Жінки часто змушені відмовлятися від кар’єри, мрій, амбіцій під натиском гендерних стереотипів, які невпинно та наполегливо кричать: «Ти повинна бути гарною мамою та чудовою дружиною!», «Повинна бути берегинею домашнього затишку та чудовою домогосподаркою», «Повинна віддавати всю себе на вівтар сімейного щастя та спокою», «Б’є – значить любить». Усталені гендерні стереотипи та суспільні норми кажуть жінкам, що вони зобов’язані годувати й доглядати інших, прибирати, займатися вихованням дітей тощо. В багатьох випадках жінки чують це від найближчих людей.
Життя під таким тиском швидко перетворюється на пекло та вбиває у людині будь-яке бажання шукати себе та розвиватися. Стереотипне уявлення про роль жінки у суспільстві, її об’єктивація стає підґрунттям для насильства – психологічного, економічного, сексуального, фізичного.
Перша електронна газета поспілкувалася з кропивничанками і дізналася історії жінок, життя яких могло би скластися по-іншому.
Ольга і Олег
Вони познайомилися влітку, коли Ольга закінчила університет. Олег був на 10 років старшим, мав роботу, власне авто, жив із батьками і сестрою у чотирикімнатній квартирі. Ольга сприймала його серйозніше за всіх своїх чисельних залицяльників-однолітків. Він здавався впевненим у собі, успішним, був душею компанії.
Олег одразу запропонував дівчині зустрічатися, познайомився з її батьками, купував подарунки – і приємні дрібнички, і дорогі речі. Вони весь час гуляли, їздили в бари і на бази відпочинку за місто, пили дороге віскі, їли екзотичні морепродукти. Він возив її на вихідні в інші міста, на гірський курорт і море. А за кілька місяців запропонував жити разом. Ольга після вишу не поспішала влаштовуватися на роботу, а батьки вже дуже прозоро натякали, що їй час переходити на власний хліб. Тому дівчина вирішила, що пропозиція Олега – це послання долі, і заходилася збирати речі. Вони винайняли однокімнатну квартиру у Кропивницькому (тоді ще – Кіровограді). І з цього моменту безтурботне життя Ольги змінилося.
Вона була талановитою майстринею (однією з перших у місті почала займатися комерційним хенд-мейдом), але зовсім не вміла хазяйнувати. Спочатку вони з Олегом разом наводили порядок в квартирі, разом готували. А потім в Олега почалися відрядження – він часто їздив в інші міста на кілька днів. Після однієї з таких поїздок він повернувся вночі і застав квартиру у занедбаному стані. Ольга кілька днів займалася лише хенд-мейдом і навіть не виносила сміття. У кухні було чимало упаковок з-під швидкої їжі, а в холодильнику скис суп, який вони разом варили перед його відрядженням.
Олег розбудив Ольгу серед ночі, вилаяв і змусив усе прибрати. А доки вона наводила порядок – контролював її роботу. Вранці дівчина зібрала речі і поїхала до батьків. Але там її не прийняли: нагодували, напоїли чаєм і відправили назад. Мовляв, тепер ти доросла, то й сама розбирайся.
Після цього випадку Ольга зрозуміла, що підтримки чекати нема від кого. Вона боялася залишитися сама і почала вчитися вести домашнє господарство. Стосунки з Олегом швидко налагодилися, він навіть попросив пробачення за свій «виховний метод» і невдовзі запропонував одружитися.
Почали готуватися до весілля. Тоді Ольга вдруге потрапила в немилість. Вона раптом зрозуміла, що досі особисто не знайома з батьками Олега і сказала йому про це. Чоловік відреагував дуже бурхливо: лаявся і кричав, що ніякого весілля не буде, якщо вона лізтиме, куди не просять. Ольга не розуміла, в чому її провина, адже доти коханий ніколи не говорив, що має погані стосунки з батьками. Він же все життя прожив із ними під одним дахом. Так за свою цікавість Ольга вперше в житті отримала ляпаса на пів обличчя.
Вона замкнулася в туалеті і довго плакала. Олег під дверима просив вибачення, а вона все не відчиняла. Тоді чоловік пішов із дому на кілька годин. Повернувся з дорогим шампанським, квітами і новим планшетом – знову просив пробачення, розповідав про важкий характер його батька, про постійний стрес на роботі. І Ольга пробачила.
До весілля лишалося два місяці. Якось дівчина повернулася додому з весільною сукнею, яку в салоні підшивали під її розмір. У квартирі був розгардіяш. Зникли телевізор, планшет і її прикраси. Вона одразу подзвонила Олегу, той сказав не нервуватися, нікому нічого не говорити і чекати його вдома. Та Ольга була дуже налякана і подзвонила в поліцію.
