Невідомі сторінки історії визволення Кіровограда.
І світло дня настало,
і ніч пройшла, як довгий дикий бред.
Ми повернулись так, як обіцяли
тобі в громах, у охканні гармат,
знов над тобою сонце засіяло,
ти знову наш, ти наш Кіровоград!
Володимир Сосюра. Кіровоград.
При в’їзді до Кіровограда з криворізького напрямку на постаменті застигла «тридцятьчетвірка» – найбільш відомий танк Другої світової війни. Це – пам’ятник воїнам 5-ї гвардійської танкової армії 2-го Українського фронту, які стрімкою атакою у ході Кіровоградської наступальної операції, що розпочалася 5 січня 1944 року, до ранку 8 січня оволоділи містом над сивим Інгулом. Іменем одного з воїнів-танкістів – командира танка 85-го окремого танкового полку 63-ї механізованої бригади 7-го механізованого корпусу Героя Радянського Союзу молодшого лейтенанта Шатила Кіма Дмитровича названо одну з вулиць Кіровограда. Почесними громадянами Кіровограда стали воїни-танкісти Каліхов Михайло Іванович та Кандідов Михайло Дмитрович, які після війни жили у нашому місті, приймали активну участь у його житті. Та чомусь обійдені увагою 2 герої-танкісти, які першими увірвалися на своїх бойових машинах у перетворений гітлерівцями на потужний укріплений пункт Кіровоград і на його вулицях здійснили свої ратні подвиги. Мова піде про двох Григоріїв з 31-ї танкової бригади 29-го танкового корпусу 5-ї гвардійської танкової армії – Пенежка та Зубова, яким за прояви особистої мужності і героїзму саме під час боїв за Кіровоград Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1944 року були присвоєні звання Героя Радянського Союзу. У лавах цієї бригади перебував кореспондент армійської газети “Сын Родины” поет Михайло Луконін, який після війни у поемі “Дорога до миру” написав про воїнів цієї героїчної бригади:
После Знаменки наша бригада
продолжает всё вперед продвигаться.
Наши танки у самого Кировограда,
бригада скоро будет Кировоградской.
Григорій Іванович Пенежко народився у 1912 році у селі Валер’янівка під Маріуполем. Трудову діяльність розпочав на руднику, а потім навчався на ветеринарних курсах, після закінчення яких у 1931 році працював у Киргизії агрономом-тваринником.
У 1935 році як особу, яка мала освіту, його направили на навчання до танкового училища. Отримавши військове звання техніка-лейтенанта Григорій Пенежко був направлений на посаду військового представника на машинобудівному заводі імені «Пролетарського повстання» в Одесі (тепер це завод імені Січневого повстання або ТОВ «Краян»). В обов’язки військового представника входила прийомка виготовленої військової техніки і доставка її у війська. 22 червня 1941 року старший лейтенант-технік Григорій Пенежко доставив плаваючі танки Т-37 у танкову дивізію, що стояла під Перемишлем. Війна застала його на підході до міста, якому судилося стати першим містом, де німцям було завдано відчутного удару у перші години війни. Пенежко став командиром розвідроти у 34-й танковій дивізії, що перепинила шлях 1-й німецькій танковій групі фон Клейста. У танкових боях біля західноукраїнського міста Дубно наша 34-а танкова дивізія зустрілася у смертельному двобої з німецькою 14-ю танковою дивізією, яка двічі була у Кіровограді – захопила його у серпні 1941 року і була там оточена у січні 1944 року, але змогла вирватися з кільця. Під Дубно дивізія Пенежка була оточена і розгромлена гітлерівцями, з оточення вдалося вийти біля 1 тис. танкістів без машин, серед яких був і Пенежко. Після війни, він часто приїжджав у Дубно, де отримав звання Почесного громадянина міста. Чи не докір це нам, кіровоградцям?
