Олександр Корінний, який тричі вигравав вибори в Новоукраїнці, наголошує, що децентралізація як реформа не спрацювала належним чином. Надходження додаткового фінансування, субвенцій залежить від того, чи є підтримка центральної влади.
Рух ЧЕСНО поспілкувався з новообраним головою після засідання першої сесії, коли той приїхав до Києва на форум Асоціацій ОТГ України, яку він очолює, повідомляє Перша електронна газета.
Корінний на виборах як самовисуванець отримав понад 70% підтримки, при тому що його найближчим конкурентом був представник партії центральної влади “Слуга народу”.
За попереднього скликання подані радою проєкти зі створення та розвитку кількох соцоб’єктів виграли у конкурсах від іноземних донорів. Зокрема, разом із USAID у громаді зробили скейтпарк, а з проєктом NDI побудували “МАМ-центр”. Але очільник громади наголошує, що це не обов’язок донорів, а обов’язок держави — забезпечувати якісний рівень.
Найбільшими проблемами для мешканців громад, на думку Корінного, є якість питної води для населення та робочі місця.
— На скільки збільшилася громада і кількість населення після створення Новоукраїнської територіальної громади?
Раніше до складу Новоукраїнки входило три села, це була просто міськрада. На сьогоднішній день ми будемо мати 16 населених пунктів — 15 сіл і міська рада. Кількість населення близько 20 тисяч. Новоукраїнка мала 16 тисяч. Є села, в яких по дві-три хати, в деяких постійно не живуть, більше як дачі.
— Які основні три проблеми, що першочергово будете вирішувати?
Найбільше, що я думаю, це робочі місця. Кіровоградщина не є таким регіоном, як Київщина, Одещина, Харківщина, де є гарно розвинена промисловість, плюс землі, на яких можна розвивати сільське господарство. Кіровоградщину досить довго називали депресивною зоною. Насправді за перше десятиліття після утворення незалежної України у 90-х роках закрили і маслозавод, і меблеву фабрику, і цегельний, цукровий завод.
Нам треба було думати, чим заміщати ці бюджетні надходження, думати про робочі місця. Серйозних роботодавців із прибутковим бізнесом знайти важко. Ну от, скажімо так, де ремонтуються найбільше дороги? На Київщині, або до курортних міст Одеси ближче, до Южного. До таких територій, як Кіровоградщина, в останню чергу доходить.
— Відповідно, нема логістики, нема доріг — немає й інвесторів.
Ми, як влада, можемо створювати робочі місця за рахунок комунальних підприємств. Ми відкрили новий дитсадок — це також додаткові місця, ми також працюємо зараз над одним проєктом, не хочу озвучувати, дуже хочу вже почати реалізувати. Це підприємство дасть до 200 робочих місць. Велике виробництво. Це те, що наповнює бюджет, і це те, що дає робочі місця. І це питання номер один.
— А є стратегія розвитку громади?
Звичайно, ми маємо стратегію розвитку громади на 2020–2027 роки (скачати та ознайомитися можна сайті ради, банер ліворуч) та чітко слідуємо прописаному плану. Громада висловилася, що потрібен дитсадок. Ми його побудували. Також ми добудували дитсадок в сільській території. Відремонтували в одному селі будинок культури. От про що люди писали, на те ми і звертали увагу.
Наступне — це проблема водопостачання. На жаль, ми стоїмо на гранітних щитах, в нас дуже мало води і вона не дуже високої якості. Коли вода в камені, вона має підвищену жорсткість. Частково ми вже замінили водогін. Але все одно велика кількість труб дуже старих і іржавих, які треба обов’язково замінювати, та й якість води не дуже, як то кажуть. А чиста вода — це здоров’я людей.
Ось буквально перед вами зустрічався з експертом щодо системи водоочищення, фільтрації, я вже прораховую різні варіанти.
Ще однією проблемою для вирішення є створення комфортного відпочинку та логістики для життя. Тобто туди все входить — і внутрішні перевезення, і зони відпочинку, парки, об’єкти, молодіжні якісь локації. Люди хочуть комфортного проживання і можливість працювати, щоб не тікати до великих міст, а ми маємо це забезпечити.
