Як поєднувати різні дроти та металеві конструкції у єдиний механізм, який буде рухатися і яким можна керувати дистанційно? 17-кропивничанин, який не має проблем із соціумом, бо там майже не з’являється, уже прославився завдяки своєму винаходу – роботу, що очищує річку. Проте це не єдине досягнення хлопця, адже робото-програмування – це його власний світ, де кожна дрібничка на столі надихає до “технічної творчості”.
Про те, як же “народжуються” роботи, чому ця справа так затягує в свої тенета та чи можливо реалізувати свій досить нестандартний талант у Кропивницькому – про це та багато іншого Першій електронній розповів 17-річний кропивничанин Руслан Коптєв.
Руслан Коптєв народився у Гайвороні, але вже більше семи років живе у Кропивницькому. Цього року закінчив місцеву гімназію №9. Руслан зізнається, що в останні роки не часто ходив до школи, адже увесь свій час присвячував програмуванню своїх роботів. Хлопець, як справжній програміст, не дуже говіркий, адже повністю занурений в ідеї та конструювання. “Яскраво розповідати” про свої винаходи та ділитися фотографіями із житття юнак також не любить, адже для нього вони – буденна справа.
Руслан став студентом Київського політехнічного інституту і починає здобувати професію електроніка. Каже, що вивчати програмування в університеті йому було б нудно, тим паче, що багато знань у цьому напрямку він здобув у школі програмування «Ш++». Тож тепер юнак буде вивчати електроніку, проте планує і надалі створювати роботів. Каже, що під час навчання це хобі йому не заважатиме і обіцяє навіть не спалити гуртожиток – як максимум залишить його без електроенергії.
Зараз увесь свій вільний час хлопець проводить у, вже рідній, «Ш++», де має своє робоче місце. Коли вперше потрапляєш у цей “творчий” простір програмістів, здається, що всі проводи, металеві детальки, пластини, ноутбуки та роботи Кропивницького зібрались під одним дахом. Руслан, як і всі учні цієї школи, невибагливий, тому багато простору йому не потрібно. Головні атрибути під час роботи – ноутбук та гарний настрій.
Паяти усе, що є
Із першого погляду видно, що Руслан змалечку, як то кажуть, “носить робота під рукою”, адже він дійсно живе своєю справою:
“Ще з самого дитинства мені було цікаво робити усілякі дрібні штучки: паяти старі плати, робити із них деталі, скріплювати все до купи. Так і зароджувалась цікавість до конструювання. Любов до роботів прийшла не одразу.
Інколи, винаходи не завжди можуть бути корисними. До прикладу, ілюзія, за допомогою якої можна створювати різні анімації, не має на меті нічого, окрім “гарної картинки”. Тобто, використання такої “машинки” у житті не є практичним. До того ж, для створення ілюзії потрібні технічні матеріали, які не завжди є під рукою:
“Найпершими спробами у програмуванні була “persistence of vision” – ілюзія за допомогою світлодіодної лампи, яка дуже швидко розкручувалась. На ній часто робив усілякі анімації. Через недостатню кількість технічних можливостей та непрактичність у використанні я припинив цим займатись”.
“Трішки згодом у мене почали народжуватись різні машини та роботи. Наприклад, 2015 року на Vesna-Soft мій робот-павук став одним із найкращих – Hexapod”, – із посмішкою згадує юнак.
Хлопець зізнається, що у школі мало хто цікавиться інноваційними заходами. Саме тому він там і не бував так часто, як інші школярі. Мабуть, нашим школам доведеться прикласти чимало зусиль, щоб зробити цікавим не тільки уроки, а й позашкільне навчання.
“Школа не дуже цікавиться позаосвітніми заходами. Єдиний раз, коли ми їздили в інше місто – це була олімпіада з інформатики. Атмосфера цього “дійства” була не дуже. А разом із «Ш++» ми часто виїжджаємо на різноманітні хакатони, фестивалі, конкурси. Хоча, насправді, їх було не так багато. Я дуже люблю технологічні виставки, бо там бачиш увесь обсяг інноваційних технологій. У таких місцях ти поглинаєш усю нову інформацію, надихаєшся цим і потроху у тебе з’являються нові ідеї. Я вважаю, що виставки – це хороший та дієвий спосіб познайомити людей із новою ерою технологій. Адже роботи можуть не тільки розважати, а й допомагати у вирішенні дрібних та глобальних проблем”, – розповідає Руслан.
“Із соціумом у мене все добре.
Я не дуже часто там з’являюсь
Колеги Руслана з «Ш++» доброзичливо ставляться один до одного. У цьому місці панує доброта, взаєморозуміння, допомога та натхнення. Хлопець розповідає, що конфліктів із людьми у нього не буває, адже із ними мало спілкується:
“Із соціумом у мене все добре. Я не дуже часто там з’являюсь. Люди, яких моє захоплення не дуже цікавить, просто ігнорують його, тому неприємностей немає. А тим, хто цікавиться моєю роботою, я із радістю відкриваю двері у свій робото-програмувальний світ”.
Для того, щоб відволіктися від буденності та розслабитися, Руслан катається на велосипеді або дивиться фільми:
“Соромно зізнаватись, але книг я не читаю, а от фільми дивитись люблю. Подобається кіно із глибоким сенсом та комедії. Фільми допомагають зрозуміти важливі речі та час від часу розслабитися. Усі найкращі фільми я зберігаю у пам’яті комп’ютера. До прикладу, мені подобається фільм «Гра в імітацію» та «Парубоцька вечірка у Вегасі». Мій вибір залежить від настрою. А ще я люблю кататись на велосипеді, бо мене це заряджає та допомагає відпочити від інших справ”, – зізнається Руслан.