Після виходу з оточення Пенежко повернувся в Одесу, до місця своєї служби на заводі, приймав участь в обороні міста, займався ремонтом і виготовленням бойової техніки. Коли 16 жовтня 1941 року захисники Одеси евакуювалися до Криму для посилення оборони Севастополя, на кораблі завантажився і батальйон танків, відновлених з участю Пенежка. Після війни Г.І. Пенежко також завжди був бажаним гостем в Одесі.
Григорій Пенежко був серед захисників Севастополя до останніх днів оборони міста, отримав тяжке поранення. На одному з останніх торпедних катерів був вивезений на Кавказ.
Після одужання був направлений до Москви для організації виробництва запасних частин до танків, часто виїжджав на фронт. А з січня 1943 року воював у 5-й гвардійській танковій армії. За мужність і героїзм під час боїв на Курській дузі отримав першу бойову нагороду – орден Червоної Зірки.
Під час наступу на Правобережній Україні у середині жовтня 1943 року під селом Попельнясте Олександрійського району нашої області, взявши на себе командування групою танків, Пенежко, перейшов лінію фронту і зробив рейд по тилах гітлерівців, знищивши багато бойової техніки і живої сили ворога. За цей подвиг був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ступеню.
23 листопада 1943 року частини 5-ї гвардійської танкової армії перейшли в наступ з метою визволення Олександрії та Знам”янки. Ворог чинив запеклий опір, а тому командуючий армією Ротмістров П.О. прийняв рішення направити в рейд по тилах противника 31-у танкову бригаду. Вона повинна була з’єднатися з партизанами, які діяли в районі Знам”янки, спільними діями паралізувати комунікації противника, внести дезорганізацію в управління німецькими військами і тим самим сприяти просуванню частин армії. Вранці 25 листопада 1943 року 31-я танкова бригада, у складі якої налічувалося всього 13 танків, несподіваним ударом в районі села Косівка прорвала оборону ворога і вийшла у його оперативні тили. До вечора того ж дня сили бригади зайняли село Диківку, куди незабаром підтягнулися і партизани. До моменту з’єднання з партизанами бригада через бездоріжжя і атаки противника втратила 6 танків і витратила основний запас палива. Але партизани добре знали розташування німецьких паливних складів, а тому танки Пенежка з партизанським десантом на броні захопили німецьку базу постачання у селі Дмитрівка, а 28 листопада в районі села Плоске розгромили тили 106-ї піхотної дивізії вермахту. У ніч на 29 листопада Пенежко брав участь у зухвалій атаці на Знам’янку, в результаті якої гітлерівці в паніці стали самі знищувати склади і військову техніку і готуватися до відступу. 1 грудня 1943 року танкісти з групи Пенежка несподіваною атакою увірвалися у Дмитрівку і захопили переправу через річку Інгулець. Намагаючись відбити переправу, гітлерівці декілька разів переходили в контратаку за підтримки авіації, група Пенежка утримала важливий міст до підходу частин 18-го танкового корпусу. На ближніх підступах до Знам’янки 31-я танкова бригада знищила 6 середніх і 3 важких танки ворога, 10 автомашин з піхотою та вантажами. до 300 солдатів і офіцерів ворога. На рахунок Пенежко було записано 2 ворожих середніх танки і до сотні ворожих солдатів. У цих же боях проявив себе і механік-водій танка Т-34 старший сержант Зубов Григорій Микитович. Опис його звитяг є у нагородному листі.
