27-річний аргентинський захисник Федеріко Перейра уже кілька місяців є капітаном кропивницької “Зірки”. Аргентинський захисник розповів Першій електронній про свою футбольну династію, найефектніший гол та адаптацію до нової команди.
Нагадаємо, контракт з Федеріко Перейра “Зірка” підписала на початку вересня. До цього аргентинець виступав за такі клуби, як «АСІЛ» (Кіпр), «Серро Реєс» (Іспанія), «Сентраль Кордова» (Аргентина), «Хувентуд Уніда» (Аргентина), «Трістан Суарез» (Аргентина), «Блумінг» (Болівія) і «Стронгест» (Болівія).
Ви з Аргентини. Чи є певна схожість між Україною і Аргентиною?
Насправді, вони дуже різні. Я з країни, де футбол – це головне. Коли у батьків народжується син, вони хочуть, щоб він став футболістом. Люди теж відрізняються. Ми, аргентинці, більш відкриті і емоційні. Тут нам доводиться стримувати свій темперамент, тому ми не можемо показати себе так, як би хотілось.
Ви народились в сім’ї спортсменів. Розкажіть, будь ласка, про цю футбольну династію.
Так, я з родини футболістів. Коли я народився, мої брати вже починали робити перші кроки в футбольній кар’єрі. Мій батько теж був важливою людиною в цій сфері. Мої брати завжди були гордістю для мене, адже обидва були професіоналами футбольної справи. Мій старший брат – Гільєрмо вже закінчив свою кар’єру, але він мені допомагає, а інший брат – Херардо – нині є моїм агентом. Вони обидва підтримували мене під час футбольного розвитку. Починаючи від стратегії, закінчуючи харчуванням. Гільєрмо давав більше порад щодо футболу, адже мав досвід з багатьох команд, а Херардо інший шлях, підтримуючи мене в кар’єрному плані. Тому з ранку й до ночі ми з моєю родиною розмовляємо лише про футбол.
Чи важко бути далеко від родини?
Так, але до цього звикаєш. У 17 років я покинув свій дім і завжди був далеко від нього. Я жив в Іспанії, на Кіпрі і в Болівії. З часом звикаєш до того, що живеш сам. Футбол – це не гра, це робота. Футболіст має йти на певні жертви, тож треба поважати цю професію, що люди не завжди роблять.
Чи доводилось у футбольній кар’єрі переступати через власні принципи?
Я завжди намагаюсь бути самим собою. Я професійний футболіст, тому я не переходжу певні межі поведінки. Навіть якщо хтось поводить себе не гідно, я не беру в цьому участі, а просто даю зрозуміти, що мені не подобається ця ситуація.
Який був ваш найефектніший гол?
Коли я був гравцем команди «Блумінг». У класичному матчі проти «Стронгест», гравцем якого, власне кажучи, я і став наступного року. Я забив гол головою після штрафного.
Що сказали ваші близькі, коли дізнались, що ви їдете в Україну?
Всі мене привітали і дуже зраділи за мене. Вони завжди мене підтримують у моєму виборі і сподіваються, що я досягну свого. Родина стає вболівальниками клубу, за який я граю. Вони спостерігають за моїми результатами. Те, що я тут – це моє рішення, але не без підтримки сім’ї.
Ви вже адаптувалися до нового клубу в Кропивницькому?
Тут я почуваюсь добре, мені комфортно. За короткий час люди встигли звикнути до мене – вони передають мені свою енергію. Спочатку було важко (у плані спілкування) і треба було адаптуватися на новому місці, звикнути до нових правил. Зараз все набагато краще – я почуваюся частиною клубу «Зірка» і частиною міста.
Чи подобається вам грати в «Зірці»?
Так, я дуже радий бути тут. Вважаю, що клуб зростає у професійному плані. Це, звісно, довгий процес. Коли щось трапляється, ми разом намагаємось це вирішити. У подальшому клуб буде лише зростати і зростати, як на полі, так і за його межами. Це клуб, який надає нам всі умови, котрі потрібні для життя тут, тому футболіст має думати лише про покращення і розвиток команди.
