П’ятнадцятирічний Володимир Скрипник із села Суботці Кропивницького району, учень 9 класу ліцею «Муніципальний колегіум» Кропивницької міської ради, на прохання одного з військових підрозділів розробив сам і виготовив за підтримки родини хвостовики для підствольних гранат, які може скидати одна із версій дрона. Уже має замовлення від іншого підрозділу на іншу модифікацію.
Про авторські девайси для військових, програмування і 3D-моделювання, про свідомий вибір спілкуватися виключно українською з Володимиром спілкувався “Вісник Кіровоградщини”, передає Перша електронна газета.
— Ще за місяць до великої війни (тоді мені було 14) я зовсім не цікавився воєнною промисловістю: ні технікою, ні приспособами, ні як це все влаштовано.
Із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну у мене прокинувся інтерес, я почав багато читати, щодня дивлюся відео, як влаштований танк чи літак або які бувають способи наведення ракет. І я дуже хотів допомогти українській армії наскільки я можу зараз — своїми знаннями.
Знайомі його батька, які зараз на фронті, мали необхідність у вдосконаленні гранат для підствольних гранатометів, а саме у моделюванні та виготовленні хвостовиків для них, аби такі гранати міг скидати дрон. Це не основна діяльність цього підрозділу, але, як показала практика війни, дрони фіксують ворожу ціль і можуть одразу її вразити. Для цього військові винайшли можливість використовувати підходящі бойові припаси, додатково їх модифікувавши.
— Оскільки у своїй професійній діяльності наша родина займається електромонтажними роботами та автоматизацією процесів, а я допомагаю у розробці необхідного програмного забезпечення і використовую 3D-моделювання, нас і попросили змоделювати та виготовити хвостовики для таких гранат.
На розрахунки мені знадобилося дві години. Потім ми виготовили зразки на 3D-принтері і відправили фотографії замовникам. Після третього удосконалення хвостовик вийшов такий, як потрібно. Тож ми виготовили 20 штук і відправили їх для тестування на передову.
Згодом завдяки соцмережам про такий винахід дізналися воїни з іншої військової частини і замовили ще 50 хвостовиків іншої модифікації.
— Витратні матеріали ми беремо на себе — це внесок нашої родини у підтримку української армії. Якщо з’ясується, що запит буде великим, можливо, запустимо збір коштів.
Гроші на витратні матеріали важливі, але ж і знання можуть бути цінними. Я думав, що у військовій промисловості все вже існує, що є ті, хто створив такі хвостовики і без мене та запустив у виробництво. Вірогідно, що вони дійсно існують, але нам вони не траплялися, тому довелося створювати і виготовляти їх самим.
Сьогодні Володимиру 15 і він ще не знає точно, в якій сфері працюватиме в майбутньому. Але розглядає як варіант професію інженера в оборонній сфері.
— Війна змінила моє життя ще в деяких питаннях. З її початком я зрозумів, що досить поводитися як дитина, час ставати дорослим.
Зокрема це вибір спілкуватися тільки українською. Я народився в селі, в моїй родині говорять українською, особливо красиво це виходить у мами. До 6 класу я навчався в Суботцівській школі і там розмовляв українською. У 6 класі перейшов до ліцею у Кропивницькому і під впливом однокласників, аби не бути «не в темі», у спілкуванні з ними перейшов на російську. Я був малий, у мене не було хребта, я прогнувся. Але з 24 лютого 2022 року я свідомо говорю виключно українською.
І як би хто не переконував, що мова ні на що не впливає, — це неправда, впливає, адже ми боремося за незалежність, і треба пам’ятати, що Росія не давала нам утверджуватися як окремій державі через приниження нашої історії, культури, мови, літератури. Щоб стати вільними, у нас має бути вільна культура, а не пов’язана з культурою агресора, який приносить нам скільки горя, що не вкладається в голові.
Я не засуджую тих, хто на боці України, але продовжує спілкуватися російською, та у розмові з ними на російську не перейду, розмовлятиму своїм рідним суржиком (усміхається).
Читайте також:
- Виховує учнів власним прикладом: як вчитель з Кіровоградщини став на захист України
- Sоloway, народжений під час війни