Майже щодня громади повідомляють про загибель Героїв, а наша стрічка у соцмережах перетворюється на суцільний некролог. У часи великих душевних потрясінь і щоденних гірких новин – як навчитися дозувати такі новини? І як підтримати один одного, коли, здавалось, усі слова вже використані і втратили свій «зарадний потенціал».
Про те, як проживати новини про втрати, як підтримувати тих, кого спіткало горе, Перша електронна газета поговорила з кропивницькою психологинею Оленою Каліман.
Звісно, єдиного «ліміт» щодо дози поганих новин, яку може витримати людина, немає. На думку психологині, наш мозок вже адаптувався до постійного потоку негативної інформації, поступово зменшивши її емоційну значимість. Проте деякі новини про людей, яких ти знав або слідкував, про події, до яких мав причетність, змушують нас поринути в глибокий біль і сум.
– Але разом з тим ми маємо опиратись на свій власний ресурс – дозувати час, проведений у соцмережах, якщо ви звідти читаєте новини, наважуватись на інформаційні або гаджет-детокси, а якщо вже накрило, то дозволяти собі іноді залишатися в цих почуттях і відчути весь той біль, – каже Олена.
– Горе – яка його природа? Це емоція, стан, хвороба? І як довго це може тривати?
– Є поняття втрати, тобто в нас щось було або хтось був з нами, ми відчували прив’язаність і цієї людини не стало. Це може бути не лише людина, а й рідний дім, якась важлива річ. Або ми мали кінцівку її не стало. І от горе – це як реакція на цю втрату. Це комплексна емоція. В горі дуже багато суму, пригнічення, агресії і тривоги. Разом із горем існує стан горювання – коли ми переживаємо втрату, проходячи якісь такі певні етапи, які характеризують оце проживання. Горювання – це індивідуальний процес, він може тривати рік чи два, але немає якихось чітких рамок, мовляв, за якийсь конкретний період часу людина має відновитися після втрати повністю. Ну, і горе – це ще й дуже трансформаційний процес..
– Знаємо про те, що є певні етапи горя… Розкажи про них, будь ласка, в усіх усе однаково?
– Ні, не однаково. Частіше всього ми кажемо про п’ять етапів. Але я вважаю, що їх набагато більше, вони набагато глибші і можуть ділитися ще на якісь підвиди, наприклад, депресія, знецінення, провина. І горювання – це нелінійний процес, можна з одного стану повернутися в інший. Звісно, не в стан шоку, але в торгах і депресії ми можемо ходити дуже-дуже довго. Хтось може якийсь етап прожити взагалі одним днем і знайти собі новий зміст життя, а хтось може ходити по цих етапах дуже-дуже довго. Це все дуже індивідуальне і залежить від багатьох факторів.
Наприклад, якщо говорити про етап торгу, то при цьому людина шукає, хто може бути винним у тому що сталось, що можна було б зробити по-іншому, як можна було переграти ситуацію, наслідком якої стало горе. Тобто людина її не приймає. Факт уже горя є і ми, на жаль, маємо втрату, але фактично триває внутрішня робота над собою. Мозок любить конкретику і під час торгу він якраз шукає відповіді на запитання, навіть якщо цих відповідей може не бути.
– Внаслідок російської агресії у суспільстві побільшала кількість жінок, які втратили на війні чоловіків. Чи не траплялись тобі випадки, коли це саме «суспільство» очікувало від вдови якоїсь певної поведінки?
– Дуже часто доводиться чути, мовляв, жінка, яка втратила чоловіка, якось неправильно горює – нігті нафарбовані, доглянута, відкрила бізнес чи автівку купила після смерті чоловіка. Серед моїх знайомих є вдови та дівці. Кожен після втрати чоловіка чи сина горює по-своєму – свекруха по-одному, невістка по-іншому. Але в той же час ніхто не має ставити своє життя на паузу. Це теж вибір кожного – спосіб горювання. Якщо їй буде від цього краще – від нігтів, від кіно, від авто, то людина має задіювати всі інструменти, щоб знову отримати той ресурс для життя. Горювання – це як човен з пробитим дном. Воно затоплює періодично, людина вичерпує воду, але в якийсь момент втомлюється і знову оці всі емоції наповнюють вщент.
Такі штуки, які дають ресурс, які дають досвід приємних відчуттів, дуже важливі в горюванні.