Як ви налаштовуєтесь на гру?
Я тренуюсь кожного дня і намагаюсь викладатись на всі сто відсотків. Вважаю, що результат футболіста залежить від нього самого – як він буде тренуватись, так і буде грати. Я не хочу показувати поганих результатів, тому докладаю всіх зусиль, щоб цього не траплялось. Я думаю про те, що я зробив протягом дня. Мені це допомагає. А наступного дня я намагаюсь бути кращим, ніж учора.
Що важче, спостерігати за матчем зі сторони чи грати на полі?
Важко і те, і те. Але важче, напевно, грати, тому що ти маєш дуже швидко приймати рішення, постійно треба рухатись і не дозволяти забити гол в наші ворота. Пізніше ми дивимось повтор матчу свіжим поглядом, завдяки цьому можемо оцінити помилки, яких ми припустились і не повторювати їх в майбутньому.
Чи подобається вам увага прихильників?
Так! Це дуже приємно, коли ти відчуваєш, що тебе люблять. Кожному було б приємно, що інші визнають його роботу, звертають увагу. Це змушує докладати ще більше зусиль на грі. Так можна сказати не лише про мене, а й про моїх товаришів по команди.
Чи допомагає вам підтримка трибун?
Так! Варто подякувати людям, не тільки тим, хто приходить на стадіон подивитися на нас, але й просто людям на вулицях міста. Вони дають зрозуміти нам, футболістам, що ми робимо все не дарма. Люди демонструють нам свою любов і прихильність, вбираються в кольори команди, виділяють свій час, щоб прийти і підтримати нас, адже на полі ми представляємо не лише клуб, а й все місто. Тому ми повинні поважати це.
Ви сприймаєте футбол як роботу чи більше як хобі?
Футбол для мене – це не хобі. Якби це було моїм хобі, я б залишився в Аргентині і грав зі своєю родиною в футбол у дворі. Футбол – це моя професія, яка потребує багато компромісів і старань. У клубу є президент, який платить нам зарплатню, а ми, в свою чергу, повинні викладатись на всю, щоб виправдати його сподівання. І звичайно ж ми повинні поважати кольори нашого клубу, які ми носимо на собі.
Чи важко ви переживаєте програш команди?
Так! Для мене це надзвичайно важко. Я та людина, яка не приймає програшів і намагається уникати їх. Я дуже вимогливий як до себе, так і до інших гравців. Я не дозволяю припускатися помилок. Для мене дуже важливий порядок в усьому – починаючи з того, що я маю приходити вчасно, закінчуючи тим, що я повинен правильно харчуватися. Для мене футбол – це важливо. Коли твій товариш забиває гол чи коли арбітр дає свисток і м’яч котиться по полю – це найкращі відчуття.
Чи складно бути капітаном?
Так! Це величезна відповідальність. Треба слідкувати не лише за собою, але й відповідати ще за 25 людей. Це 25 особистостей, які думають по-різному, у кожного свої ідеї, тому ми повинні знаходити спільну думку і приходити до певного рішення разом. Щоб на полі була одна команда, і щоб було видно, що в нас одна ідея як на полі, так і за його межами. У нас є певні правила – не можна, щоб хтось відділявся від інших, а якщо вже так сталося, то моя місія як капітана, зробити так, щоб він повернувся до інших.
Чи важко прийти до спільного рішення в команді?
Справа в тому, що рішення приймаю не лише я. Ми збираємось разом, щоб обговорити те чи інше питання і знайти спільне рішення. Таким чином ми знаходимо рішення будь-якої проблеми. Всі ми професійні футболісти і все, що має для нас пріоритет – це клуб «Зірка».
Ви підписали контракт з клубом «Зірка» на рік. Чи хотіли б ви продовжити свою кар’єру в цьому клубі?
Звісно, якщо умови будуть підходити як мені, так і клубу. Якщо клуб захоче, щоб я продовжував свою кар’єру тут, то я залишусь без усіляких проблем.
Спасибо, интересно