Коли чоловік приїхав, поліцейські якраз записували її свідчення. Він відкликав вбік одного з правоохоронців, щось сказав, дав гроші, підписав якісь папери і… ті поїхали геть. Як з’ясувалося пізніше, Олег сказав їм, що Ольга несповна розуму – стоїть на обліку в психлікарні. У неї нібито час від часу трапляються напади з галюцинаціями, як от цього разу.
Коли ж обоє залишилися наодинці, він схопив дівчину за волосся і почав бити руками і ногами. Отямилася Ольга на балконі. Замкнена. Був вечір. Вона ледве звелася на коліна і заглянула через вікно в квартиру. Олег спав на ліжку, поряд валялося кілька пляшок від спиртного. Дівчина відчинила вікно надвір. Неподалік гралися діти. Вона погукала їх, але ті злякалися і втекли, а згодом повернулися з дорослим чоловіком. Вони поскаржилися батьку на «страшну тьотю» і той прийшов розібратися, а побачив закривавлену жінку. Оля продиктувала йому номер своєї мами і попросила розказати їй, що сталося.
Її батьки примчали дуже швидко. В підмогу взяли кумів. Коли вдалося розбудити Олега і потрапити в квартиру, вони були шоковані від побаченого – побиті меблі, закривавлені речі і ледь жива донька.
Збираючи її одяг, батьки знайшли наркотики. Олег, який весь час просто сидів осторонь, сказав, що Ольга – наркоманка, він дізнався про це і не стримався – вдарив. Дівчина все заперечувала. Та батьки не дуже їй вірили, тому не стали викликати поліцію, навіть щоб зняти побої. А невдовзі дуже пошкодували про це, бо Олег не дав їй спокою – переслідував.
Він дзвонив на всі телефони і мовчав, дзвонив з інших номерів і погрожував, зламав її акаунти в соцмережах і виставляв на її сторінки різні непристойні фото і відео. Тим часом дівчина пройшла перевірку на наркотики і батьки переконалися, що вона «чиста». А от Олег виявився пов’язаним із криміналом.
А коли в її квартиру навідалися його друзі, щоб «перевірити, чи вона нічого зайвого не ляпає», вся родина зрозуміла, що Ользі треба тікати. Вона нашвидкуруч зібрала речі і поїхала в Польщу, де вже кілька років жила і працювала її подруга. Та допомогла влаштуватися на роботу. Через рік дівчина познайомилася з одним заробітчанином з України. Вони закохалися і одружилися. У Кропивницький Ольга більше ніколи не поверталася. Чоловік всіляко підтримував її. А потім вони взяли гроші, які відкладали кілька років, і відкрили хенд-мейд майстерню, де Ольга продає свої вироби і проводить майстер-класи.
Наталка і Сергій
Наталка була сиротою – мама померла від раку, батько давно пішов із сім’ї, залишилася тільки бабуся. Дівчина зустрічалася з Сергієм, який жив у цьому ж селі – працював у фермера. Коли закінчилися польові роботи, хлопець поїхав у Кропивницький і влаштувався в магазин охоронцем і вантажником. Наталка саме вступила до одного з кропивницьких вишів, поселилася в гуртожитку. Але хлопець наполягав на спільному проживанні, тож невдовзі назбирав грошей на оренду маленької квартири на Кущівці.
Сергій завжди був грубим. Його хамство не раз помічали подруги Наталки і відверто казали їй про це. А вона переконувала, що то він на людях такий грубий, а з нею зовсім інший; що справжній чоловік має бути суворим, а не тюхтієм.
Так вони прожили три роки. За цей час дівчина перестала використовувати косметику, носити спідниці і сукні, розпускати волосся. Все це Сергій вважав розпустою, якою повії зваблюють чоловіків. Наталка не протестувала, хоча насправді їй дуже хотілося бути різною.
Якось, роздумуючи, що подарувати хлопцеві на річницю їхніх стосунків, вона вирішила влаштувати романтичний вечір. Приготувала вечерю, запалила на столі свічку, поставила шампанське, одягла одну зі своїх суконь, які вже давно припадали пилом в шафі, зробила зачіску і стала чекати повернення коханого з роботи.
Прийшовши, Сергій одразу замкнув двері на ключ і кинувся нишпорити квартирою. Наталку він відштовхнув, що та аж впала. Вона не розуміла, що відбувається. А Сергій лютував. Обдивившись всі закутки, він схопив дівчину за горло і притис до стіни. Вимагав зізнатися, де коханець, для якого вона так вирядилася.
Після цього вечора у Наталки залишив чималий синець. Сергій сказав, що вона сама винна – спровокувала його. А ще – втратила його довіру. Дівчина щиро не розуміла справжньої суті того, що сталося. Лише боялася втратити коханого.