— А як у вас розвинена соціальна сфера? Школи, садочки, лікарні? Чи є в цьому першочергова потреба громади?
Дуже розгалужена. В цій сфері у нас більш-менш усе нормально. Нам вдалося багато проєктів реалізувати, врятувати одну школу взагалі. Нам вдалося побудувати інклюзивно-ресурсний центр один з кращих в області, і, я думаю, навіть в Україні. І ми маємо там повний штат вузькопрофільних спеціалістів: дефектологів, логопедів і так далі. І сьогодні діти із особливими потребами мають у цьому центрі все необхідне для комфортного перебування у ньому. Ми маємо пристосовані туалети, спортзали та бібліотеку, актовий зал, спеціальні ліфти — раніше дітей на візочках на руках носили між поверхами.
Діти сьогодні готують свої виступи і навіть займаються танцями на візках.
Це нам вдалося за підтримки USAID разом із проєктом “Добре”, і я їм дуже дякую.
Зараз під подвір’я приїжджає автобус спеціально обладнаний, в який діти самі піднімаються, там є пандуси і все пристосовано для безперешкодного доступу. Я щасливий тим, що я бачу такі позитивні зрушення в місті. До речі, цю школу планували зробити 1-2 ступенів, але ми її врятували, залишивши і стару школу.
Ще маємо дуже розгалужену систему позашкільних навчальних закладів: спортивні школи, музична школа, центр дитячої та юнацької творчості — в них дуже багато гуртків і секцій, і я цим пишаюся.Так, це з’їдає певний фінансовий ресурс, але ми вкладаємо в розвиток дітей.
З цим напрямком я спокійний, фінансування ми знаходимо.
Зараз треба ще попрацювати з галуззю охорони здоров’я. Уряд має чітко визначити, чия все ж таки первинна ланка, хто буде за районні лікарні відповідати.
— Як іде підготовка до прийняття бюджету громади? Чи обговорювали потреби із людьми?
“На жаль, цього року багато чинників, які не сприяють вчасній підготовці проєкту бюджету. Як це було в нас раніше завжди? Ми виїздили на території, робили зустрічі з людьми і фіксували їхні потреби і запити. Ми це фіналізували в один концепт, потім презентували виконкому та громадськості”.
Я особисто брав у цьому участь. Ми розробили анкети-опитувальники і підходили до всіх, до дорослих, до дітей, і просили, щоб написали конкретно, чого не вистачає і що хочуть. Багато таких проєктів вже реалізовано з бюджету. Для опитування ми залучали громадську організацію, вони також друкували ці брошурки і ходили по паркам, по людним місцям.
Люди писали — дитячі майданчики, ми їх ставимо, молодь просила баскетбольний майданчик. Потім разом із USAID зробили скейтпарк.
З проєктом NDI ми побудували разом “МАМ-центр”. Це центр, де молоді мами або вагітні дівчата навчаються заробляти гроші, будучи в декреті, навчаються переборювати проблеми, щоб не впадати в депресію, тому що змінюється абсолютно життя. Туди можна просто прийти з дитиною погратися, там на підлозі гарне покриття. Можна попити чай, каву, поговорити на спільні теми, відпочити.
— Це все для них безкоштовно?
Так, звичайно! Це приміщення комунальне. На дошці побажань вони лишають записки, наприклад: “Хочемо зустріч із фахівцем стосовно дитячих щеплень”. Ми запрошуємо лікаря, і він проводить таку консультацію. “Хочемо фітнес для вагітних” — будь ласка, запрошуємо тренера, і він займається з ними. Тобто ми реагуємо на їхні запити, і намагаємося досить оперативно.
У нас є також Центр молоді — це окреме приміщення, яке ми також оснастили усім необхідним разом із Американським корпусом миру. Там є проєктори, принтери, ноутбуки, інтернет, гарні меблі, все необхідне для роботи. Діти збираються і працюють скільки потрібно. Це тільки для дітей і молоді.
