Нещодавно туристично-експедиційна група із Кропивницького проїхала за маршрутом «Чумацьким шляхом Павла Рябкова».
Про це повідомляє Перша електронна газета.
На початку експедиції група відвідала об’єкти, які увійшли до проєкту «Павло Рябков на шляху до українського Відродження». Маршрут проходив по теперішнім Кропивницькому і Новоукраїнському районах області через села Ганнинське, Вишняківку та Семенасте. Цими селами він схематично накладається на частину відомого Кучманського шляху, яка засвідчена в рукописах краєзнавця Павла Рябкова з обласного краєзнавчого музею.
Завдяки співробітницям ОУНБ ім. Дмитра Чижевського, учасники поїздки ознайомилися з новими об’єктами чумацтва у нашому краї – чумацькою криницею, трактиром, дорогою “Херсонський шлях”. Про них їм розповіла старожилка Катерина Супруненко із Приюта, інформацію жінка отримала від батьків та й знаходяться вони біля їх оселі при Ровенській дорозі.
На під’їзді до села, зразу ж за високим курганом (до речі, нашого водія Миколу прізвище Курган), на південь йде Херсонський шлях. Це відґалуження від згаданого Кучманського і, як повідомляв Павло Рябков, він йшов на Миколаїв. Зараз ця дорога йде прямою лінією із стрункими тополями та упирається у Куликову Балку. А далі – зорані поля…
Криниця-кам’яниця знаходиться при в’їзді до села із міста. Завжди вважалося, що в ній смачна вода, яку споживали і люди, і худоба. Із проведенням у селі водогону, її на довгий час призабули і тільки нещодавно відновили. Сьогодні вона облаштована декоративним журавлем, за допомогою якого дуже легко піднімається оковане відерце із прозорою водою. Щоправда, місцеві жителі не наважуються пити воду із криниці. Поряд інформаційний щит та місце для короткого перепочинку.
Між новою хатою господині та старою, що колись була і житлом першого голови колгоспу, і школою, у давні часи був трактир. На городі під час робіт власники знаходили черепки посуду і навіть натільний хрестик.
Родина пані Катерини за батьком походить із заможних приютівських селян Воленків. Її батько Микола 1912 р.н. був розкуркулений та висланий на шахти Донбасу. Там він одружився із своєю Поліною Прищепою, яка після розкуркулення працювала коногоном на одній із шахт. Микола Олексійович на шахті був серйозно травмований і втратив зір. На щастя їм вдалося повернутися до його рідного села. Тут у них народилося 12 дітей.
Катерина Миколаївна розповіла і про походження назви села, до якої на старих картах добавляли прикладку «ровенський». Вона походить із призначення – прихисток подорожніх, яких, як кажуть у селі, «оприючували». Ця функція для пані Катерини залишилася і по сьогоднішній день. Вона зустрічає гостей, ділиться знаннями і спогадами, допомагає подорожуючим.
На жаль, ні речей, ні пісень, ні переказів про чумацтво зафіксувати не вдалося. До речі, етнографічні дослідження у першій частині поїздки стали можливими завдяки нещодавно підготовленим методичним рекомендаціям від ГО «Баба Єлька», які були видані за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).
За курганом на виїзді із села розпочалася друга літературна частина поїздки. Із 85-річною дружиною поета, прозаїка і журналіста Віктора Ганоцького, експедиційна група завітала до їхньої садиби в с. Ганнинському – його творчу майстерню та місце відпочинку. Вже п’ятнадцять років як він пішов із життя, але і досі при вході до садиби із-за заростей гостей зустрічає вирізьблений ним із стовбура дерева Козак-вартовик. Вже п’ять років і дружина не спроможна доглядати садибу, але дух його творчості її не покинув. За імпровізованим столом під улюбленою яблунею читалися статті відомих журналістів про нього, його спогади та вірші. Наталія Кузьмівна, вдова поета, для фондів музею спорядила цілий мішок його особистих речей.
За столом прозвучав символічний вірш В. Ф. Ганоцького «Хата»:
Купив я хату у селі.
В селі чужому. Не в своєму.
Ставочок. Сад. Шматок землі –
Десь соток тридцять чорнозему.
А хаті треба дати лад.
Підмурувать. Переладнати.
Ще й обробити палісад,
Що притулився коло хати.
Сокиру в руки – стук та грюк.
Почав сяк-так хазяйнувати.
Але сокира пада з рук,
Як тільки я торкнувся хати.
Кричать підвалини і дах.
«Не руш!» – кричить плита і стіни.
Стоїть в сльозах не хата – жах,
Немов вона у тому винна,
Що тут чиїсь і сум, і біль.
Чиїсь тут радість і цілунки.
Тут хтось вмирав. Тут хтось любив,
Свого життя ткав візерунки.
… Купив я хату у селі,
А з нею – й всі чужі жалі.
Текст: Павло Рибалко.
Фото: Олени Одінцової, Лари Гуріної, Світлани Буріки.
Нагадаємо, “Баба Єлька” презентувала пісенник Кропивниччини
Читайте також: Якою була експедиція “Баби Єльки” в Долинську громаду (ФОТО, ВІДЕО)