Гуртуючись через загрозу російського вторгнення, жителі Кіровоградщини по-різному чекають на ворога. Хтось готовий іти до тероборони, хтось уже записався, хтось навів лад у погребі, а хтось покладається на долю і Збройні сили. Ми опитали земляків з різних куточків нашої області, попросивши дати відповідь на одне запитання: «Що ви робитимете, якщо завтра – вторгнення?».
Ось що вони відповіли:
Тетяна Г. пенсіонерка, м. Новомиргород
«Піду на площу взнати, чим можу допомогти»
Богдан Тобілевич, м. Кропивницький
«Я не надаю відповіді на запитання, пов’язані з політикою»
Володимир Шабанов, с. Голикове Олександрівської ТГ, батько п’ятьох дітей
«У міру можливості транспортую дітей у більш безпечне місце та оборонятиму Україну. Спочатку, мабуть, у місцеву тероборону, а далі як потрібно буде, де більше буду потрібен. Тільки так, та не як інакше. Буду воювати».
Надія Коленеченко, журналістка, м. Знам’янка
«Перше, за будь-яких умов я журналістка, а отже обов’язок – об’єктивна інформація, відсіч пропаганді, ватним настроям. Це також територіальна оборона. Думаю, можу бути корисною у комунікації, оповіщенні, організації. Усвідомлюю, що можливо наша область прийматиме людей з прикордонних територій, тож є потреба в певних навичках і вміннях. Загалом, як на мене, журналісти обізнані у всіх галузях, тож згодиться все, що вмію. Сидіти дома або десь їхати точно не буду».
Оксана Гриценко, волонтерка, с. Іванівка Новоукраїнського району
«Насамперед не панікувати і зберігати спокій, щоб діти та рідні бачили, що мама спокійна. По-друге, в мене всі діти повнолітні, і ми всі разом будемо відстоювати свій будинок, землю, країну. По-третє, якщо мобілізація – всі йдемо до війська і надаємо посильну допомогу, а я знаю, що я на передку буду корисна бо я зі Сходом знайома з 2014 року і батальйон «Донбас», 25-та бригада, 72-га заберуть мене з радістю. Ми в січні возили нашим найкращим захисникам допомогу (вечерю, кутю, випічку), вітали зі святами, які вони були раді! Моя родина, куми, сусіди зберігають спокій і тримають таку ж позицію. Все буде тільки добре».
Ігор Крушеницький, журналіст
«Перш за все, намагатимуся відправити сім’ю поближче до західного кордону із найціннішим майном. Сам же «законсервую» квартиру й подамся до місцевої тероборони або іншого підрозділу ЗСУ».
Андрій Лаврусь, депутат Кропивницької районної ради
«Перше, це не панікувати. Далі за обставинами діяти. Сподіваюсь, у влади є план. Коли ні, будемо гуртуватися, як у 2014 році. Буду там, де зможу принести більше користі».
Наталя Михайловська, директорка музею Ю.Яновського, с. Нечаївка Компаніївської ТГ
«Привіт. По-перше – не сіяти паніку. Як мама і донька, я б забезпечила всім необхідним своїх батьків та дітей. Як директор музею, організувала б дії щодо евакуації експонатів у безпечне місце. Як українка, всіляко намагалася б підтримувати наших захисників та допомогати їм».
Вікторія Колосова, журналістка Суспільне.Кропивницький
«Я страшенно цього бояюся. Сподіваюся, що цього ніколи не станеться. Тому не можу себе змусити думати про це. Хтось збирає валізи та прогнозує події, я поки в собі ховаюся від цього».
Костянтин Данильченко, виконавчий директор благодійної організації, м. Кропивницький
«Потурбуюсь про безпеку своєї сім’ї і далі діятиму відповідно до плану оборони від керівництва країни, уповноважених органів і Збройних сил».
Настя Войчук, засновниця проекту «Банка щастя», м. Кропивницький
«Діятиму відповідно обставинам, які складатимуться. Не тікатиму».
Вікторія Талашкевич, директорка освітнього простору «Гончаренко центр», м. Кропивницький
«Я не знаю, що я буду робити. Документи забрала з банківської комірки. Працюю, як завжди».
