За п’ять років існування на Кіровоградщині проєкту «Баба Єлька» до культурно-просвітницької ініціативи доєдналося чимало цікавих людей. Не байдужих до свого «я», свого минулого й в якомусь сенсі майбутнього. На початку 2024 року команді вдалося повноцінно й масштабно почати втілювати давню мрію: заручившись підтримкою Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), «Баба Єлька» наприкінці лютого оголосила про початок ініціативи «Стань агентом «Баби Єльки». Одним із культурних продуктів цієї ініціативи стане колекція реплік на старовинний одяг, який носили жителі Кіровоградщини на початку ХХ століття. Над колекцією вбрання (до неї увійде не лише одяг, а й прикраси та взуття) працюють кропивницькі та київські майстри.
Про це повідомляє Перша електронна газета з посиланням на сайт “Баби Єльки”.
Сьогодні хочемо познайомити вас з майстром, який шитиме репліки на старовинне взуття – чоботи, черевички, туфлі. Це – засновник відомої в Україні майстерні «Шляхетний одяг» Руслан Павлюк-Прорва.
Руслан Павлюк-Прорва – за першою освітою радіотехнік, за другою– фольклорист. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка. П`ятнадцять років на різних посадах працював в Національному центрі народної культури “Музей Івана Гончара». Свою діяльність в музеї починав з роботи охоронцем. Згодом, відчувши в собі сили розпочати власний проєкт, заснував майстерню «Шляхетний одяг».
Пане Руслане, розкажіть, як на світ зʼявилася майстерня «Шляхетний одяг»?
– З ідеї моїх друзів та однодумців. Це молоді дівчата й хлопці, яким було цікаво насамперед відтворювати вбрання, особливо чоловіче, якого не вистачало, а також робити якісь власні інтерпретації одягу, взуття, головних уборів. Це ціла команда людей, яким в першу чергу подобається це робити, і ми маємо спільне бачення етнографії. Майстерня – бізнес, але не такий, де всі на зарплаті сидять і не покладаючи рук вишивають, як фабрика «8 Березня». Вся команда має інші, побічні заняття, над якими працює в очікуванні нового замовлення. Не всі зараз хочуть ходити в репліках старовинних чоботів, далеко не всі.
А яке взуття в цілому носили раніше, до прикладу, на початку ХХ століття?
– На світлинах початку ХХ століття чітко видно, як міщанська мода проникає в село, і там ми бачимо купу селян в черевиках, а дівчат у туфлях. Варто теж зауважити, про який саме проміжок часу 20 століття йдеться. Чи це умовно 1901 рік, чи 1920 рік, що теж вважається початком 20 століття, однак за цей час мода встигла сильно змінитися. На це вплинула війна, розвиток промисловості (надходжень певних матеріалів), їхня якість, запозичення видів та технологій виготовлення взуття з Європи після Першої світової війни. Однак в селі все ж таки залишалися чоботи, більше того, з війною навіть і в місті чоботи стали універсальним видом взуття. Інтелігенція ж надавала перевагу черевикам, тобто у дівчат в місті були черевички й туфлі, а у жінок в селах – чоботи. Взуття робили виключно зі шкіри, іноді ще використовували домоткане полотно для надання форми халяві. В перших варіантах взуття просто зшивалося, звідти і назва професії швець, воно витягувалося на правилі, а не кроїлося. Такі чоботи досить грубо сиділи на нозі, а людям хотілося умовної краси й комфорту, тому й були запозичені технології з Європи. До прикладу, чоботи з подвійною підошвою і звуженими халявами. Тож крій взуття теж удосконалювався з часом, власне тому ми зараз на світлинах бачимо такі вишукані зразки.
Скільки раніше могло коштувати взуття?
– Якщо ціну перевести на живу вагу, то в принципі раніше кабанчика чоботи й коштували.
Навіть якщо зараз взяти хороше й якісно пошите взуття, ціна якого умовно може бути в районі 10 тисяч, то за таку суму, наскільки я памʼятаю, на живу вагу кабанчик і здається в селі. Нічого не змінилося.
На кінець ХІХ століття взуття вартувало від рубля до двох, на російські гроші.
А скільки приблизно часу займає створення однієї пари взуття?
– Якщо сісти й нічого не робити, а тільки шити з дотриманням усіх технологій й без поспіху, то на це йде приблизно 10 днів. Варто розуміти, що є процеси, які вимагають просто часу. Тобто ти займаєшся іншою роботою, а взуття має вистоятися.