– Групи горя – що це і як туди потрапити?
– Це спеціальна методика, за якою ми працюємо під час групових зустрічей (якщо ви втратили партнера – це 8 зустрічей, якщо ви втратили дитину – це 12). Це така терапевтична група, до якої можуть долучитись люди, у яких з моменту втрати минуло чотири місяці. Роботу з групами модерує два психологи. Якщо для людини щось стало дуже тригерним, то психолог в силу своїх умінь має стабілізувати людину так, аби решта групи не поринула в це. Там є заняття, коли треба принести фото померлої людини і розповісти про не, ми вчимося заново переосмислювати своє життя уже з тим, що зазнали. Для нас це теж амбітний проект. Адже до цього ми вели звичайні терапевтичні групи, а чисто спеціалізовану ми пробуємо вперше, тому бажаючі можуть доєднатися, набір ще триває.
– Психолог постійно працює з людьми, які перебувають в складному емоційному стані. Трохи особисте питання, та все ж: як ти відновлюєшся?
– Якщо я знаю, що людина прийде до мене з темою горя, я ставлю цей візит останнім у своєму денному графіку. Або заплановую після нього перерву, щоб я могла вже або не працювати, або мала час відновитися. У мене був в роботі клієнт, який прийшов з запитом про безсоння, але на 10-хвилині розмови виявилось, що два місяці тому загинула його мама від російської ракети. Виявилось, що ми маємо не проблему безсоння, а проблему гострого горя. Ми разом проплакали, мабуть, перших кілька сесій і навіть перші місяці він ходив два рази на тиждень тому що не вистачало зустрічі раз на тиждень. У моменти, коли мені було дуже важко, я просто виходила з кабінету, попереджаючи, що мені потрібно 10 хвилин. Але зазвичай я намагаюся подихати (до речі, дихальні практики дуже рекомендую). Подихати, випити води, дати собі свіжого повітря, порухатися (точно не сидіти, тому що емоції капсулюються в нашому тілі). Це звичайна психогігієна, коли ми, закриваючи двері кабінета, маємо там залишити всі робочі моменти і не нести їх додому. Наприклад, якщо я працюю онлайн, я переодягаюсь – це теж момент психогігієни. Вдома я вдягаю умовний халат і таким чином розвантажуюся. Ще може бути розвантаження через тіло. Наприклад, я вже закрила кабінет, перевдяглася, послухала музику, поїла, подивилась навіть якесь ток-шоу там хвилин 15. Якщо не допомагає, тоді вже ця емоція в моєму тілі, мені треба дати їй вихід. Це може бути навантаження на таку крупну моторику – пройтись, пробігтись, поприбирати, зварити борщ, зробити щось, що дасть моєму тілу навантаження.
Психолог – це така професія, яка передбачає контейнерування і я маю свій контейнер постійно вивантажувати.
– Насправді психолог – це ще й недешеве задоволення. Наостанок порадь, будь ласка, фільми чи книги, які допоможуть впоратися самостійно або якщо не впоратися, то принаймні полегшити свій стан, якщо в людини немає можливості піти до психолога.
– Можливості ходити до психолога є, і я і більшість моїх колег, які мають приватну практику, маємо соціальних клієнтів, яких приймаємо або за дуже маленькою ціною, або взагалі безкоштовно. Так, їх небагато, але цікавтеся про такі можливості. Плюс у нас багато безкоштовних телефонних ліній, які фінансуються благодійними фондами і там працюють фахові психологи. Серед книг чи фільмів їх є велика кількість. Беріть собі цю допомогу у вигляді фільмів, подкастів, книг, у вигляді досвіду інших людей, тому що горювання – індивідуальне, але в ньому дуже багато того, що повторюється в інших.
Книги:
« Питання життя і смерті», «Вдивляючись у сонце» Ірвін Ялом;
« Це ок, якщо ти не ок» Меган Девайн;
«На ранок після втрати» Боб Дейтс;
“Людина в пошуках сенсу” Віктор Франкл;
“Мій дідусь був вишнею” Анджела Нанетті.
Фільми:
«Хижа», мультик «Коко», «Дерево», «Манчестер біля моря», «Р.с.Я тебе люблю», «Дорогий Джон» та інші».
Читайте також: «Скролю і скролю». Як позбутись залежності від гаджетів? Пояснює психологиня Олена Каліман