А Інститут розвитку громади — це для дорослих. Ну, наприклад, коли ми відкрили цей центр, наші вчителі зауважили, що дітям п’ятих класів досить важко перейти від одного викладача, який з ними цілий день, до різних вчителів. Вчителі-філологи зауважили, що діти починають втрачати інтерес до мови, а це ж майбутні українці. Зібралися із різних навчальних закладів у цьому центрі, це було методоб’єднання, і всі разом розробили спеціальну методику та видали спільний підручник, який ми навіть у Міністерстві освіти зуміли зареєструвати, і цей підручник має гриф МОН “рекомендовано для використання у загальноосвітніх школах”. Ну це ж успіх! І вони не зупиняються, зробили ще для шостого класу і так далі. Залучили меценатів, які нам роздрукували ці підручники-брошури, і тепер у кожній школі вони є.
Ми створюємо такі умови, щоб люди об’єднувалися і мали можливість разом працювати і якомога менше молоді їхало до столиці або за кордон. Ми прагнемо розвивати спеціалістів і залишати їх у себе, створивши відповідне середовище.
— На скільки зріс бюджет після після укрупнення підпорядкованих територій?
Ми не знаємо на сьогоднішній день точну цифру. Ми не знаємо, чи будуть субвенції. У 2020 році було вперше, коли у нас забрали субвенцію на розвиток інфраструктури об’єднаних громад. Проте залишили державний фонд регіонального розвитку та інфраструктурний розвиток ОКРЕМИХ (зауважує) територій.
Тобто розповідаємо про місцеве самоврядування, хвалимося Європі про успішну реформу децентралізації, але фінансування залишаємо обладміністраціям і народним депутатам. Тепер є лише субвенції на розвиток окремих територій.
— Що мається на увазі? Що це за території?
Ну, це зазвичай ті території, де керівники підтримують чинну владу і чинного нардепа, от вони отримують такі субвенції. Умови не рівні. Так не має бути у цивілізованій країні. Ми сплачуємо податки всі, але хтось має зворотню підтримку від держави, а хтось її не має.
Чому я говорю про перший рік, коли не було субвенції на розвиток громади? Тому що це був найпрозоріший і найчесніший розподіл. Якщо ти знав кількість населення і площу громади, ти знаєш сам, на яку суму розраховувати. ЇЇ забрали посеред року у зв’язку із коронавірусом. Але потім, коли з цих коштів почали будувати дороги і так далі, то вибачте… Саме ми маємо визначати, де треба в першу чергу відремонтувати дорогу — до того села, до того чи до того. А не хтось із кабінетів це вирішує.
На сьогодні ми не знаємо, чи буде інфраструктурна субвенція. Що віддадуть нам на утримання. Нам передали органи соціального захисту населення. Є такі громади, і їх більшість, де штат передали юридично, а приміщення, автомобілі, техніку не передали, комп’ютери забрали на райони.
От зараз створили нові районні ради, а чим вони будуть займатися? Який у них буде штат? Районна лікарня буде у них чи у нас в громаді на утриманні? Тому, поки ми не отримаємо відповіді на ці питання, ми ніяк не можемо прогнозувати бюджет.
«Бюджет може зрости на 100 млн, наприклад, але тобі дадуть лікарню, на забезпечення якої необхідно 120 млн. Це ж зменшення можливостей для розвитку. Як планувати бюджет, якщо ці ввідні невідомі?»
Нема ще державного бюджету, і ми не бачимо, що там прописано, немає розуміння субвенцій, немає розуміння, що тепер буде у нас у підпорядкуванні, тому на даний момент не можу сказати.
Зараз можуть більш-менш спокійно планувати свій бюджет громади, в яких є перевиконання, територія з корисними копалинами або порт, який дає значні фінансові надходження. Але таких громад одиниці.
— А на скільки все ж таки збільшиться бюджет?