Яке взуття носили на Кіровоградщині?
– Щоб відповісти на це питання, треба глянути на те, яка історія Кіровоградщини. Землі заселяли люди з різних регіонів, які привносили на неї свою культуру. Нічим Кіровоградщина від Київщини чи Черкащини в плані взуття не відрізнялася. Це універсальна історія. Ми бачимо чоботи «чорнобривці» як на західних теренах України, на лівому березі Полтавщини, так і на Кіровоградщині. Існувало лише два-три крої й три-чотири кольори, тобто по-іншому ти його не зробиш. Це не зовсім творча робота, де вишивальниця могла за роботою сидіти й думати, щоб його ще туди додати.
На початку розмови лунала фраза про те, що старовинного чоловічого одягу та взуття обмаль, чому, на вашу думку, існує така тенденція?
– Я гадаю, що, в першу чергу, це кількісна історія. Ніде такого не читав, але сам цими дослідженнями займався. Чоловічого одягу умовно в три-чотири рази було менше в принципі, ніж жіночого. Плюс тут працює психологія, навіть зараз в шафі типової родини жіночого одягу буде набагато більше. Це, як зараз модно казати, гендерні аспекти життя. А оскільки одягу було менше, він швидше зношувався. Чоловіки надто його не берегли. До того ж мужчини більше використовували робочий одяг, бо він універсальніший. Почасту можна побачити на світлинах – чоловіки стоять в костюмах, в туфлях, а жінки – в традиційному одязі. Або ж чоловіки у військовій формі чи навчальній, а жінки знову ж таки у традиційному. Хлопи швидше відійшли від цього, я думаю, аби жіноцтво мало більше доступу до освіти й гендерних прав на той час, то ми б бачили таку ж саму картину, як з чоловіками.
Нещодавно координаторка напрямку «Баба Єлька.Мода» Світлана Буланова разом з іншими майстрами проєкту відвідала Кіровоградський обасний краєзнавчий музей, де ознайомилася з трьома зразками взуття. Що ви можете сказати про взуття, побачене на фото?
– Це досить пізні по часу варіанти взуття, зі свого досвіду можу сказати, що це 40-і роки.
Фабричне виробництво. До цього взуття можна застосувати слово ретро, а не традиційне.
Звісно, що ретро-взуття – це теж частина традиції, однак якщо роздумувати над тим, чи є ті зразки виключно оригінальними, то, скоріш за все, ні. Хоча і цьому взуттю більше 70 років.
Скільки зразків ви відтворите в рамках ініціативи «Стань агентом «Баби Єльки»?
– Майстерня «Шляхетний одяг» відтворить для колекції десять варіантів стравинного взуття.
Це чоботи, черевички і туфельки. Останні – зразок одягу Придніпровʼя. Дуже цікавий варіант, з перфорацією.
Цікаві тим, що в музеях їх я принаймні не зустрічав, тобто це буде відтворення певного уявного зразка.
Як ви вважаєте, наскільки важливо зараз займатися культурно-просвітницькою діяльністю?
– Однозначно ця робота не повинна припинятися ні на крок. З морального боку вона не має права зупинятися, бо тоді за що гинуть наші хлопці й дівчата? Якби ми не вирізнялися культурою, то навіщо росіянці тоді сюди прийшли? Вони прийшли сюди із заздрощів. Буквально днями переписувався з хлопцем і дівчиною, які зараз служать разом в лавах ЗСУ й планують одружуватися. Так-от, вони хочуть пошити собі весільний традиційний стрій. Серед попередніх замовлень був чоловік, який повернувся з Канади, де жив змалечку, до України, аби захищати рідну землю, і йому закортілося пошити автентичний одяг, притаманний жителям його села, а саме – східних теренів Вінниччини. Для нього ми створили надзвичайно красиву реконструкцію. Щось же цих людей підштовхнуло до подібних вчинків і замовлень. Наша робота і той попит на неї, який існує в суспільстві, є найкращою відповіддю на питання, чи важливо зараз просувати традиційну українську культуру в маси.
Ініціатива «Стань агентом Баби Єльки» реалізується громадською організацією «Баба Єлька» завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні».
Нагадаємо, «Баба Єлька» і USAID запускають спільний проєкт на Кіровоградщині
Читайте також: у Кропивницькому почали зйомки серіалу «Баба Єлька» (ФОТО)