Хобі як професія
Під час розмови Руслан неодноразово каже про те, що дуже любить свою справу. Дивлячись на його завзяття, розумієш, як важливо жити тим, що подобається:
“Майже, увесь час я думаю, програмую, кодую тощо”.
Його хобі вже зараз переростає у професію. Він настільки вмотивований до роботи, що навіть у такому юному віці, хлопець вже має результат своєї справи:
“Окрім школи «Ш++», я займаюсь фрілансом. Мої навички у програмуванні дозволяють мені заробляти. Хоча, насправді, останнім часом я роблю це менше. Але грошей на життя вистачає, звісно ж, не без допомоги батьків. Іноді подорожую Україною. Улюбленого міста немає, адже кожне дихає своїм “повітрям”. Разом із батьками об’їздив 6 країн: Німеччина, Польща, Бельгія, Чехія, Франція тощо. Ще я дуже хотів би побувати у Норвегії, адже там дуже гарна природа, яка заворожує мене”.
Коли навколо тебе – “творчо-технічні” люди…
У “Ш++” панує невимушена “інноваційна” атмосфера. Потрапляючи у цей простір, захоплюєшся і, водночас, дивуєшся ентузіазму, який там панує. Усі щось друкують на ноутбуках, шукають проводки та скотч, годують один одного та допомагають у разі потреби. Коли навколо тебе “творчо-технічні” люди (саме технічні, бо гуманітаріям буде важко зрозуміти суть їхньої творчості), різні металеві детальки, роботи, інструменти, надруковані на 3D-принтері, то атмосфера починає надихати на роботу. Одразу ж хочеться усе покрутити, спробувати на дотик, натиснути на різні кнопки, порозбирати або зібрати машинки. На широчезному столі знайдеться усе: від малесенької гайки до величезних металевих конструкцій. Мимоволі починаєш розуміти, чому робото-програмуванням так просто “захворіти хронічно”.
“Я черпаю натхнення з атмосфери, яка вирує навколо мене. Заряджаюсь тим, що мене оточує. Для мене круті та цікаві ситуації – запорука успіху. Чесно кажучи, ідеї не виникають з нуля, вони завжди з чогось з’являються. Коли ти довго «варишся» у сфері робото-програмування, то до тебе починають приходити різні думки. Найперше, про що я себе запитую: де можна застосовувати свої навички, яку користь принесе мій винахід, яким чином він може спростити людям життя”, – розповідає Руслан.
Процес створення роботів дуже цікавий, але не завжди зрозумілий. Руслан розповідає з усіма деталями про те, як “народжуються” машини. Наприклад, сама конструкція будується навіть довше, ніж її “вчать рухатись”:
“Насправді, усі роботи створюються за одним принципом. Я розповім на прикладі свого останнього винаходу – робота, який очищує річку. Як в усіх новинках, одразу має бути ідея того, що ти хочеш створити. Не менш важливим є бачення цього робота у реальності. Тобто, має бути чітка картинка його “зовнішності”. Далі я запитую себе: “Як саме моя машина буде очищувати річку?” – звідси генеруються різні ідеї. Коли я вирішив, що робот буде збирати сміття на поверхні води у сітку, то почав думати над його корпусом. Я вирішив брати легкі, стійкі та відносно недорогі матеріали: баклажки з-під води, алюмінієві стержні, сітку, контейнер для технічної сторони машини тощо. Отже, найважчий етап пройдено. Потім починаю думати про те, як саме він буде рухатись. Зробив корпус машини та склав механізм до купи – починаю кодувати. Під’єдную його через usb–кабель до ноутбука, запускаю програму “Arduino” та кодую робота. Головне – скласти самого робота. Наприклад, “очищувача річки” я конструював близько трьох місяців, і тільки потім почав писати для нього код”, – із захопленням розповідає Руслан.
«Не бачу сенсу в еміграції»
У Руслана великих ідей на майбутнє немає, оскільки хлопець вже став студентом КПІ, то найближчим часом планів, окрім навчання та робото-програмування, не має. У житті хлопець цінує все. Каже, що і негативні ситуації також, бо впевнений, що усе залежить від того, з якого боку на них подивитись. Хлопець каже, що йому подобається Україна і наше місто. Дійсно, розвиватись можна і тут. Для цього не обов’язково залишати Батьківщину. Згадуються слова із пісні Кузьми Скрябіна: “Добре там є, де нас нема”.
“Мені не хочеться емігрувати з України, можливо, і їхати з Кропивницького теж. Для мене це не має сенсу. Всі хочуть поїхати у США або Європу, аби знайти “краще” життя. Я вважаю, що допоки люди не створять навколо себе хороший настрій, деінде ліпшого не знайдуть. Я на власному прикладі переконуюсь у тому, що і у провінції можна реалізуватись. У нашій країні зараз пішла мода на свої стартапи і це прикольно. Я думаю, що було б круто зібрати разом тямущих, класних людей і робити разом щось корисне та драйвове. І хочеться робити не тому, що зараз “мода така”, а тому, що це приносить більше користі, ніж щось інше”, – зізнається юнак.
Спілкуючись із Русланом, починаєш по-іншому дивитись на молодь та інноваційні технології. Приходить розуміння того, що варто шукати свою справу і, попри все, займатись саме нею. І таке містечко, як Кропивницький, ще може здивувати людей своїми корисними винаходами, порадами та змінами на краще.