Після того випадку все втихомирилось: вона вчилася, він працював; вона скромно одягалася, він був усім задоволений. Сергій швидко підкорив волю Наталки: перебрав її речі і викинув усе, що не подобалося (спідниці, сукні, яскраві светри, шорти і топи), проводжав її в університет і забирав після навчання додому, ходив із нею в бібліотеку і в магазин. Наталка ж втратила всіх подруг, які раніше критикували Сергія. У її телефоні був записаний лише один номер – його. Рахунок хлопець не поповнював, бо навіщо, якщо він сам до неї може дзвонити.
Наближалися випускні випробування. Це був дуже напружений час, Наталка переживала за результат іспитів: вона не могла проводити багато часу за книжками, бо Сергій ревнував і вимагав більше уваги до себе. Врешті, дівчина попросила допомоги в колишніх подруг і ті радо поділились своїми конспектами. Побачивши чужі зошити, хлопець знову оскаженів. Він стверджував, що це Наталці дав коханець. Він схопив конспекти і підпалив їх на конфорці газової плитки. Дівчина плакала і просила його спинитися, але лише отримала ляпаса. І знову «сама спровокувала».
Кілька днів вона не ходила в університет через великий синець. Розхвилювавшись, одногрупниці вирішили їй подзвонити. На дзвінок відповів Сергій. Сказав, що Наталка захворіла, а з ними, повіями, спілкуватися не хоче.
Дівчата забили на сполох. Звернулися до кураторки групи. Жінка подзвонила Наталці. Знову відповів Сергій. Вона представилася і сказала, що цікавиться станом своєї студентки, бо та пропускає пари напередодні екзаменів. Хлопець передав телефон Наталці і та сказала, що хворіє, але до сесії готується. Наступного дня вибритий і гарно вдягнений Сергій прийшов в університет із конспектами – показав кураторці.
А за кілька днів до однієї з дівчат надійшов дзвінок із незнайомого номера. Жінка представилася сусідкою Наталки. Сказала, що дзвонить на її прохання, бо та хоче втекти від чоловіка і потребує допомоги. Домовилися, що робитимуть.
Наталку рятували дуже швидко: наступного ж дня, коли Сергій пішов на роботу і вже звично замкнув кохану в квартирі, сусідка викликала її одногрупниць. Дівчата приїхали на таксі. Наталка скинула з балкону другого поверху кілька пакетів з одягом, а потім злізла сама – по решітці, яка була на нижньому балконі. Одна з подруг забрала її до себе (теж винаймала житло).
Не заставши коханої вдома, Сергій кинувся до сусідів – розпитував, хто що бачив. І одна з бабусь розповіла про таксі і втечу через балкон. Хлопець обдзвонив кілька місцевих служб таксі і з’ясував, за якою адресою поїхала Наталка. Він ходив подвір’ям між будинками і виглядав знайомі обличчя. Дівчина помітила його з вікна і дуже перелякалася. Подруга запропонувала їй викликати поліцію, але та вперто відмовлялася. Кілька днів Сергій приходив до будинку – з самого ранку і до пізнього вечора він крутився на подвір’ї, ніби не мав інших справ. Згодом пішов шукати дівчину в університеті, але безрезультатно.
Здавалося, що небезпека минула. Подруги допомагали Наталці з навчанням, принесли різний одяг, скинулися грошима.
У день першого державного іспиту Наталка зустріла в університеті Сергія. Він прийшов з квітами і в гарному костюмі. Був зніяковілий. Сказав, що все усвідомив, що занадто її опікав і не розумів меж. Подарував квіти і побажав удачі на екзамені. Запросив у кафе. І вона погодилася, хоч дівчата відверто обзивали її дурною і самовбивцею.
Після іспиту Сергій із Наталкою таки пішли в кафе, потім гуляли містом, потім він провів її до квартири, де та переховувалася. Подруга ледь не зомліла, коли побачила їх обох на порозі. А Наталка запросила хлопця зайти.
Коли він пішов додому, Наталка сказала подрузі, що той змінився і все ще її любить. А за кілька днів хлопець знову прийшов – подякував подрузі за те, що підтримувала Наталку у важкі часи, і за гарний урок, який він засвоїв. Забрав кохану і її речі назад – додому.
Невдовзі вікна в квартирі подружки, де жила Наталка, хтось побив, а двері розписав лайливими словами.
Держекзамени дівчина так-сяк склала. На випускний вечір не прийшла. Диплом з університету забирав Сергій.
Перед тим, як роз’їхатися в різних напрямках у пошуках роботи, одногрупниці вирішили спробувати навідати Наталку. Приїхали до будинку, в якому та жила, і подалися до сусідки. Жінка сказала, що молоді сусіди з’їхали з квартири. Куди – не знає.