Цим часто маніпулюють. Сума бюджету точно виросте, але чи виросли можливості громади? У моєї громади до об’єднання був бюджет 7 млн. Після децентралізації він став близько 100 млн, 80 з яких — це витрати тільки на освіту. Але громада збільшилася, збільшилась і територія її обслуговування. Основні витрати потрібно відмежовувати. Освіта, медицина, культура, клуби, бібліотеки. І тільки після цього подивитися, скільки залишається на бюджет розвитку. Якщо у мене в бюджеті розвитку було 2 млн, а після укрупнення стало 20 — клас. Ми можемо відкрити нову школу, щось відремонтувати, дати людям те, чого вони потребують сьогодні і зараз. Витратити на серйозні речі.
А тепер інша ситуація. Коли у тебе бюджет розвитку був 40 млн, а тобі віддали у підпорядкування дотаційні страшні сільські ради, у яких все валиться і нема взагалі ніякої бюджетної бази, і для їх утримання ти маєш витратити 15 із цих 40 млн розвитку, то стало краще чи більше? Але загальна цифра (наголошує) бюджету збільшиться.
Треба говорити про фінансову можливість розвиватися. Про бюджет розвитку.
Логіка бюджету проста: щоб будь-який мешканець, незалежно, чи він живе в Києві — мегаполісі, на Харківщині, Одещині чи на Кіровоградщині, він має отримувати однаковий набір послуг: один — медична, два — освітня, його дитина також має піти у школу, де є проєктор, мультимедійна дошка, гарний вчитель, а не коли вчитель фізики читає математику, співи і фізкультуру, бо нема фахівців, які хочуть працювати в таких умовах, бо ні житла немає, ні нормальних умов праці.
Має бути навіть не базовий рівень, а стандарт надання послуги, і людина має його отримати незалежно від того, де вона проживає. І бюджет має це забезпечувати: не вистачає в території — тоді держава має давати. Якщо є зайві надлишки, то треба акумулювати і надавати слабшим. Субвенції мають рівняти бюджети.
— А які у вас плани, щоб підвищити спроможність громади? Тут же не від вас конкретно залежить, будуть держсубвенції чи ні, але громади розвивати і напрацьовувати інструменти наповнення бюджету — вже ваша відповідальність.
Знаєте, ми кожного року живемо в різних умовах. То акцизний збір від пального іде у громади, то його хочуть забрати. Плата за надра — ми на території маємо не один кар’єр і не претендуємо на всі податки, але коли в кар’єрі підривають породу, то тріскають будинки наших мешканців. Коли на видобутку не дотримуються умов і хмари пилу осідають у легенях наших мешканців. Але ми не можемо на це вплинути, скільки б скарг і звернень не писали у Держгірпромнагляд. Коли перевантажені брилами вантажівки розбивають наші дороги. Але при цьому плата за надра іде до держбюджету. Ми не кажемо всі податки лишити на місцях, але хоч якийсь малий відсоток залиште для вирішення таких питань.
Також є питання пільг, коли держава їх встановлює, а виплачувати мають за рахунок бюджетів місцевого самоврядування, а їх 17 видів. От безкоштовний проїзд хто встановлює? Держава, а відшкодовувати мають з місцевих. Потрібно або віддати це право встановлювати пільги громадам, або компенсувати перевізникам із держбюджету.
Вважаю, що було б правильно, коли б громада визначала, кого возити безкоштовно. Десь атошників дуже багато, а десь школа далеко і школярі добираються з іншого кінця міста, а хтось вирішить безкоштовно перевозити пенсіонерів та багатодітних. Це все індивідуально. Коли б громада брала за це на себе відповідальність, то тоді б і платили справно, і люди знали б, хто точно може їхати безоплатно.
— Добре, а як же вирішити це питання? Це ж потрібно до парламенту звертатися, говорити і переконувати законотворців.
Так, ми з колегами із Асоціації ОТГ працюємо над цими питаннями. Сьогодні на форумі мали можливість обговорювати низку питаннь із головою партії “Слуга народу” Олександром Корнієнком, із Дмитром Гуріним та В’ячеславом Негодою (заступник Міністра розвитку громад та територій України). І ми напрацьовуємо і подаємо законопроєкти.
По-іншому ніяк. Держава в силу децентралізації віддає малим громадам деякі повноваження, а кошти лишає у держбюджеті.