5 січня 1944 року 5-а гвардійська танкова армія, у корпусах якої налічувалося не більше 30 танків, більшість яких складали не прославлені Т-34, а легкі Т-60 і Т-70 з 45-мм гарматами, перейшла в наступ на кіровоградському напрямку. Прорвавши оборону ворога біля Аджамки, 6 січня 31-а танкова бригада зав’язала бій на південній околиці Кіровограда. Піхота відстала від танків, і просування до центру міста було ризикованим, тому що гітлерівці відбивалися пляшками з горючою сумішшю, фаустпатронами, протитанковими ручними гранатами та магнітними мінами, з засідок наших танкістів очікували ворожі гармати та самохідні артустановки. Тому з екіпажів підбитих радянських танків створювалися спеціальні піші групи, озброєні автоматами і гранатами. Діяли вони наступним чином: три бійці йшли однією стороною вулиці, також три – іншою. Всі уважно стежили за будинками. Позаду них, метрах в 15-20, повільно просувалися танки. Аж ось попереду за високим парканом спішені танкісти помітили ворожі самохідні гармати, кілька машин і польову кухню. По їх наводці механік-водій танка Пенежка Григорій Зубов розвернув танк вправо, проламав огорожу, зупинився, вистрілив бронебійним набоєм. Самохідна гармата загорілося. Кілька ворожих солдатів знищено, інші розбіглися. Але гинули і свої. У передмісті Кіровограда загинув стрілець-радист танка старший сержант Володимир Іванович Лезов, кавалер орденів Червоної Зірки, Слави, медалі «За відвагу». Його поховано на Фортечних Валах.
У нагородних документах вказано, що 8 січня 1944 року (фактично це сталося увечері 6 січня) капітан Пенежко (а це звання він отримав після звільнення Знам”янки) першим у бригаді увірвався в місто, і зайнявши вигідну позицію, відрізав шляхи відходу ворога. В результаті сміливого маневру Пенежка, бригадою було знищено і захоплено в якості трофеїв біля 400 автомашин з військовими вантажами, 440 коней з возами, 35 тягачів, 18 танків, 1 літак, знищено до 700 ворожих солдатів і офіцерів.
Не зупиняючись у визволеному Кіровограді , увечері 10 січня 1944 року 31-я танкова бригада увірвалася у село Карлівка нині це Крупське Кіровоградського району, але далі наступ захлинувся, бо противник стягнув в цей район великі сили і перейшов у контратаку. Бригада потрапила в оточення. Прагнучи знищити радянські війська у Карлівці, щоб прорватися до Кіровограда, гітлерівці кинули в бій 5 важких танків Т-VI («Тигр»), більше 20 бронетранспортерів з автоматниками і гармати. Танк капітана Пенежка, зайнявши вигідну позицію, підпустив “тигри” на 150-200 метрів і влучними пострілами підбив два ворожих танки. Але у відповідь ворожий снаряд потрапив у башту Т-34 Пенежка, він отримав тяжкі поранення: один осколок німецького снаряда пробив йому ліву половину грудей, розірвав діафрагму і легеню, зачепив серце. Другим осколком була роздроблена нога. Важко пораненого командира танка замінив механік-водій Г.М. Зубов, не розгубившись, він відкрив вогонь по противнику і знищив три ворожі машини. Втративши всі танки, гітлерівці відступили на вихідні позиції, їх прорив до визволеного Кіровограду не вдався. Героїчні дії екіпажу Пенежка дозволили бригаді вийти з оточення.
Після поранення в бою за Карлівку Григорій Іванович Пенежко був евакуйований в тиловий госпіталь, де йому зробили декілька складних операцій, і зуміли поставити на ноги. Не долікувавшись, бо побоювався, що його комісують з-за тяжких поранень, улітку 1944 року Пенежко втік з госпіталю і повернувся в свою частину, що вела бої у Прибалтиці на 3-му Білоруському фронті. У серпні він брав участь у Каунаської операції, в ході якої у числі перших увірвався в місто Расейняй, і ведучи вуличний бій, не дав можливості німецькому гарнізону організувати оборону. Під час Мемельської операції у жовтні 1944 року танк Пенежка вийшов на узбережжя Балтійського моря і зав’язав перестрілку з ворожими кораблями, що намагалися прикривати вогнем евакуацію оточених гітлерівських частин. Там же під час боїв Пенежко отримав і заслужену Золоту Зірку Героя Радянського Союзу. Тоді ж він дав обітницю не збривати бороду до перемоги над ворогом. Обітницю витримав, що зафіксовано фото воєнної пори.