Світлана Луньова, мама, садівник, м. Кропивницький
«Якщо зможу, то обріжу сад, буду готуватись до сільськогосподарського сезону і виховувати дітей».
Аліса Кузьміна, м. Кропивницький
«Дітей і батьків відправимо на Західну Україну до родичів, ми з чоловіком будемо чекати від влади плану, чим можемо бути корисні у захисті держави: приймати біженців, готувати їжу на фронті, допомагати у лікарнях…»
Юлія Чабанюк, голова правління благодійного фонду, м. Кропивницький
«Тікати точно не будемо, та і немає куди. Робити запаси теж не збираємося, останні дні купуємо все по мірі необхідності. Бігти знімати в карток гроші теж не буду. Щодо документів, то вони і так у мене зберігаються в одній течці і вся сім’я знає, де. Загалом вірю, що цього не станеться!
Олег Чабан, пасічник, м. Кропивницький
«Військкомат».
Наталія Гарбар, староста сіл Голикове і Кримки Олександрівської ТГ
«Відповідь одна: буду робити все, що в моїх силах, для захисту України!»
Сергій Воскобойник, працівник сервісного центру МВС, м. Кропивницький
«Тіка ти не буду. Дружину і дітей відвезу до бабусі, маю надію, що приватний сектор обстрілювати не будуть. А сам… Є тероборона, є військкомат, є військова частина. І є особиста зброя».
Людмила Третяк, директорка Новомиргородського будинку культури
«Триматиму двері, поки чоловік зарядить рушницю, а тоді сама візьму дідову, бо стріляю влучніше за чоловіка, хоч і короткозора. У Новомиргороді ВСЕ БУДЕ Україна. Можете не сумніватись».
Віталій Останній, начальник управління комунікацій з громадськістю Кіровоградської ОДА
«Оскільки я є посадовою особою, буду продовжувати виконувати свої обов’язки відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Леся Нестройна-Шевченко, співробітниця Музею мистецтв, м. Кропивницький
«Буду захищати свою країну. Надаватиму медичну допомогу».
Петро Озеров, директор музею, м. Новомиргород
«Спокійно дістаю зброю. Жду. Стріляю».
Дмитро Сінченко, громадський діяч, м. Кропивницький
«Коротк: збираю речі – і на фронт».
Сергій Богомільчук, співробітник пресслужби Кропивницької міськради
«Військкомат».
Володимир Тільнов, журналіст, м. Мала Виска
«Кожен у будь-якій ситуації по-можливості має займатись своєю сродною справою. Дружина лікуватиме, кого треба. Моя робота – журналістика. Воїни мають воювати, хлібороби – ростити хліб, пекарі – його випікати. Втікати ніхто не збирається: ми у себе вдома!»
Дмитро Шульга, шкільний вчитель міста Знам’янка
«Буду дивитися по ситуації. Буду шукати місце, де мої здібності будуть найбільш корисними. Тікати точно не збираюся».
Олег Мирошниченко, охоронець ТОВ «Сакура Ко»
«У випадку вторгнення піду до війсккомату, запитаю, чим я можу бути корисний, а далі вже по ситуації. Або почекаю в резерві, або піду в діючу армію».
Наталя Фенько, викладачка ЦДПУ ім. Володимира Винниченка
«Точно не буду панікувати. Тікати мені немає куди. Буду оборонятися на місці. Стріляю я влучно, якшо що. Піду волонтером у територіальну оборону. Смерті не боюся».
Андрій Фоменко, кризовий психолог Центру ресоціалізації військових «Коловорот»
Домовлюся з рідними про те, як дістатися додому самостійно, з дітьми, наприклад, тому що, мабуть, не буде зв’язку. Елементарно подумаю про безпеку свого будинку, при паніці треба захистити дім від мародерів, які можуть нею скористатися. Я думаю, що в нас буде час аби подумати, що робити далі, двоє діб як мінімум.
Достатньо зібратися разом, випити чаю й розібрати оці всі дії й моменти. Попіклуюсь про наявність готівки, але це не означає, що я побіжу знімати всі гроші з картки, бо гроші можуть бути не цінними в таких випадках. Поцікавлюсь де бомбосховище знаходиться, чи діюче воно. Матиму зв’язок з територіальною обороною або з силами спротиву. Не робитиму різких рухів. Потурбуюсь про побутові моменти».