Важливо

“Перший великий малюнок я зробив на стінах своєї школи у Донецьку”,- мураліст, якого війна змусила переїхати на Кіровоградщину

Олександр Брітцев – член Національної спілки художників України, твори якого можна зустріти в музеях та галереях України, Китаю, Великобританії та багатьох інших країнах. Особливість художника в тому, що він створює картини не лише на полотні, а й на хмарочосах. Олександр – мураліст.

Війна змусила Олександра з родиною змінити Харків на село Бірки Олександрівської ТГ.  “Перша електронна газета” запросила мураліста на розмову, аби поговорити про народження першого муралу, про знакові його роботи та плани, які будує художник, вже вдруге зустрівшись з русcкім міром.

«Я народився в Донецьку. Там же закінчив художню школу, потім Донецьке художнє училище за спеціальністю «Станковий живопис». Закінчивши, поїхав у Харків, вступив до Харківської академії дизайну та мистецтв на факультет «Станковий живопис». Це найвищий заклад для художника. Можна сказати, що всі етапи становлення як художника я пройшов. Хоч і навчався станковому живопису, але працюю переважно над монументальним, тобто муралами. Після закінчення академії залишився у Харкові, де і жив до 24 лютого, а потім в нас почалися сильні обстріли й треба було їхати звідти, рятувати сім’ю, дитину», – розповідає Олександр.

Муралами він почав займатися на початку 2000-х років. Каже, що тоді ще не було такого поняття, як стінопис, подібні малюнки називали “графіті”.

«Я почав малювати ще у школі. Обмалював весь свій район. На той момент  ще ніхто не робив. Я десь це помітив, почав робити різні трафарети, вивчати напрямки стріт-арту. Він тоді був ще й забороненим. Малював на гаражах якихось, потім директор місцевої школи дозволив намалювати щось на ній. Перший великий малюнок я зробив на стінах своєї школи у Донецьку».

Під час навчання в Харківській академії дизайну сформувався гурт «Добрі люди». Олександр та ще четверо однодумців з Донецька почали робити перші кроки в просуванні муралістики по Україні.

«Ми почали створювати мурали першими в Україні. Їх ще не було як таких, звісно, якісь малюнки у Львові та інших містах писали, але отаких масштабних робіт – ні. Почали з Донецька. Перший стінопис зробили на маленькій електростанції. Треба було побачити реакцію місцевих, отримати фідбек від навколишніх.

Пізніше, у 2012 році, ми розмалювали набережну в Донецьку. Це найбільший малюнок прапора з сюжетом. Приблизно 120 метрів у довжину, там ми зобразили жовту субмарину та Лохнеське чудовисько.

Набережна Кальміуса
2013 рік

Вже в травні 2014 року ми малювали останню роботу, коли росіяни почали заїжджати в Донецьк. Я побачив автобус, у ньому людей з автоматами й зрозумів, що я більше не хочу там жити. Це був мій останній малюнок на вулицях Донецька.

Намалювавши свою останню роботу, «Добрі люди» розійшлися. Хтось продовжив займатись монументальним живописом, а хтось закинув цю справу зовсім.

«Самому мені було легше. З командою треба було домовлятися, амбіції кожного треба враховувати, кожен хотів себе проявити, бути головним. Розпад був органічним. Ніхто болю не відчув. У 2015 році я зробив свій перший особистий мурал, без команди. В самому серці Києва, між Золотими воротами та Софіївським собором. Це був мурал «Вісник життя». Я дуже хотів, аби не було війни, щоб панував мир і щоб Донецьк повернувся до складу України. Серед зграї чорних воронів є одна біла ворона, яка символізує добрі звістки й народження нового життя».

Вісник життя
Київ
2015 рік

Митець розповідає, що цей стінопис є знаковим для нього, адже він знаходиться на стіні будинку саме в тому дворику із вольєром, де живуть легендарні ворони: Корбін, Карлуха і Кирило. Це місце вже стало одним із визначних місць Києва. Ворони живуть тут вже понад 10 років.

«Там же, в Києві, зробив першу 16-поверхівку. Пізніше малював у Дніпрі, це були три 16-поверхівки на набережній Дніпра. Потім було метро Харківське на Київщині, також 16- поверхівка. Там же у 2016 році відкрили галерею муралів. Це масштабний проєкт, до якого залучили велику кількість художників. Тоді понад 200 монументальних малюнків створили в Києві, й саме це місце стало міткою муралів. Не тому, що там найбільша їхня кількість, бо є міста, в яких набагато більше муралів, а тому, що там зосередилася найбільша кількість муралістів з усього світу. В одному місті, місці, країні. Зі знакового можу ще згадати, що брав участь у розписі храму Трьох святих в Криму, у Сімферополі, хоча мій вклад дуже малий там, не можу сказати, що це особисто моє. Я був долічником, тобто помічником майстра. Я прописував абсолютно все, окрім рук та лику святих. Ці речі має прописувати майстер».

Державне замовлення
Від Міністерства інформаційної політики України.
Мета – об’єднання України.

На запитання про точний час, який йде на створення одного муралу, Олександр не може відповісти. Каже, що це дуже індивідуальна річ, яка залежить від багатьох факторів.