От, наприклад, раніше місто відповідало за дошкільну, райадміністрації — за школи, ПТУ утримували обласні адміністрації. Що тоді відбувалося? Держава мала виділяти кошти на все: на утримання, опалення, зарплату, обладнання, меблі. Школи занепадали, було недофінансування і так далі. Вирішили передати місцевому самоврядуванню. Утворили громади і всі школи передали нам. Тепер держава покриває лиш зарплату педколективу. Бібліотекар, охорона, технічний персонал, кухарі, кочегари — це вже ваші місцеві проблеми.
— А надбавки для вчителів із місцевого бюджету у вас передбачено?
А як же. І всі вони знають, що і тринадцяту зарплату кожного року отримають.
Тому я знову повторюся і наголошу, що зараз ми маємо мати стовідсоткову забезпеченість виконання тих послуг, які нам передала держава. Це на кожному кроці. Соцзахист також передали юридично на папері, а приміщення, автомобілі, техніку, меблі не передають. І таких тисяча прикладів по Україні.
— Який все ж вихід? Як виживати громадам і як боротися?
Має бути субвенція на розвиток інфраструктури територіальної громади обов’язково, плата за надра, щоб усе це добро утримувати.
Не розподіляє область акциз на паливо на ті дороги між селами, які також треба ремонтувати. Про них знаємо тільки ми.
Інший шлях — це, звичайно, залучення інвесторів. Але у нас проблема логістики і доріг, які у жахливому стані, а інвесторам це важливо.
— Маєте на увазі залучення донорських коштів чи відкриття виробництва і створення робочих місць?
Не всі громади можуть брати участь у конкурсах. Не всі вміють оформляти заявки, та навіть якщо всі і подадуть, виграють лише п’ять–десять максимум.
Але функція держави, а не донорів — забезпечити населення якісними рівними послугами. Зараз, щоб отримати трохи більше, треба мати підтримку політичних партій. Добробут людей має бути забезпечений незалежно від того, яка партія при владі.
— У невеликих громадах для виборців партійна приналежність важлива?
Та ні. Як у нас обирають — той дядько зоотехнік, я його знаю, за нього і проголосую. Але хороший зоотехнік — це не менеджер, який може розвивати території. Тут ніякі партійні квитки не спрацьовують. Нам треба гостро ставити питання про кадри, про потенціал і про обов’язкове навчання.
От обирають таких “хороших хлопців”, а вони потім не знають, що таке стратегія розвитку чи як стимулювати розвиток економіки. Ми повинні мати підготовлені кадри, а не партійних представників.
У маленьких громадах голосують за людей, а не за партії.
— Як вважаєте, чи спрацювала нова виборча система і те, що балотування за партійними списками спустили до рівня більше десяти тисяч населення?
Я завжди наголошував, що не робіть політику в малих громадах і містах. Партійні списки варто залишити на рівні облрад.
Округи укрупнили, і в мене лише одне село має свого депутата. Бо в селах виборців набагато менше, а вибір кандидатів ого який. Відповідно, кожен проголосував за свого, розпорошивши голоси, і лишилися ні з чим. Тому у нас і вийшло, що всі депутати, що обрані, усі з міста, 14 сіл без депутата. У них раніше ціла рада була, а тепер навіть депутата в селі нема, як це людям пояснити? Хто представлятиме їхні інтереси? І хто тепер з депутатів хоче до людей їхати за 20-30 кілометрів?
Тепер сидять у мене 25 депутатів, обраних з міста — куди вони будуть намагатися бюджет розподілити? На села? На сільську школу чи на свою? Та на свою ж, звісно, бо тут його дитина і тут проблеми видніші, ніж десь там далеко. От тепер мені доведеться збалансовувати всі ці питання.
Були плюси у мажоритарці на низовому рівні, бо тоді кожне село мало свого депутата. Тому це питання для мене однозначне.
— А як виборчі комісії справлялися?
О, єдині, хто дійсно постраждав від цієї системи, це члени ДВК і ТВК, особливо їх голови. Вони просто не знали, як то все порахувати. Вони перераховували і уточнювали ті протоколи по кілька раз. Це важко, тим паче у сільській місцевості.
