій теличці. А тепер її нема і я став вільний. Ніякий день не був таким світлим, як цей”, – каже Хома, поки його красуні розпочали за нього битву на снопах.
Минає час. І годинник порами року рухається у той час, коли Одарка і Мартоха міряються витривалістю – хто довше у позі, як з сапою на городі, простоять. І настільки вони принципові у своїх баталіях, що стоять уже навіть не за чоловіка (бо не реагують, як він кожну з них до себе кличе), а за те, хто кого перестоїть. Коли ж тут на рингу знову з’являється телиця.
Ніби то і радість, але саме вона й повертає Хому до шлюбу з Одаркою.
“Любиш ти мене?”, – питає Одарка.
“Я – позичений…!”, – відповідає Хомко.
А шлях другої спроби відпрацювати теличку приводить його аж в кайданки – він опиняється, як пес на ланцюгу. Бо нова дружина вірним коханням його полюбила і ні за що не хоче відпускати.
А чоловік, не виходячи з хати, зумів побувати на суді, де вирок виносили йому – як неблагополучному чоловікові, який покинув одну дружину і пішов до іншої. Бо Яблунівка ж не знає, що він – позичений.
Товариством виїзного суду слухається справа старшого куди-пошлють колгоспника Хоми Прищепи. Тут заслухали і начальника міліції, і головну буфетчицю. І директора школи, який хотів сісти поряд із підсудним, бо “школа прогледіла, недовиховала”. І ветерана трьох воєн, який хотів відбути покарання за Хому, бо той уже своє оджив. Проте метою засідання було не посадити, а перевиховати. І ті розбірки тривали би далі, якби Мартоха не зізналась, що сама позичила свого чоловіка. Обвинувачення знято, любовний сюжет триває…
“Мені б суд приписав Хомочку любити та теличку зловити, то я б тоді перестала позички робити”, – заспівала своїм солов’їним Мартоха.
Але цей суд – то ще не розв’язка і не фінал вистави… Ще повернеться Одарка додому, відпустить чоловіка з кайданок… Ще познайомиться Хома із сіамським котиком нової дружини…
Яку розв’язку матиме любовний трикутник, який побудувався через позички? Чи вернеться Хома до Мартохи, чи ж лишиться з Одаркою, чи ж покине обох за те, що вони ним позичаються? Чи зареєструє офіційно Трохим Трохимович побиті зі своєю дружиною глечики? Чи буде він виховувати свого сина? Чи навчила чогось така позичка Мартоху? І що упіймав на риболовлі Хома Прищепа з Яблунівки на початку вистави? А які найпоширеніші прізвища в Яблунівці?
Відповіді на ці питання можна знайти у фоторепортажі Першої електронної, а краще – у глядацькій залі Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М. Кропивницького.
