Кіровоградка Наталя Ніжнікова презентувала свої творчі роботи на Міжнародному фестивалі співдружності російських співвітчизників зарубіжжя “Душа залишається в Росії”, який проходив у Курській області. Тут майстриня заявила, що у Кіровограді зазнає утисків через свою проросійську позицію, а місцеве населення, яке прагне до мистецтва, просто залякують. Тому жінка планує переїхати в Росію.
Наталя Ніжнікова – член Гільдії декоративно-прикладної творчості Московської палати ремесел, учасниця Міжнародних фестивалів і конкурсів декоративно-прикладного мистецтва. За освітою вона юрист і філолог, за покликом серця – художник по костюмах хореографічного ансамблю “Анюта”. Займається вишивкою, клаптиковим шиттям, виготовленням ляльок. Веде на батьківщині клуб любителів рукоділля. До 2013 року була активним членом Кіровоградського російського культурного центру.
На Міжнародному фестивалі співдружності російських співвітчизників зарубіжжя вона побувала в 11-ий раз.
«Курській правді» майстриня розповіла про нібито утиски російської культури і російського духу в Кіровограді: «Кировоград основан русской царицей, русскими солдатами, – говорить Наталія Констянтинівна. – Здесь когда-то оперировал великий русский хирург Пирогов. Сейчас об этом забыли. Когда-то я была основателем Русского центра. Сейчас он задавлен. Я не могу выставить даже чисто русскую выставочную экспозицию. Пейзажи – пожалуйста, портрет Есенина или Пушкина – нельзя. Люди даже боятся приходить на выставки. Они тянутся к искусству, но они запуганы. Я же нашла для себя прекрасную отдушину – поездки в Россию, в том числе в Курск, к Фету, в Коренную пустынь… Я представляю тех жителей Украины, которые любят Россию. Моя душа в России. Здесь моя дочь, сын окончил Московский институт культуры. Я сотрудничаю с Курским Домом народного творчества, часто бываю здесь по их приглашению. Далеко не вся Украина враждебна России. Многие верят вашему президенту, поддерживают ДНР и ЛНР. Я хочу, чтоб процветала и Украина, и Россия, чтобы вновь мы дружили. Я русская, говорю и думаю по-русски, живу по русским православным традициям».
При цьому майстриня повідомила Першій електронній газеті, що не є громадянкою Росії – народилася в Кіровограді, має громадянство України і «русскую душу»:
– Да, я была на выставке. Получила приглашение и поехала. Возила ролик со своими работами. Все.
– Російський сайт дає уривок з Вашого інтервю, де пишуть (цитую): «Я не могу выставить даже чисто русскую выставочную экспозицию. Люди даже боятся приходить на выставки. Они тянутся к искусству, но они запуганы».
– Нет. Это не правда. Это чтото-то переплутали. Нам запретили в библиотеке Чижевского делать выставку Есенина – это было. А то, что люди запуганы – это что-то лишнее.
– А як щодо наступних слів: «Я же нашла для себя прекрасную отдушину – поездки в Россию»
– Да, для меня Россия – это отдушина. Я русский человек, у меня сын в России.
– А, Ви сама етнічна росіянка?
– Да, конечно!
– А давно живете в Кіровограді?
– Я родилась в Кировограде.
– Але маєте громадянство Росії…
– Нет. Я гражданка Украины.
– Вибачте, я трошки не зрозуміла. Ви сказали, що росіянка, а виходить, що громадянка України.
– Я не сказала, что я россиянка. Я сказала, что я русская. По крови русская. (ред. – дивіться попередні відповіді). Но я гражданинка Украины и живу в Украине. И 20 лет проповедую украинское искусство за рубежом – украинскую вышивку, украинское искусство, вышиванки и т.д.
– Спасибі Вам. Я просто хотіла уточнити, бо в ЗМІ вже розійшлася думка… точніше теза, що Ви прихильниця сепаратизму, пропагуєте російську культуру в Україні.
– Не правда! Посмотрите в Одноклассниках (ред. – ресурс, заборонений для користування за рекомендацією СБУ) мой альбом, где я в Париж возила украинскую вышивку. И я 20 лет вожу ее везде, где только бываю. Все это брехня!
До слова, на виставці в Росії, як транслюють місцеві ЗМІ, майстриня не представила жодного елементу української культури, яку вона «скрізь пропагує». Натомість були Пушкін і Єсенін, російські берези, мотиви, знайомі російській людині тощо. Як повідомив тележурналіст, це спогади автора «про покинуту, але не забуту батьківщину». Нагадаємо, батьківщина – місце, де людина народилася.
В інтерв’ю телеканалу «КУРСК» Наталя Ніжнікова заявила: «Я русский человек, у меня корни русские, мама русская, папа русский, дети мои русскими считаются. Дочка средняя у меня в Москве училась. Сын сейчас живет в России. Так что я отсюда не уезжала душой, хотя собираюсь и физически переехать в Россию. Здесь я могу свободно говорить по-русски и мне никто не мешает».
До речі, родичка Наталії Костянтинівни Ніжнікової (ймовірно дочка) Ганна Ніжнікова стала депутатом Кіровоградської міської ради за списком «Опозиційного блоку».
Нагадаємо в Кіровограді (та й в Україні загалом) не зафіксовано жодного випадку фізичного чи правового утиску російськомовних громадян. До правоохоронних органів не надходило жодної заяви про психологічний тиск з приводу мови спілкування.
Світлана Томашевська, Перша електронна газета