— Явка була висока?
Люди беруть ті бюлетені і не знають, що робити. Велика кількість недійсних. Єдине, що їм було зрозуміло, це бюлетень за голів, бо він не змінився.
Було багато плутанини з депутатами. Там одного знайомого побачив, а там партію, а там взагалі за партію позначки не поставив.
Ви змінили за кілька місяців систему, то коли ж навчити людей? Коли їм показати і розказати?
— Ви балотувалися як самовисуванець, а чи були пропозиції від партій і чому відмовили?
Я не хочу грати в політичні ігри, тому йшов вже не вперше самовисуванцем. Звісно, були пропозиції від кількох партій. Але моя позиція така, що я йду так, як йду, а ви якщо хочете мене підтримати, то підтримуйте. Я рівновіддалений. Люди від партії мають робити і транслювати те, що їм говорить партія, особливо зараз, коли є можливість імперативного мандату.
Тому, коли мені надходили пропозиції, я відповідав, що в будь-якому випадку іду самовисуванцем, а ви можете заявляти публічно про мою підтримку. Офіційно жодна з партій не приймала рішення на офіційних заходах про мою підтримку, але “Голос”, ЄС, “Батьківщина” заявили про це людям. Зараз ОПЗЖ з нами голосували. І тут не в політичних брендах питання. Там всі нормальні адекватні люди.
Якщо хочеш бути сьогодні обраним, треба шукати місця у списках партій. Там список забитий, там забитий, їм нема куди діватися, і йдуть до тих, де вони є.
А люди в нас голосують за людей. От ви заберіть кандидатів і лишіть просто політичний бренд, скільки партія без людей набере?
— Як вважаєте, чи має бути зарплата у депутата? Чи передбачаєте ви у бюджеті компенсацію?
Да, були в мене такі, які як компенсацію хотіли по два гектари землі собі повиділяти. То довелося пояснити, що я накладу вето.
Чи завантажений депутат і дійсно працює на результат, це залежить тільки від його бажання.
— То, може, таким чином треба стимулювати?
Якщо у малих громадах не було фактично людей і у партійні списки вписали кого попало, а потім людина зі здивуванням дізналася, що вона депутат — а є і такі випадки — тоді, звичайно, вона ефективною не буде, як не стимулюй, бо від початку не було в планах.
Я би дуже хотів, щоб у нас працювала система, як у деяких багатьох країнах, яку я сам для себе називаю “відповідальним депутатством”, коли депутат отримує заробітну плату або компенсацію. Але тоді депутатів мало би бути значно менше. Наприклад, для моєї громади це мало б бути сім–дев’ять депутатів, не більше, яких би місто оплачувало і з яких би вимагало. Щоб це була постійна щоденна робота. І тоді б до цих депутатів були б певні конкретні вимоги, відповідна освіта і так далі. І не було б цієї колективної безвідповідальності.
Якби вони отримували кошти, вони б зрозуміли, що вони відповідальні. Їх можна було б навчати і влаштовувати обмін досвідом. От тоді вони б і працювали на громаду, а не кричали б: “мені партія заборонила голосувати за це рішення”.
— А як у вас із медзабезпеченням? Чи є проблеми у зв’язку з пандемією? Чи вистачає місць?
У нас на балансі нема лікарні. Це ж вторинка. У нас взагалі одиниці територіальних громад, які змогли забрати й утримувати районні лікарні, але в них є ресурси. Ми допомагаємо утримувати первинку, вона має бути у всіх громадах, але там немає койок і палат.
Нашій громаді для утримання лікарні потрібно близько 50 млн гривень.
Поки що нема чітких критеріїв фінансування. Якщо у малих громадах нема фахівців, то чи є сенс везти туди обладнання? Хто буде працювати на закуплених ШВЛ?
Я готовий брати районну лікарню і зроблю з неї міську, якщо держава дасть мені на це відповідний ресурс. А коли мені віддадуть, а мені треба вибирати, чи лікарню закривати, чи три дитсадка.
Читайте також: Дві громади з Кіровоградщини отримають по 50 тисяч доларів для розвитку