З 20 жовтня 1944 року по 8 січня 1945 року 5-а гвардійська танкова армія перебувала в резерві Ставки Верховного Головнокомандування, а потім майор Пенежко воював на 2-му і 3-му Білоруських фронтах. Навесні 1945 року його направили на навчання у Військову академію бронетанкових військ, після закінчення якої у 1948 році він до 1956 року служив у стройових частинах бронетанкових військ Радянської Армії. З 1956 року полковник Пенежко служив у штабі Північної групи радянських військ у Польщі. У 1961 році під час хрущовського скорочення Збройних Сил СРСР був звільнений у запас. Жив у Москві, працював у Московському автомеханічному технікумі. Написав підручник з безпеки дорожнього руху для автотранспортних технікумів, який було видано у 1976 році, ним користувалися по усьому СРСР. Після виходу на пенсію Г. Пенежко мешкав у Підмосков”ї у селищі Загорянске, займався військово-патріотичною роботою, брав активну участь у ветеранському русі.
Під час війни Григорій Пенежко вів щоденник. Записи, зроблені на фронті, допомогли йому написати книгу під назвою «Записки радянського офіцера», у якій живою мовою викладено бойовий шлях автора. Книга була перекладена на багато мов світу. У ній розповідається про Велику Перемогу, не про розгром гітлерівської Німеччини, а про трагедію перших місяців війни, про страшний і кривавий період Великої Вітчизняної – з 22 червня до середини жовтня 1941 року. Автору вдалося чудово передати дух епохи, фронтовий побут і бойову роботу радянських танкістів в перші місяці Великої Вітчизняної війни.
Усе своє життя Григорій Пенежко підтримував зв’язки з бойовими друзями, допомагав багатьом, з них, його дім приймав усіх, хто хотів зустрітися з ветераном, згадати минулі дні війни. Неодноразово бував у містах, які довелося захищати та визволяти під час війни.
Жодного разу не побував Григорій Пенежко тільки у Кіровограді, за визволення якого пролив свою кров і отримав звання Героя. Та й влада кіровоградська чомусь забула про Героя. Чому?
А загадка криється ось у чому. З нагородних документів на Пенежка видно, що під час визволення нашої області 31-а танкова бригада діяла у взаємодії з партизанами, які, згідно тодішніх документів, підпорядковувалися підпільному обкому КП(б)У, очолюваному М.М.Скирдою. Але було встановлено, що підпільний обком, замість активного розвитку партизанського руху, глибоко законспірувався, як писав у своїх спогадах легендарний командир партизанського з’єднання М.Наумов, «Скирду не знайти у скирті, а Діброву у діброві».
Партизанські ж загони в області виникли стихійно. Один з таких загонів при наближенні Червоної Армії очолюваний Скирдою підпільний обком поспіхом «зліпив» з вояків створеного німцями вірмено-татарського легіону, який стояв у Знам’янці. Тобто колишні солдати Червоної Армії, які добровільно перейшли на службу до ворога, відразу стали партизанами-визволителями,та ще й членами партизанського з’єднання самого секретаря підпільного обкому партії. Син Пенежка згадував, що у 70-х роках минулого століття ці «партизани» вирішили поставити фальсифікованому «партизанському загону» пам’ятник у Знам’янському районі і звернулися за підтримкою до Пенежка. Він обурився і відмовився підтвердити діяльність тих «партизанів», незважаючи на залякування і тиск з боку представників партійно-владних органів. З того часу і забули Пенежка на Кіровоградщині.
Він трагічно загинув 26 березня 1992 року, збитий поїздом. Похований у селищі Загорянскому.
Його бойовий побратим старший сержант Григорій Зубов загинув у бою 3 липня 1944 року у Білорусії, так і не дізнавшись, що за подвиг на Кіровоградщині стане Героєм Радянського Союзу. Танк під управлінням Зубова був підбитий і загорівся. Охоплену полум’ям бойову машину механік-водій спрямував на ворожий танк.
Василь Даценко, історик-краєзнавець для Першої електронної