Нещодавно в Україні пройшов перший всеукраїнський онлайн-конкурс “Міс особлива мама”, участь у якому взяла кропивничанка Тетяна Бойко-Русин. Започаткувала його для мам, які виховують дітей з інвалідністю, українка Оксана Гаденко, котра проживає в Італії і займається благодійністю. Наша землячка в цьому конкурсі виборола високе звання «Міс незламність», чим неймовірно пишається, адже на долю Тетяни випало чимало випробувань. Як говорить сама героїня нашої розповіді, саме завдяки цій рисі вона витримує всі удари долі.
Під час нашого знайомства дізнаємося, що Тетяна не мама, а бабуся дітей з інвалідністю – близнюків Максимка і Владика. До речі, єдина бабуся серед 77 учасниць конкурсу з 22 областей України.
– Я взагалі намагаюся бути оптимістом і не здаватися, – розпочинає розповідь Тетяна. – З народженням діток все змінилося. Я дуже мріяла стати мамою, але через стан здоров’я дітей власних не маю. Зустріла чоловіка з донькою, прийняла її як рідну, дуже її люблю (до речі, вона моя тезка). Вагітність доньки протікала нормально, але народила передчасно двійню, пологи були важкі, реанімація, втрата крові, хлопчики дуже слабенькі. В цей час я теж потрапила на операційний стіл. Грошей не вистачає, а тут почалися проблеми з дітками.
Діагноз гідроцефалія прозвучав як вирок. Дуже вдячна адміністрації обласної лікарні, де я працюю, за підтримку, особливо Ларисі Миколаївні Андреєвій, допомагали і морально, і матеріально. В дитячій обласній лікарні близнюки пролежали до майже 5 місяців, зробили їм шунтування, лікарі боролися за хлопчиків, ми дуже їм вдячні.
Фінансово на той час майже видихнулися, почали просити у людей, зверталися до знайомих, друзів, вдячна кожному, хто допоміг. Світлана Панасенко з фонду «Благосвіт» сама мене знайшла і запропонувала допомогу. Коли виписувалися додому, легше сказати, з чим не було проблем – і нирки, і сердечка, і очки, хлопчики взагалі не ворушили ні ручками, ні ніжками, годували за допомогою зондів. Такі діти на руках навіть для мене, медичного працівника, – випробування, а для доньки взагалі непідйомна ноша, вона ще сама дитина, 23 роки. Інколи не знала, що робити, але і на думку не спадало покинуть хлопчиків. Тетяна добре знає, що таке рости без матері. Вона у мене боєць. Ми почали боротися. Витягли зонди, варили спеціальне пюре, годували самотужки, масажували кожен пальчик, кожну діляночку хворого тільця. Через два місяці лікарі не стримали захоплення від прогресу у розвитку діток. Запитували про методи лікування, а я сказала, що ми їх просто любили.
Голос Тетяни бринить, адже, хоча хлопчикам вже по два з половиною рочки, боротьба за їхнє здоров’я триває. Ось нещодавно, саме під час конкурсу, Владик потрапив до реанімації.
Але навіть у сильних жінок є межа – зрада чоловіка стала тією краплею, що переповнила чашу терпіння і ледве не стала фатальною, адже це був справжній удар у спину від, здавалося б, найближчої людини. Але знову ж таки врятували хлопчики.
Почалася депресія. Думала, життя закінчене, але коли дивилася на хлопчиків, які вони борці в мене, намагаються сісти, отак беруть себе за одяг і тягнуть. Максимка справніший, намагається навіть м’ячиком грати, залишки гідроцефалії ще, звичайно, є, але жага до життя просто неймовірна. Він починає деякі слова вже говорити, любить спілкування, увагу, а Владик спокійний, полюбляє мультики.
Ці діти настільки світлі. У тяжкі дні вони витягували мене.
Протягом всієї розмови Тетяна не втомлювалася повторювати, як їй щастить на людей.
Про сам конкурс Тетяна розповіла, що він мав 6 турів. Перший – представлення себе, чим особлива, чому взяла участь.
– Другий конкурс – фото в українському стилі. А в мене навіть вишиванки не було, і ми придумували різні образи. На наступний конкурс треба було щось приготувати, і ми вирішили вареники з картоплею і печінкою наліпити. На конкурс талантів я представила свої вироби,
Намагалася не дивитися, що викладають інші матусі, щоб не засмучуватися, не сумніватися в собі, а потім переглядала і думала, та куди мені, тут такі таланти, але приємно, що мене оцінили. Вдячна за призи, за подарунки, але я щаслива навіть не через це. Душевне тепло, спілкування, віра в себе, почуття, що ти не один – ось найголовніше, що дав мені цей конкурс.
А ще Міс незламність має мрію: що колись її мама (вже прабабуся) візьме хлопчиків за ручки і піде гуляти. Ось так, для когось буденні речі, а для когось найзаповітніша мрія.
Бажаючим допомогти цій особливій родині надаємо номер рахунку Тетяни Бойко 5168757365449505.
Олена Цюцюра, Нова Газета.
Фото автора і з сімейного архіву родини Бойків-Русинів