На відміну від Майдану 2004 року Євромайдан я побачив очима туриста: якщо того разу в гущині подій я провів кілька тижнів, то у грудні минулого року – ледь півдня…
На Народне віче, він же Марш мільйона, ми вирушили рано-вранці 8 грудня. Ми – це я з дружиною Наталкою, мій друг Олександр Ратушняк із жінкою Тетяною та їхній зять Віталій, фермер із Диминого Новоукраїнського району, на авто якого ми їхали. Ініціатором поїздки, до речі, виступив саме Віталій. Його, як згодом з’ясувалося, просто розпирало бажання побачити Майдан на власні очі і почути від керівників опозиції, що вони збираються робити і як збираються реформувати країну.
Центр Києва зустрів нас пронизливим вітром і холодною вогкістю. А ще – величезною кількістю людей. Зв’язку на мобільних телефонах – зась… Ближче до площі «Майдан» вже стояли барикади. За них «туристів» уже не пускали – тривав процес формування ядра, цитаделі спротиву.
Ратушняки задалися ціллю пробратися крізь надзвичайно тісний натовп до знаменитої «йолки». Ми з дружиною також спробували це здійснити, але духу забракло. Одна з причин – на мені висів коштовний редакційний фотоапарат…
Зрештою, нашій групі вдалося знову зібратися докупи, і ми, ловлячи один одного на відстані погляду, пробиралися назад – в район вулиці Прорізної.
Враження від побаченого, почутого в мене склалися неоднозначні. Порівняно з подіями і відчуттями 2004 року атмосфера однозначно здавалася більш напруженою. Якщо на Помаранчевій революції відчувалась близькість і легкість перемоги, то у грудні 2013 року мені так не здавалося.
Цікавий епізод. Біля будівлі Київради я випадково зустрів давнього друга по студентських часах Володю Нагірного – востаннє перед цим ми бачилися якраз на Майдані-2004. До нас приєдналися ще двоє наших спільних друзів: Андрій Стародуб та Олесь Лісничук. Зав’язалася розмова на тему «Що ж воно далі буде?». Справа дійшла до різноманітних прогнозів, шансів опозиції тощо. Ось Володимир і каже: «Порошенко як Президент буде оптимальною кандидатурою, яка об’єднає країну». Нагадаю, тоді ще й думок про нового Президента не було…
Ігор Крушеницький для Першої електронної газети.