Жителька Кіровоградщини намагається врятувати старшого сина Сергія (брата загиблого спецпризначенця третього полку Анатолія Бузуляка), якого повільно вбиває генетична прогресивна хвороба.
Про це йдеться в сюжеті ТСН, повідомляє Перша електронна газета.
Після загибелі на Донеччині молодшого брата чоловік пішов на фронт, потім служив у патрульній поліції і в цей час захворів. А тепер через бюрократичні перегони в нього забирають останній шанс подовжити життя. Ще рік тому він був кремезним поліцейським, а нині ледве пересувається квартирою. Вийти з дому без сторонньої допомоги Сергій вже не може – поступово відмовляють руки, а ноги вже не рухаються.
” У мене на ногах такі бандажі, тому що без них взагалі не можу ходити, а так стопи не працюють”, – каже Сергій.
Понад рік йому не могли встановити діагноз. Зрештою лікарі в столичному шпиталі констатували – це невиліковна прогресуюча хвороба – бічний аміотрофічний склероз.
” Ця хвороба не лікується, але закордоном є медикаменти і спеціалісти, які можуть призупинити стрімкий розвиток захворювання. Я так проживу…. рік, максимум, якщо повільніше, то люди живуть і п’ять, і двадцять років.”
Продовжити життя можна за допомогою експериментального лікування стовбуровими клітинами у Німеччині. Рятувати сина взялася мама.
“Мої діти служили Батьківщині, але держава життя Анатолія оцінила орденом за мужність, а Сергійову втрату здоров’я – байдужістю. Зрозумійте мене правильно: яке життя без дітей”?
Щодня пані Галина іде на роботу вулицею імені свого молодшого сина. Анатолій Бузуляк служив у 3 полку спецпризначення і загинув біля Латишевого. Коли місцевий фермер запросив до себе ночувати дві групи спецпризначенців і навів на бійців російських бойовиків. Гроші, отримані за смерть меншого сина, мама витратила на місцеву школу і перший у селі дитмайданчик. Тепер благає допомогти врятувати старшого сина.
Читайте також:
- У школі на Кіровоградщині відкрили музей героїв двох воєн
- “Він завжди шукав справедливості”, – мама загиблого спецпризначенця Анатолія Бузуляка
” Я потрібна Сергію, він потрібен мені, дуже потрібен… як мені без нього взагалі, але ми нічого не вимагаємо, ми вже самі знайшли і клініку, і кошти. Тільки будь ласка допоможіть нам його туди відправити”.
Але мати говорить, що пробити бюрократичні перепони поки не вдається. Лише різноманітні довідки збирали три місяці і вже майже два чекають відповіді, бо через коронавірусний карантин пацієнтів з України приймають лише із офіційним направленням. В обласному управлінні охорони здоров’я кажуть, що пакет документів вже відправили у МОЗ.
“Є офіційна відповідь Міністерства охорони здоров’я, що експертна група фахівців займатиметься цим питанням і з’ясовуватиме чи є підстави для направлення його за кордон”.
Однак, коли саме засідатиме ця експертна група, невідомо. На запит журналістів у МОЗ за понад два тижні так і не спромоглися дати відповідь. Між тим, хвороба прогресує. І щоб не розгубити останні функції рук, Сергій відчайдушно тренується.
Чоловікові призначили і курс підтримуючої терапії. Щомісяця на ліки він має витрачати дві свої пенсії.
Історію загиблого військового Анатолія Бузуляка можна почитати за посиланням.