«У мене є мурал, який я створив за 10 днів, і це 16 поверхів у Києві. Мурал великий, але не дуже деталізований. Локальний, простий. В Харкові я робив мурал три тижні, а він був на 3 поверхи. От в ньому було дуже багато деталей. Швидкість створення муралу залежить від розміру малюнка, його деталізації й від технічного обладнання. Якщо останнє добре, то це все дуже швидко робиться. Для стінопису приблизно на 9 поверхів – від 5 до 10 днів за умови, якщо тепла погода, є потрібне обладнання, фарба і все необхідне».

Ціна малюнка також індивідуальна. Митець враховує різні критерії, за якими можна оцінити роботу, або ж взагалі «скидає» вартість, якщо малюватиме власну ідею.

Дніпро
“Пані Дніпро”

«Немає фіксованої ціни на створення муралу. Ціни весь час підіймаються, відбуваються зміни і по витратах, і по художніх потребах, і по технічних. Можу сказати приблизно, що на одну 16-поверхівку йде від 600 до 700 балонів фарби. Один балон коштує приблизно 8-9 євро. Отак може коштувати мурал в матеріалах. Ціна моєї роботи чи технічного обладнання буде залежати від складності малюнку або ж, якщо замовник захоче втілити мою ідею, я можу погодитися на мінімальну суму».

Після обговорень вартості муралу та часу, за який можна його створити, питаємо про наступний етап на шляху до готового малюнку.

«Далі моя ідея обговорюється. Тобто замовник і я з’ясовуємо, що це за стіна, кому вона належить чи є бажання в мешканців конкретного чи сусіднього будинку бачити подібний малюнок. Якщо всі погодилися, потрібні нюанси узгодили, от тоді починається розробка ескізу, розрахунки витрат на матеріали, скільки й чого буде потрібно в процесі створення муралу. Далі закупляється матеріал. Надається організаторами чи волонтерами технічне обладнання, і тоді я приступаю до створення малюнку. Коли я закінчую, все збирається, знімається, прибирається і фіксується, що все чисто, красиво, ніхто не постраждав при цьому, мурал готовий».

Дніпро
“Пан Дніпро”

Оскільки Олександр, окрім стінописів, займається живописом на полотні, розповідає, що має різні форми сприйняття малюнку на папері та на стіні багатоповерхівки.

«Звісно, різниця в масштабі, в якому є свої принципи зображення. Треба аби це читалося для глядача. Мурал потребує того, аби малюнок чітко зчитувався здалеку, це завжди має працювати. В картині трохи по-іншому. Там складніші матеріали, техніки та ефекти. Мені подобається створювати як картини на полотні, так і мурали. Влітку я дуже люблю працювати на стінах, а взимку мені – в майстерні».

Міжнародний проект
Розпис на станції метро
(Осокорки)
Київ
2018 рік

Наразі художник разом зі своєю сім’єю живе в селі Бірки Кіровоградської області.

«Коріння моєї дружини звідси. Вона взагалі тут своя. А як я… це буде банально, але в мене Кіровоградщина асоціюється з пшеницею та хлібом. Це, до речі, дуже приємно. Я люблю пшеницю саму по собі, я її малюю і ставлюсь з теплом, бо наслухався в дитинстві про неї розповідей, а приїжджаю – і тут все про хліб. Вся культура».

Місто Харків.
“Легенда Атлантиди”, або “Пошук свого рідного дому”
2019 рік

Цікавимося в митця, чи важливо зараз малювати, співати, танцювати чи займатися культурною діяльністю на благо країни чи все-таки «не на часі».

«Як культура може бути не на часі? Черчіль казав, що заради чого ми воюємо, якщо не заради культури. Це його слова проти Гітлера у Другій світовій війні. Культура є першим, що боронять люди, окрім родини та дітей. Це те, завдяки чому ми можемо називати себе нацією, яка без культури немає сенсу. Інакше ми можемо просто переїхати в іншу країну і залишитися там, нам буде все одно, як ми називаємося і що маємо захищати. Ми якраз тому і боремося, бо в нас хочуть забрати й знищити нашу культуру».

Козак Мамай
Авдіївка
2021 рік

У планах  художника – розробка ескізів майбутніх муралів та серія картин, пов’язаних з тематикою війни.

«Точно хочу представити її в музеї в Олександрівці. Мене давно туди запрошували, але я весь час відхиляв ці пропозиції, не було можливості туди доїхати, довезти свої роботи. А зараз так склалося, що я поряд, тому спочатку тут представлю, а потім у Кропивницькому в музеї. Мені дуже подобається ваш музей, і я хочу таким чином віддячити Кіровоградщині за те, що тут моя сім’я знайшла прихисток».

«Скарбниця»
Станція метро
Харківська
Київ
2018 рік

Наостанок запитуємо, чи є шанси, що й Кропивницький стане багатшим на один малюнок від талановитого митця. Все є в планах, відповідає Олександр. Культура-жива й буде жити. 

Нагадаємо, у Кропивницькому завершили роботу над ще одним муралом

Читайте також: на території третього полку у Кропивницькому презентували новий мурал

Поширити:

Залишити коментар:

коментар