Марина та Євген
П’ятнадцятирічна дівчинка Марина мріяла закінчити школу, вступити у київський виш і вивчитися на акторку драматичного театру та кіно. Проте після закінчення дев’ятого класу батьки віддали Марину на навчання в музичне училище в Кропивницькому, аргументуючи тим, що вона не дарма закінчувала музичну школу. Для дівчини це був справжній стрес – її особиста психологічна неволя.
Хоч батьки відверто змушували доньку змиритися з долею вчительки музики, вона не збиралася опускати руки. Мріяла, що отримає освіту в Кропивницькому і таки поїде вчитися в Київ.
На першому курсі музучилища дівчина завагітніла. Вона розуміла, що ситуація ускладнюється і ціль, яка здавалася такою близькою, зараз стає зовсім недосяжною. Але в якийсь момент дитина здалася дорожчою всіх її професійних мрій. Тож вирішила забути про кар’єру акторки та стати найкращою мамою для своєї майбутньої донечки. Вона жила тепер мрією про щасливу родину та вірила в те, що сили «великого кохання» компенсують усі негаразди та прикрості на її шляху. Але виявилося, що хлопець Марини був зовсім не готовим до створення сім’ї і втік.
Марина залишилася наодинці зі своїми думками, болями та всіма труднощами: готувала себе до того, що після декретної відпустки візьметься за будь-яку роботу, а про перспективи навчатися у київському виші можна назавжди забути. Це було вже не її життя…
Однак батьки усвідомили наслідки своїх жорстких рішень і морального тиску. Вони підтримали доньку, взялися допомагати доглядати за немовлям. Невдовзі Марина повернулась у коледж і зрозуміла, що поява дитини – це не проблема і не варто перекреслювати свої мрії. Вона почала наполегливо навчатися і підробляти у вільний час. Життя набуло нових барв та розгорталося перед молодою мамою зовсім по-іншому. Жінка зрозуміла, що лише наповнена щастям та впевненістю, вона зможе виховати щасливу дитину.
Ми запитали психологиню Христину Солошенко, який вплив такі «рішення на користь родинного щастя» мають на психіку та чи справді варто відмовлятися від усього, щоб «у сім’ї все було добре».
«Я вважаю, що відмовлятися від своєї кар’єри заради сім’ї неправильно. Але й відмовлятися від сім’ї заради кар’єри не варто. Треба в усьому шукати баланс. Розуміти, що важливо, не скільки часу ви проведете з дитиною, а як ви будете проводити цей час разом. Покинути все заради того, щоб лежати на дивані та дивитися з дитиною телевізор, досить нерозумно. Варто працювати над собою, розвиватися в улюбленій сфері та знаходити час для обіймів, розмов та ігор зі своєю дитиною, або на романтичну вечерю. І тоді це не шкодитиме психічному стану самої жінки та членів її родини», – розповідає Христина.
Жінка може сама вирішувати, яким чином їй розподіляти свій час та свої можливості. Жодне суспільство не подарує їй друге життя, щоб прожити його так, як вона хоче. Жодне схвалення зі сторони «порадників» не варте вбитої мрії. Зруйнувавши себе, вона не зможе збудувати щасливої родини. Залишатися собою – це право кожної людини.
Кризовий психолог Андрій Фоменко зауважує:
«Домашнє насильство – це не тільки бійки, а й неповага, шантаж та образи, які терпіти ніколи не потрібно. Проблема зміни поведінки насильника є однією із ключових проблем в соціальній психології на сьогодні. Можуть бути розроблені корекційні програми. Наприклад, програма з контролю гніву. Після освоєння такої програми насильник може змінити свої погляди та повернутися в сім’ю, якщо цього захочуть інші члени родини».
Андрій Фоменко та Наталля Потапенко у Кропивницькому півтора роки розробляли таку програму та працювали із домашніми насильниками.
Домашнє насильство – це не лише проблема однієї родини, це – злочин, який несе за собою кримінальну відповідальність. Згідно з Кримінальним Кодексом України за домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, – карається громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин, або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням волі на строк до 2 років. Детальніше з цією інформацією ознайомитися можна у ЗУ “Про запобігання та протидію домашньому насильству”.
Якщо проти вас було вчинено домашнє насильство, або ви стали свідком цього, треба діяти розважливо та чітко. У разі екстреної ситуації варто відразу ж звернутися в поліцію. Також ви можете зателефонувати, на Національну «гарячу лінію» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації 0 800 500 335 або 116 123 (короткий номер з мобільного), що діє при Центрі «Ла Страда», де вам обов’язково нададуть психологічну допомогу та. Організація також має і національну дитячу «гарячу лінію 0 800 500 225 або 116 111 (для дзвінків з мобільного), яка працює з дітьми, які постраждали від знущань у сім̓̓ ї . Якщо ж ви потребуєте медичної допомоги – негайно звертайтеся до лікаря. Не мовчіть про проблему, дайте собі шанс на вільне та щасливе життя!
Матеріал створено в межах проекту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.